Вбивство Бориса Нємцова, одного з лідерів російської позасистемної опозиції в ніч на 28 лютого шокувало громадянське середовище не лише РФ, але й усього світу. Зі словами засудження злочину виступили світові лідери, серед яких президент США Барак Обама, президент Литви Даля Грібаускайте й інші.
Борис Нємцов був активним противником нинішнього курсу Кремля, російської агресії в Україні та одним із організаторів антикризового та антивоєнного мітингу «Весна», запланованого на 1 березня 2015 року. Окрім цього, як свідчать поплічники Нємцова, той готував матеріали, які доводили військову присутність РФ на Донбасі. Це могло бути причиною брутального вбивства політика. Нємцов загинув. І в російському суспільстві, у його прогресивній частині, постало питання: чи є в Росії люди, які готові підхопити і далі нести «прапор», що випав із рук Нємцова? Відповідь на нього російське громадянське середовище ще має знайти.
Українське суспільство теж гостро відреагувало на загибель Бориса Нємцова. Ця смерть багатьох шокувала. Але багатьох лишила байдужими — тих, хто особливо не цікавиться політикою і не розуміє, чому Нємцов був потрібен не лише Росії, а й нам. Зрештою, як відреагував український політичний клас на внутрішньополітичну агресію Кремля проти друга України та одного з небагатьох росіян, хто відкрито говорив про війну РФ? Президент України Петро Порошенко, прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, секретар РНБО Олександр Турчинов висловили своє співчуття в зв’язку із вбивством Нємцова та закликали до чесного розслідування цієї справи.
Проте, як і у конфлікті на Донбасі, на свою користь спробував використати трагедію екс-президент України Леонід Кучма. Його відданість, страх перед Путіним та перед майбутнім правосуддям у справі Гонгадзе вилились у виправдовування агресора та чергову спекуляцію на смерті людини. «Я сам пройшов через таку трагедію у своєму житті, яка досі не кінчається, досі намагається хтось на цьому грати. Я однозначно вважаю, що президент Росії до цього прямого відношення не має. Якщо хтось хотів зіграти на смерті такого яскравого, дійсно сильного політика, як Нємцов, то це з іншої опери», — зазначив Кучма в інтерв’ю виданню «Радио Свобода».
Вже давно зрозуміло, що старі політики із заплямованою репутацію не гребують нічим, аби відбілитися в очах української та міжнародної громадськості. Проте чи зрозуміли молоді українські політичні діячі сутність, причини та наслідки вбивства Бориса Нємцова під стінами Кремля? І чи зрозуміло це українське суспільство?
«НАШ ПОЛІТИЧНИЙ КЛАС ВАРИТЬСЯ У ВЛАСНОМУ КОТЛІ І НАЛЕЖНИМ ЧИНОМ НЕ РЕАГУЄ НА ПОДІБНІ ЗОВНІШНІ ПИТАННЯ»
Максим РОЗУМНИЙ, доктор політичних наук, завідувач відділу політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень:
— Не можна сказати, що Борис Нємцов був послідовним та наполегливим адвокатом України в міжнародних відносинах і всередині Росії. Для самого Нємцова «українське питання» було, передовсім, інструментом внутрішньоросійської політики. Питання участі РФ у війні проти України стає ключовим для російської опозиції, що для нас дуже важливо та корисно. Борис Нємцов був якраз одним із промоторів постановки російського політичного «порядку денного».
Коли говорять про вбивство Нємцова, то мало звертають увагу на таку обставину, що після повідомлень про злочин, одразу було вилучено всі документи з усіх його помешкань. Це і може бути мотивацією для даного злочину, адже навіть російські силовики не можуть без великого розголосу прийти та вчинити обшук у опозиційного політика рівня Нємцова.
Україна втратила в особі Нємцова порядну людину та політика, з яким можна було мати справу. Але я б не міг сказати, що це моральний авторитет та фігура, яка виходить за межі політики. Тому українське суспільство виявилось чутливим до цього вбивство як до політичного, але не зреагувало на нього як на моральну трагедію. Це відповідає психологічному стану України, яка переживає багато трагедій, зокрема, щодо смертей на Донбасі та ув’язнення Надії Савченко, де ми бачимо особистий моральний вибір українки.
Що ж до реакції політичного класу та частково державного істеблішменту, то політичної компетентності їм усе ж бракує, щоб правильно оцінити значущість подібних подій та їхній справжній політичний зміст. Тому реакція була, можливо, не настільки відповідною ситуації. Новина про вбивство Нємцова пройшла про всіх інформаційних каналах, але на роботі українського парламенту, де кристалізується українська політична еліта, це не відбилося. Це певним чином характеризує її незрілість.
