Коли минулого тижня з аншлагом пройшов балет «Спартак» А. Хачятуряна (втім, це відбувається вже 28 років, з часу постановки Анатолія Шекери в Національній опері) ловила себе на думці, що вже виросло декілька поколінь артистів і справжніх балетоманів. Головна ідея — краще загинути вільним, ніж жити в рабстві — дуже співзвучна з нашим часом. У «Спартаку» складні партії для солістів та кордебалету. Балет психологічно точно збудований, він динамічний, вимагає від виконавців акторської майстерності, віртуозної танцювальної техніки й самовіддачі. Це вистава європейського масштабу! Те, що балет живий, актуальний і дуже цікавий глядачам, а танцівники стоять в черзі (так-так!), щоб виступити у цій хореографічній «перлині», величезна заслуга екс-балерини, нині педагога-репетитора театру Елеонори Стебляк, яка зберігає творчу спадщину свого чоловіка, легендарного українського балетмейстера Анатолія Шекери.
— Балет — це перш за все колосальна праця. За радянських часів були дуже популярні рядки Візбора: «...в области балета мы впереди планеты всей»! Вступити до хореографічного училища було дуже престижно, — розповідає Е. СТЕБЛЯК. — І сьогодні багато дітей мріє пов’язати свою долю з балетом, але часто цей вибір за малят роблять батьки (адже починають займатися діти з п’яти років). Сьогодні в Києві можна здобути освіту в хореографічному училищі, в Академії танцю ім. Сержа Лифаря, в коледжі «Кияночка». В Одеському культпросвіт училищі є хореографічне відділення, а при всіх оперних театрах балетні школи — в Дніпропетровську, Львові, Харкові й Донецьку (знаменита Писарєвська школа, на жаль, говорити сьогодні про повноцінні заняття, коли йде війна на Сході, там не доводиться).
Важливо розуміти, що для балету потрібні певні фізичні дані, займатися необхідно щодня, і якщо ти любиш балет, то навіть великі навантаження, дієти і щоденні репетиції сприйматимуться як вдосконалення свого «я», душі й тіла. Якщо дитина розуміє, яку мету ставить, то сцена їй принесе радість. Сьогодні можна говорити про українську хореографічну школу, яку знають і цінують у світі. Є багато різних методик і шкіл, але я вважаю, що базовою для танцівника все ж має бути класика. В період навчання важливо ввібрати якомога більше знань про музичний театр, драматургію, характер персонажа, стилі, епоху, композиторів — все це надалі дуже згодиться артистові.
П’ЯТЬ РОКІВ ТОМУ ДО СТОЛИЧНОЇ АФІШІ ПОВЕРНУВСЯ ЧУДОВИЙ БАЛЕТ «ЛЕГЕНДА ПРО КОХАННЯ» / Фото Бориса КОРПУСЕНКА
Балет — мистецтво молодих! У сорок років танцівники зазвичай залишають сцену, і важливо вчасно перейти від виконавської стадії до чогось іншого, наприклад, педагогіки, репетиторства або пройти навчання і стати хореографом, режисером, зайнятися продюсуванням. У творчих осіб така зміна діяльності проходить майже безболісно, а для тих, хто серйозно хворий на «зоряну хворобу», цей крок може бути дуже непростим. Адже те, що ти не такий гнучкий, як молоді колеги, ти сам бачиш в класі на репетиції, але розлучитися зі сценою часом так важко...
— Як, на вашу думку, можна змінити атмосферу суспільства, що звикло до легких грошей, помпезних і гламурних шоу, зіпсованого одноденками на телебаченні, щоб залучити публіку до справжніх, високих цінностей, які закладені в балетному мистецтві? Що потрібно зробити насамперед?
— Навряд чи вдасться полюбити класику людині, яка з дитинства не була привчена до класичної музики і в родині якої при появі на екрані оперного співака або балетної вистави, — перемикали канал. Хоча бувають винятки — діти з подібних сімей самі хочуть займатися музикою або балетом, і батьки цьому не перешкоджають. Якщо людина чогось не розуміє, зокрема, класику, то в цьому не класика винна, це людина не доросла у своєму розвитку до неї! Напевно, потрібно починати з чогось більш легкого — для дітей з казок («Лускунчик», «Коппелія»), а для дорослих — одноактних постановок. Дітям можна пояснити, що основа балету — танець, який складається з окремих па, піруетів, які можна порівняти з буквами, складами, словами. І як зі слів у літературному творі виходять мелодійні речення й хитромудрі фрази, з яких можуть виникнути цікаві розповіді й історичні поеми, любовні романи й ліричні вірші, так і в балеті з окремих рухів виникають мініатюри, що складають балет-виставу. Вистава, що може розповісти глядачеві і про різні події, і про різні стани душі героїв, і тут я б дорослим порадила подивитися «Ромео і Джульєтту» або «Легенду про кохання». Я переконана, що ці балети нікого не залишать байдужим.
