«Між чашкою та губами багато ковзання», — йдеться у старому англійському прислів’ї. Щось, здавалося, вирішено, а дещо насправді — ні. Якщо такого виразу не існує на фарсі, передбачаю, скоро буде.
• Причиною, звісно, є «Параметри спільного комплексного плану дій щодо ядерної програми Ісламської Республіки Іран», рамкової угоди, яку тільки що ухвалили Іран і P5 + 1 (п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН — Китай, Великобританія, Франція, Росія та Сполучені Штати — плюс Німеччина). Угода являє собою важливу політичну і дипломатичну віху і містить більше деталей і більш широку сферу застосування, ніж багато хто очікував.
Але, попри все те, текст залишає без відповіді принаймні більше питань, ніж вирішує. Насправді — як демонструватимуть найближчі тижні, місяці та роки — основні питання повинні бути вирішеними. Ближче до істини сказати, що справжні дебати про іранську ядерну угоду тільки починаються.
• Рамкова угода встановлює суттєві обмеження щодо іранської ядерної програми, зокрема — кількості та типу центрифуг, реакторів і кількості та якості збагаченого урану, яким країна може володіти. Встановлено стандарти для перевірок, необхідних для забезпечення впевненості, що Іран виконує свої зобов’язання. Передбачено положення щодо полегшення економічних санкцій з боку США та ЄС, якщо Іран виконуватиме свої зобов’язання.
Суть у тім, що угода гарантуватиме попередження орієнтовно за один рік до моменту, якщо Іран вирішить прийняти рішення про будівництво однієї або декількох ядерних озброєнь, до моменту, коли він може досягти цієї мети. Така оцінка припускає, що моніторинг, який закладається в угоду, виявить будь-яке порушення Іраном домовленостей досить рано, щоб задіяти у відповідь скоординовані міжнародні заходи, зокрема повторне введення санкцій, перш ніж Іран може отримати ядерну зброю.
• Існує не менш ніж п’ять причин ставити під сумнів, що угода набуде чинності або матиме бажаний ефект. Перша включає в себе наступні 90 днів. Те, що було оголошено, це були Тимчасові рамки; формальну, всеосяжну, угоду передбачається завершити до кінця червня. У той же час буде нелегко змінити серця і уми, коли ті, хто обговорював проміжну угоду, повернуться на батьківщину і зіткнуться з критикою з боку урядів і громадськості щодо її умов. Уже з’являються істотні відмінності в тому, як США та іранська сторони представляють те, що було предметом переговорів.
Друга проблема пов’язана з конкретними питаннями, які ще належить вирішити. Найскладнішими можуть виявитися часові рамки, коли має бути знято різні економічні санкції. Це питання викликає найбільшу стурбованість в Ірану. Але ці ж санкції також є джерелом найбільших важелів впливу на поведінку Ірану. А це означає, що багато хто в США та Європі хоче залишати їх доти, доки Іран повністю виконає свої критичні зобов’язання.
• Третє джерело сумнівів полягає в тому, чи ухвалять різні сторони будь-який довгостроковий пакт. Невизначеною є позиція Ірану та США. Так звані прихильники жорсткої лінії в Ірані, безсумнівно, заперечуватимуть щодо угоди з «Великим Сатаною», яка ставить обмеження на ядерні амбіції своєї країни. Але також поширеним є бажання іранців вийти з-під економічних санкції. Отже, Іран схвалить договір, якщо верховний лідер Ірану аятолла Алі Хаменеї підтримує його, що, ймовірно, так і є.
• У США ще більша невизначеність. Президент США Барак Обама повинен боротися в набагато складнішій політичній обстановці, починаючи з Конгресу США. Існує зрозуміле занепокоєння з приводу того, що в Ірану залишатиметься ядерний потенціал, відповідності умов моніторингу та інспекцій, і того, що станеться через десять або 15, або 25 років, коли закінчаться різні обмеження щодо Ірану. Немає жодних гарантій, що президентові вдасться переконати Конгрес затвердити остаточний договір та/або скасувати санкції.
Питання отримання політичного схвалення тісно пов’язано з четвертою причиною стурбованості: як імплементуватиметься остаточна угода. Контроль над озброєннями дозволяє припустити, що будуть випадки, коли Іран, який має репутацію приховування відповідної інформації від інспекторів ООН з питань озброєнь, підозрюватимуть у тому, що він не дотримується букви і, значно меншою мірою, духу укладеної угоди. Потрібно узгодити умови щодо процесу оцінки поведінки Ірану і визначення відповідної реакції.
• П’ята проблема походить не стільки від угоди, як від усього іншого, — зовнішньої та оборонної політики Ірану. Угода стосується ядерної діяльності Ірану. У ній нічого не говориться про іранські ракетні програми або підтримку терористів і бойовиків, не кажучи про те, що Іран робить у Сирії, Іраку або Ємені, або де-небудь інде в турбулентному Близькому Сході, або про права людини в країні.
Іран є потенційною імперською державою, яка прагне домінування в регіоні. Навіть якщо ядерну угоду буде підписано і реалізовано, це не вплине на цю реальність і, можливо, навіть зробить її гіршою, оскільки Іран цілком може постати з кращою репутацію і недоторканним, з можливістю в довгостроковій перспективі створити ядерну зброю.
• Обама має рацію: описана вище ядерна угода краще, ніж допустити, щоб Іран звволодів ядерною зброєю, або можлива війна для запобігання такого результату. Але будь-яка угода має також продукувати повсюдну впевненість у США і регіон, що вона поставить надійні обмеження для ядерної програми Ірану і що будь-який обман буде виявлений рано, і реакція буде твердою. Це буде нелегко; справді, не буде перебільшенням припустити, що зусилля для створення такої впевненості цілком можуть виявитися вимогливими, як і самі переговори.
Проект Синдикат для «Дня», переклад Миколи СІРУКА, «День»
Річард ХААС, президент Ради з міжнародних відносин, в минулому Директор планування політики в Держдепартаменті США (2001—2003), був спеціальним посланцем президента Джорджа У.Буша в Північній Ірландії та координатором Майбутнього Афганістану.