Про Бориса Нємцова відгукнулося дуже багато політичних старожилів, які мали справу з російським політичним класом впродовж 1990—2000-х рр. Але молоде політичне покоління не має такого досвіду. І тут питання в тому, що політичне життя України й Росії у якійсь точці розійшлося на автономне існування. Але це свідчить і про хуторянський рівень нашого політичного класу, котрий вариться у власному казані та належним чином не реагує на подібні зовнішні питання.
Якщо говорити про привернення уваги російського суспільства до проблеми війни на Донбасі, анексії Криму, до феномену «русской весны» та його справжнього змісту й наслідків, то Борис Нємцов був одним із яскравих представників цього політичного тренду. Проте, далеко не єдиним. Насправді, після вбивства Нємцова, це стане загальним напрямом активності російської опозиції. Про це говоритиме Явлінський, Касьянов, Каспаров та представник інтелектуального фронту Ксенія Собчак. Всі ці люди будуть привертати увагу до «українського питання», не випустять проблеми російської агресії з фокусу свого бачення і прив’яжуть до неї соціально-економічні проблеми РФ.
Взагалі, для ліберальної російської опозиції настав час для появи нових лідерів, і найбільшою інтригою залишається позиціонування Олексія Навального. Він виступав не як ліберал, а як націоналіст, але досі не зрозуміло, як він скористається нинішнім політичним трендом і на чий бік стане. Підтримка України — це дуже серйозний поворот, зважаючи на чутливість Путіна та його оточення до українського питання, адже на «русскую весну» були зроблені дуже великі ставки. Але російська опозиція буде змушена радикалізуватися та шукати саме таких чутливих точок. Тому відбудеться певний «природний відбір» — хто готовий радикалізуватися та ставити «українське питання» на серйозному рівні, той і залишиться в російській опозиції та буде претендентом на політичну спадщину нинішнього режиму. Інші ж лишаться у маргінесі.
«МИ БАЧИМО, СКІЛЬКИ ЛЮДЕЙ БУЛО НА ПОХОРОНАХ НЄМЦОВА. МАБУТЬ, ЦЕ ВСІ, ХТО УСВІДОМЛЮЄ ПРАВДУ»
Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу історії України 20—30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАН України:
— Судячи з того, що ми можемо прочитати в Інтернеті та у газетах, зокрема, і в газеті «День», смерть Бориса Нємцова спричинила бурхливу реакцію українського суспільства. Щодо Росії, то їхнє суспільство абсолютно нам невідоме і його справжню реакцію важко визначити. В Інтернеті ми бачимо переконливі докази того, що це було політичне вбивство, але 90% російського суспільства цього не розуміє. Ми бачимо скільки людей було на похоронах Нємцова. Мабуть, це всі, хто усвідомлює правду.
Борис Нємцов справді один із найбільш радикальних політичних діячів. Таких опозиціонерів у Росії мало. Не знаю, скільки їх залишилося, може, два, може, п’ять, але цього не достатньо. Справжньої опозиції у Росії немає. Вона здебільшого дуже розрізнена та інколи навіть більш реакційна, ніж правлячі кола. Мені здається, зараз важко знайти політиків, які здатні продовжити справу Нємцова. Ті, хто міг би щось зробити, виїхали з Росії. Ми не уявляємо, яка атмосфера у цій країні. У себе в квартирі люди бояться висловлюватися вільно. Ситуація надзвичайно складна. Ті негативні тенденції, які існували в Радянському Союзі, зокрема, патерналізм держави, престиж чиновництва та несвобода у поглядах, ростуть. Навіть Інтернет не допомагає, хоча він мав би бути незалежним джерелом інформації та дозволити вільно обмінюватися думками.
Зараз у Росії немає фінансових джерел, щоб розвивати демократичні групи. Середній клас повністю знищений. Є лише олігархи та так звані бюджетники, люди, залежні від держави. Ця структура небезпечна для самого населення. Прокляття Росії — це нафта, газ, все те, що дозволяє державі забезпечувати нормальний рівень життя громадян, але за рахунок чого ця держава гальмує будь-які тенденції до свободи.
