13 лютого Верховна Рада схвалила проект закону про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо підготовки, виготовлення, розповсюдження книжок та періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва). Проект підтримали 99 депутатів від «Блоку Петра Порошенка», 63 — від «Народного фронту», 24 — від «Самопомочі», 19 — від Радикальної партії, 12 позафракційних, 10 — від «Батьківщини», 5 — від «Економічного розвитку», 2 — від Опозиційного блоку, 1 — від «Волі народу». У пояснювальній записці до законопроекту зазначається, що «неналежна увага держави до вітчизняної книжки та періодичних видань як стратегічного інструмента формування особистості, громадянина, нації стала однією з причин інтелектуальної та культурної деградації українського суспільства...», а ще «у законопроекті відсутні положення, які містять ознаки дискримінації». От на цьому й хотілося б зосередити увагу. Перепрошую за сухість викладу (закон є закон), далі буде цікавіше.
Отже, без ознак дискримінації. Добре це чи погано? Маємо, приміром, зареєстроване в Києві видавництво «Махаон — Україна», що є філією... московської видавничої групи «Азбука-Аттикус», яка, крім столиці України, має філії і на власне російських теренах — у Санкт-Петербурзі та Челябінську. Зареєстроване як суб?єкт видавничої діяльності в нашій державі видавництво «Махаон — Україна», звісно ж, пропонує читачам продукцію своїх російських засновників — «вітчизняні» (як зазначено в прайсі), тобто російські, жіночі та чоловічі детективи, бойовики, книжку «Деньги, деньги, деньги», означених як «ветераны МВД», Гєннадія Водолєєва та Сєргєя Сідоренка. Все перерахувати неможливо та й навряд чи треба. У розділі «Література для дорослих» власні книжки видавництва «Махаон — Україна» на сайті «поки що відсутні», відтак українському читачеві пропонують вдовольнити попит за рахунок отакої-от «вітчизняної» московського розливу продукції. У рубриці «Дитяча художня література» привертають увагу позиції «Зарубіжна дитяча література» (більшість перекладів російською) та «Російська література для дітей». Про українську дитячу літературу взагалі не йдеться, а виокремлення російської знов-таки підкреслює, що для наших дітлахів вона «вітчизняна». Нагадаю, згідно з новим Законом, «Махаон — Україна» як зареєстрований Держкомтелерадіо суб?єкт видавничої діяльності звільняється від оподаткування.
Те саме стосується й наявного в переліку видавництв України видавництва «Атлант». От тільки натиснувши на відповідне посилання (www.atlant-tpq.ru), чомусь одразу потрапляєш «у гості» до... однойменного санкт-петербурзького видавництва, яке спеціалізується на книжках із військово-історичної тематики. Виходить, підкинуть із Петербурга до Києва електронну версію книжки «Русский нож» або «Советские кортики», а київський «Атлант» цю «вітчизняну» літературу в розпал російської агресії проти України розтиражує та ще й «не копейки хахлам» не заплатить.
Перелік українських «дочок» російських видавництв згаданими тут, звичайно, не вичерпується, але перейдемо до іншої проблеми. Серед партнерів «Саммит-книги» значиться близький до Віктора Медведчука журнал «Славянская эра», а саме видавництво в рубриці «Історична література» поряд зі справді достойним «Імператором Нероном» Володимира Дмитренка пропонує «Сталін. Згадуємо разом» та «Хто змусив Гітлера нападати на Сталіна» одіозного російського письменника, одного з лідерів руху «Антимайдан» та засновника партії «Великоє отечество» Ніколая Старікова. Нагадаю, 14 березня 2013 року активісти «Свободи» зірвали презентацію в Києві книжки цього «пісатєля» «Сталин. Вспоминаем вместе». Тепер «Саммит-книга» переклало й видало цю книжку українською. За Законом №1833 така продукція звільняється від оподаткування.
На російськомовному (як і в «Саммит-книги») сайті «Клубу сімейного дозвілля» чого тільки немає! Скажімо, таке ноу-хау: «Зарубежная классика», «Русская классика» (окремо від зарубіжної!), «Украинская классика». От тільки «украинская» налічує (аж!..) три позиції, з-поміж них «Вій» («знаменитое произведение Гоголя, которое заставляет кровь стыть в жилах», як зазначено в анотації), а «русская» — «всего! 35», до неї належать «Чапаев» Д. Фурманова, і «Фаворит» В. Пікуля — двотомний роман про Катерину ІІ, який відтепер ми повинні розглядати як «стратегічний інструмент формування особистості, громадянина, нації», покликаний запобігти «інтелектуальній та культурній деградації українського суспільства» (див. Пояснювальну записку).
Мабуть, тими ж добрими намірами керується інше харківське видавництво «Фоліо», пропонуючи читачам серії «Українська класика», «Русская классика», «Зарубіжна класика» (знову-таки, російська — начебто не зарубіжна), а ще просто «Классика» — 200-томник «лучших произведений русской и зарубежной (!) классики». Наразі видано 26 книжок цієї серії, подальші від оподаткування звільняються. А ще у видавництва є серії «Графіті» та «Граффити», «Колібрі» та «Колибри», «Мініатюра» та «Миниатюра» — такі собі «Єдина країна/ Единая страна».
Треба сказати, що найбільш зворушливими в книжковому меню «Фоліо» мені видалися не сентиментальні романи Єлєни Весніної із серії «Сестры по крови» чи «Исцеление любовью», а так само російськомовні подарункові видання із серії «Историческая библиотека» (планується 50 томів): «История российская» В. Татіщева у 3-х томах «всего» за 5100 грн, «Петр Великий», «Екатерина Великая», «Смутное время» К. Валишевського (по 1700 грн за книжку). Втім три томи В.Татіщева чи К. Валишевського не можуть конкурувати з «Размышлениями» Д.Табачника (дванадцять тисяч гривень! — навмисне пишу прописом — штука.).
Для порівняння: «Діалоги» Платона це ж видавництво пропонує за 35 гривень 90 копійок.
От і виникає до, безперечно, шанованих мною авторів Закону №1833 Ю. Луценка та М. Княжицького цілком логічне запитання: а чи варто звільняти від оподаткування — отак-от гамузом — усі книжкові видання (те саме стосується й періодичних)? Чи не слід, не боячись звинувачень у дискримінації, внести до нього такі обмежувальні положення:
— «за винятком філій іноземних видавництв та видавництв, які повністю або частково фінансуються з-за кордону й співвласниками яких є іноземні громадяни;
— «від оподаткування звільняються написані будь-якою мовою книжки письменників України та переклади на українську мову творів зарубіжних письменників, за винятком тих, які можуть завдати шкоди національній безпеці України».
Далеко не все, що видається в Україні (про те, що легально й нелегально завозиться, я вже мовчу), відповідає заявленим у Пояснювальній записці критеріям. Чимала кількість книжок спрямована — прямо чи опосередковано, свідомо чи несвідомо — саме на деградацію українського суспільства. Ми не вирвемося з лабетів «старшого брата», поки житимемо реаліями його маршалів, «мєнтів», бандитів та повій. Звільнивши від оподаткування таке чтиво, українське суспільство ще довго платитиме податок на додану дурість.
Повторюся: не все, що видають в Україні, має взагалі видаватися, вже не кажучи про дотування державою. Але це вже інша тема, яка, мабуть, належить до компетенції СБУ.
P.S.: Поки матеріал готувався до друку, стало відомо, що Президент підписав Закон №1833 у початковій редакції.
