Депутати Волинської обласної ради на черговій сесії, яка відбулася 20 березня, зробили мисливцям області «ведмежу послугу». Одним із рішень засідання стало продовження 25-річного договору з Любомльською організацією УТМР про користування мисливськими угіддями, які вже перебували у законному користуванні ТзОВ «Вікінг».
Без розміщення відповідного проекту на своєму офіційному сайті та всупереч Закону України «Про мисливське господарство і полювання», депутати внесли зміни у своє ж рішення від 21 листопада 2014 року.
Правову колізію обласної ради, проблеми та «особливості» національного полювання коментує перший заступник Волинського обласного управління лісового і мисливського господарства (ВОУЛМГ), голова Волинської обласної організації Товариства лісівників Сергій ШЕРЕМЕТА:
— Річ у тім, що мисливські угіддя були надані УТМР 1989 року терміном на 25 років. Минулого року строк користування ними закінчився. І для даного випадку поняття пролонгації закону немає. Згідно із Законом України «Про мисливське господарство і полювання», який визначає основні засади діяльності та державного регулювання в галузі мисливського господарства, користувачі мисливськими угіддями зобов’язані заново пройти процедуру набуття їх у користування, яка передбачена нормами чинного законодавства. Основним при цьому є погодження права користування мисливськими угіддями із власниками та користувачами земельних ділянок. А тоді, звернутись із клопотанням до ВОУЛМГ про те, щоб воно підготувало пакет документів у Державне агентство лісових ресурсів України, яке своєю чергою зобов’язане підготувати відповідне подання в обласну раду. Подання Держлісагентства погоджується із обласною державною адміністрацією. Після цих процедур обласна рада ухвалює рішення про надання мисливських угідь користувачу.
• Стаття 26 Закону України «Про мисливське господарство і полювання» припиняє право користування мисливськими угіддями в разі закінчення строку користування. Пролонгація договору не передбачена законом, тому що за тривалий період користування угіддям змінилися користувачі та власники земельних ділянок, змінилися межі мисливських угідь, земля перейшла у приватну власність тощо. Адже далекого 1989 року районні та обласна організації УТМР погоджували право користування польовими угіддями із колгоспами та радгоспами.
• З другого боку, зважаючи на те, що серед основних критеріїв користування мисливськими угіддями є умова забезпечення користувачем інвестування в розвиток мисливського фонду при забезпеченні оптимальних економічних і природоохоронних заходів щодо раціонального використання мисливського фонду, збереження та примноження мисливських тварин, закон надає право обласній раді надавати в користування мисливські угіддя на конкурсній основі.
Зазначу, що сьогодні ні влада, ні власники та користувачі земельних ділянок зовсім не проти різних форм користування мисливськими угіддями. Але багаторічна статистика і факти підтверджують, що на тих угіддях, де господарює УТМР, не робиться того, чого вимагає згаданий Закон «Про мисливське господарство і полювання».
Площа мисливських угідь, наданих у користування товариству мисливців і рибалок області, становить 819,5 тисячі гектарів. Облікова кількість штатних працівників, зайнятих у Товаристві на кінець звітного року, — 107 чоловік. Загальна сума витрат на ведення мисливського господарства становить 2,8 млн грн, з яких заробітна плата — 1,46 млн грн (52%!!!).
• Законом передбачено, що користувачі мисливських угідь зобов’язані щорічно вкладати кошти у проведення комплексних заходів, спрямованих на відтворення мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їхнього перебування, з розрахунку на 1 тисячу гектарів лісових угідь не менше ніж 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, польових — 25, водно-болотних — 20.
Від суми сплачених внесків певний відсоток відраховується на утримання апарату всеукраїнської організації УТМР. Сума, очевидно, немала, адже на Волині нараховується близько 5,5 тисячі членів мисливської організації зі щорічним внеском кожного мисливця, у середньому, до однієї тисячі гривень.
Виконавши прості математичні розрахунки, стає загадкою, на які цілі витрачається решта коштів — близько 3,5 мільйона гривень? Що залишається на розвиток мисливського господарства, на зимову підгодівлю тварин?
Звичайно, держава і користувач мисливських угідь повинні піклуватися про головного споживача мисливських послуг — мисливця. Утім, варто відходити від споживацького ставлення до природи. За полювання треба платити. І що якісніші мисливські послуги, то більше.
Передача левової частки мисливських угідь у приватне користування призведе до ліквідації громадських мисливських організацій, а з нею — й до зникнення самобутнього українського полювання. Тобто я за те, що право на існування мають різні мисливські формування, але я проти «м’ясного», споживацького полювання.
• Нині є кілька категорій мисливців. Одна — споконвічна — простий люд, який хоче побродити з дробовиком по не вельми багатих на дичину відкритих мисливських угіддях, як це робив батько чи дід. Забіжу наперед і спробую здивувати тих скептиків, які, впевнені, що, мовляв, усі мисливці — бездушні вбивці. Ні! Таких — найменше. А що вабить до полювання категорію мисливців, яким не потрібні мисливські трофеї? Когось, напевно, жене сюди міська метушня, мрія провести хоча б один день без смогу, телефонів і комп’ютера. Когось — нереалізований потяг до акторського перевтілення. Іншим хочеться романтичних вражень від зустрічей з дикою фауною, когось «з’їдає нудьга». А є люди, яких кличе голос нащадків, не дає спокою генетична пам’ять... І остання — особлива група мисливців. З незалежністю, в Україні передчасно з’явилося чимало заможних людей, які зарахували себе до касти VIP-персон, чим і був започаткований мисливський ренесанс. Вони відроджують головну панську забаву, яку було витіснено з великосвітського побуту такими закордонними розвагами, як теніс або гольф.
Полювання — ось заняття для релаксуючої української знаті, яка радше вважає себе знаттю. Наслідки від розваг: незаконно вбиті олені і лосі, деморалізовані дикунством цих «персон» лісівники і єгері, потруєні і знищені посіви озимини, як це недавно було в одному з районів області, фізичні і моральні травми для природи.
• Є ще один цікавий варіант користування мисливськими угіддями, для окремих бізнес-еліт. Для пересічного обивателя та громадськості він непримітний. Це — передача території об’єктів природно-заповідного фонду в приватні руки з метою ведення мисливського господарства. Заказники — це хитрий винахід радянських чиновників. Будь-яка господарська діяльність у них обмежена, але ведення мисливського господарства та полювання законом дозволяється. По суті справи, це — резервації, де відбувається полювання місцевої «еліти» та їхніх гостей, і куди не допускаються інші. За ці останні острівки «панського» полювання і тримаються місцеві князьки, хоч і засобів на їх утримання, як об’єктів ПЗФ, зазвичай, у місцевих бюджетах немає.
• Одне слово, проблем — хоч греблю гати. Для потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов’язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок. Так стверджує стаття 23 Закону.
Але не вельми помітно, щоб «елітні» мисливці особливо переймалися проблемами дикої фауни області. Ми йдемо в Європу і, очевидно, мисливське господарство України має будуватися за європейськими вимірами, хоч чиновники вже давно повинні були переконатися, що в нас зарубіжний досвід не прийнятний ніде і ніяк...