«МИ НЕ ГОТОВІ ЖИТИ ПІД ДИКТАТУРОЮ ДОБРОГО ЧИ ПОГАНОГО, РОЗУМНОГО ЧИ ДУРНОГО ЦАРЯ. А РОСІЯ ГОТОВА. ЦЕ ДУЖЕ СУМНО»
Семен ГЛУЗМАН, правозахисник, колишній дисидент та політв’язень, психіатр, президент Асоціації психіатрів України:
— Не можу відповісти на питання щодо реакції суспільства повністю, бо варто було б провести соціологічні дослідження. Я можу говорити лише про реакцію того соціального середовища, до якого я належу. Для нас це було потрясінням і серйозною емоціогенною подією, але не думаю, що усе суспільство відреагувало так само. Більшість людей в Україні не дивляться канал «Дождь» і мало цікавляться російською політикою. Взагалі, це цікаве питання. Можливо, хтось замовить його Володимирові Паніотто або Валерієві Хмельку (українські соціологи. — Ред.). Вони можуть внести це в омнібус. Щодо моєї позиції, то для мене вбивство Нємцова — це ще один аргумент, що між Росією та Україною варто зробити високий чи глибокий кордон. Процеси, які відбуваються у Росії, страшні, і вони будуть погіршуватися. На жаль, та кров, яка буде литися там потоками, невідворотно зачепить і нас, бо ми поряд...
Я не надто тепло ставився до Нємцова. Я не був із ним знайомий особисто, але мої оцінки як телеглядача — не найвищі. Він дуже щира і відкрита людина. Мені здається, що для серйозного політика це не найкраща риса. Водночас до України він ставився занадто доброзичливо, а мав би бути більш об’єктивним. Звісно, усе пізнається у порівнянні, і на фоні сьогоднішньої Росії ми виглядаємо як супердемократична країна. Але ж у нас є і свої проблеми. Не такі, як у Росії, але вони є. Як на мене, Нємцов свідомо їх упускав, йому здавалося це другорядним. Але насправді відсутність реформ — це дуже серйозно. Тим не менш, смерть Нємцова справді жахлива. Це ще один страшний знак для найближчого майбутнього Росії.
Ймовірно, у Росії залишилися цілком перспективні політики. Багатьох з них ми бачимо зараз на екранах. Особисто я щовечора дивлюся «Дождь», але водночас розумію, що цей канал більш популярний серед українців, ніж серед росіян. Боюся, що ці політики, які зараз виступають, і люди, які вийшли на похорон Нємцова, уособлюють інтелектуальну Москву, а не звичайну Росію. Мені здається, що опозиційним політикам зараз просто не дозволять визначати найближче майбутнє держави.
Не думаю, що недавні події здатні сформувати новий тип російського політика. Сахаров, Ковальов та багато інших відомих російських демократів — зараз ми бачимо, яка велика безодня між ними та справжньою Росією. Ми, звісно, теж не далеко пішли. Не варто переоцінювати ментальність середньостатистичного українця. Феномен Майдану — це відповідь українського суспільства на спроби Януковича стати диктатором. Українське суспільство нині інше. Ми не готові жити під диктатурою доброго чи поганого, розумного чи дурного царя. А Росія готова. Це дуже сумно.
«У НАС СТАВЛЕННЯ ДО СМЕРТІ НЄМЦОВА — ЗРОЗУМІЛЕ І АДЕКВАТНЕ. УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО РОЗУМІЄ, КОГО ВТРАТИЛО»
Євген ГОЛОВАХА, соціолог, доктор філософських наук, заступник директора Інституту соціології НАН України:
— Для українського суспільства і для України загибель Бориса Нємцова — суттєва втрата. Нємцов був одним з небагатьох росіян, хто відверто висловлювався з приводу російської агресії та анексії Криму, все називав своїми іменами. Ця людина давала надію, що у Росії може щось змінитися у позиції щодо України.
У нас ставлення до смерті Нємцова — зрозуміле і адекватне. Українське суспільство розуміє, кого втратило, бо голос Бориса Нємцова був доволі чутним у нас. В Україні постійно відтворювали його тексти, він неодноразово виступав на Майдані, ще за часів Помаранчевої революції. Він достатньо відомий в Україні, щоб робити висновки про його роль в українсько-російських відносинах. Немає питань для українців, а ось у Росії дуже дивна реакція на цю смерть.
З молодими політиками у Росії велика проблема. Ціле покоління у цій країні зростало на імперських ідеях. Ті, хто застав Радянський Союз, — а таким був Нємцов і його покоління — розуміють, куди йде Росія і від чого намагається відійти Україна. Власне, це проблема відтворення постфеодальної, пострадянської системи, яка базується на неповазі до людської гідності, на пріоритеті державницьких ідей. Люди, які бачили це в СРСР, добре розуміють, що зараз відбувається у Росії.
В умовах тотальної пропаганди переважна більшість молодих людей не розуміє, до чого може прийти Росія. Молодь природно сприймає те, що відбувається. Ця проблема виникає, коли один клан чи людина керує країною десятиліттями. Зрозуміло, у Бориса Нємцова є послідовники. Але де публічна трибуна, на якій можуть виступати ці молоді люди? Для опозиційного середовища виступати відкрито дуже важко через великий тиск. Треба мати велику мужність, яка була у Нємцова, щоб реалізовуватися у цьому просторі. Зазвичай, молоді люди у Росії або некритичне відтворюють систему, що існує, або вдаються до внутрішньої еміграції. Останнє — масове явище для освічених та ліберальних росіян. Хоча, люди, які відкрито протестують, у Росії є. Але не бачу нормального механізму їх появи.
Втім, і в Україні важко відтворювати самостійних молодих політичних лідерів. Велика проблема і наша, і Росії, що молоде покоління не займає серйозних позицій у сучасній політиці. Навіть якщо попервах нові лідери їх утримують, потім потроху пристосовуються до загальної системи.
Можливо, нові політики у Росії будуть. Але не знаю, які треба мати харизму, волю і відсутність страху для того, щоб відкрито представляти опозиційне. У російському суспільстві створена тотальна атмосфера неприйняття будь-якої опозиційної діяльності. Ті, хто мають волю для спротиву владі, становлять серйозну загрозу для неї. І усі сили пропаганди спрямовані на те, щоб дискредитувати опозиціонерів усіма засобами. Останнє, до чого вдаються, — політичне вбивство.
Конкретні імена назвати складно. Достатньо відомий опозиціонер — Олексій Навальний, Ілля Яшин, той же Ілля Пономарьов, який наважився голосувати проти анексії Криму. Є нові політики, які з’явились протягом останніх десяти років, але це — поодинокі випадки. Також цим людям не вистачає харизми, яка була у Бориса Нємцова. У Нємцова була життєва сила, яка багатьох приваблювала. Це свідчило, що може бути енергія і в опозиційного руху. Якби таких політиків, як Нємцов, у Росії була б ціла хвиля... Але одного Нємцова — замало.
«У РОСІЙСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ НЕМАЄ ЗАПИТУ НА НОВИХ ПОЛІТИКІВ, ТИМ ПАЧЕ МОЛОДИХ»
Вадим ВАСЮТИНСЬКИЙ, соціальний психолог, професор:
— Українське суспільство відреагувало на смерть Бориса Нємцова цілком адекватно. Це вбивство включили у загальний контекст українсько-російських відносин: війни, ставлення до Путіна і влади Росії загалом. Реакція українців на загибель опозиційного російського політика майже здорова, у контексті реакції на всю кризову ситуацію.
У російському суспільстві сьогодні немає запиту на нових політиків, тим паче молодих. Там надто домінує ідея Путіна. Не Путіна як особи, а ідеї, прив’язаної до нього. Начебто, Путін підняв Росію з колін, усе робить правильно тощо. На цьому тлі не бачу перспектив появи політиків, які можуть скласти реальну політичну опозицію Путіну. Справа не у конкретних постатях, а у масових настроях. Втім, це не гарантує, що Путін ще довго буде при владі.
Первинним є не формування молодих політиків. Молоді політики з’являться тоді, коли будуть потрібні суспільству. У тому, що у Росії є кілька тисяч молодих обдарованих діячів, які б хотіли взяти на себе функцію яскравого лідера, не сумніваюся. Але річ у тім, що вони майже нікому не потрібні. У цьому трагедія російського суспільства, абсолютна більша частина якого не потребує оновлення. Спроби замінити Путіна сприйматимуть негативно.
Те, що велика частина росіян більш-менш відверто раділа загибелі Нємцова, теж правда. Це вписується у загальне «багно» масової свідомості у Росії. Це щось в’язке, десь у глибині перелякане. Це суспільство ніби мусить відмовитись від імперської ідентичності, є потреба змін, і це викликає дискомфорт, лякає росіян. Тому вони хапаються за все, що може їх утримати у нинішньому статусі. Звідси підтримка агресії проти Грузії, Молдови, України, психопатична поведінка щодо США та Європи. Цей контекст вписується у постать Путіна. За оцінками нормального суспільства Путін — соціопат, а у Росії він «зірка». Це вказує на патологічний стан російського суспільства.
У Росії є декілька десятків людей, які відважно і адекватно підтримали Україну. Здебільшого, вони не політики. Це — Лія Ахеджакова, Андрій Макаревич. Але навіть однодумці не сприймають їх сильно всерйоз, бо це — не політики. Їх позиція дуже програє перед позицією влади.
Не знаю, хто міг би адекватно говорити про Україну від імені великої частини російського суспільства. Опозиціонерів у Росії небагато, і на тлі висловлювань влади їх думка майже нічого не значить. Можемо їх слухати, дякувати їм, але не можемо розраховувати, що сказані ними слова відіграють істотну роль всередині Росії.