Мені здається, що не завжди помпезна танцювальна дія, яка вимагає колосальних фінансових ресурсів, великої команди виконавців дасть те «ККД», на яке розраховували продюсери. Важливо, яку думку несе вистава, а не скільки зароблять на так званому «проекті». Сьогодні телебачення в гонитві за «картинкою» відсікає думку, і в цьому величезна проблема. Анатолій Федорович вважав, що вистава вдалася, якщо глядач співпереживає і думає. ТБ повинне не розважати публіку, а інформувати, розповідати й показувати кращі зразки, які з’явилися в Україні та світі.
Опера і балет — нормативні. Їх не можна звести до рівня кабаре, що роблять деякі режисери в гонитві за модними віяннями. Нас постійно заштовхують у якісь стилі й напрями, переконуючи, що це авангард — нове слово в балеті, — написав у щоденнику А. ШЕКЕРА. — Я ж вважаю, що наша хореографічна школа є сильною завдяки традиціям, і саме цим цікава всьому світові. На сучасному етапі діапазон балетного театру позначено широкою амплітудою. Він вбирає в себе фольклорні форми танцю, мюзик-хольні, побутові, навіть фізкультурно-акробатичні елементи так званої вільної пластики тощо. Класичний балет асимілює все це різноманіття, використовує як засіб збагачення й розвитку своїх внутрішніх законів, а балетний театр, анатомуючи своє ціле, розпадається на безліч напрямів, тенденцій, стилів. Кожна вистава вимагає копіткої роботи. Щоб горіти, потрібний горючий матеріал. Ним для танцівника є професійна ерудиція. Без необхідних знань не можна розпочинати репетиції». Ці слова хореографа можна вважати настановою для тих, хто вирішив пов’язати свою долю з балетом.
— Чому сьогодні модно бути гламурним, а не культурним? Як повернути моду на високе мистецтво?
— Мені здається, що зовнішній блиск і розкіш мають поступитися елегантності й національній самобутності. Я не відкрию страшну таємницю, що колишня влада вистави Національної опери не шанувала, а до театру окремі високопосадовці приходили всього кілька разів на «протокольні» заходи й на зарубіжних гастролерів. Знаєте, коли був Майдан, зал був повний, люди тягнулися до високого мистецтва, черпаючи в ньому душевні сили. А коли загострилося протистояння й декілька днів метро не працювало, то частина наших співробітників навіть ночувала в театрі. Мені здається, що Майдан змінив не лише людей, Україну, а й увесь світ. Я живу біля Хрещатика, щодня приносила мітингувальникам продукти й мене вражала сила духу людей із різних міст. У той період приїхав з Канади учень Анатолія Федоровича Шекери Вадим Федотов, колишній киянин, нині успішний балетмейстер і педагог. Він знімав на телефон барикади, з гордістю говорив: «Я щасливий! Україна прокинулася! Такий народ, як наш, не перемогти»!
Сьогодні, коли на нашу країну напав ворог, анексовано Крим і йде війна на Сході, все одно потрібно тримати головний форпост — культуру. Немає грошей на фестивалі й нові постановки? Але ж можна телевізійникам записувати резонансні вистави минулих років, і це розширить глядацьку аудиторію. Важливо, щоб кожен відчув, що він робить потрібну справу і став волонтером культурної сотні.
— Чому сучасна хореографія «грішить» безсюжетністю, набором не танцювальних, а гімнастичних номерів і якщо не прочитати лібрето балету, то глядач не зрозуміє, про що вистава?
— На жаль, сьогодні балет стає схожим на спорт. Іде з нього те, за що завжди його любили глядачі, — душа, шляхетність у кожному русі. Танець може передати найменший нюанс, найменший рух почуття, легкий натяк, погляд, дотик, емоцію, доведену до межі, напруження пристрасті, яке не зрідка змушує глядача плакати. Зачаровує, як, наприклад, «Ромео і Джульєтта», «Спартак», «Болеро». Красива музика, красиві рухи, віртуозне володіння тілом — ось що таке справжній балет. На жаль, у гонитві за видовищем, цирковим нальотом балет як драматичне мистецтво зникає, і це засмучує.
Нагадаю, модерн почав розвиватися в США на початку XX століття. Розвиток сучасного танцю стає для відомих балетмейстерів можливістю показати свою майстерність. Сучасний балет відмовляється від складного вивороту ніг, від високих стрибків і подовжень рук та ніг. Багато танцюристів починають виступати босоніж, відмовляючись від пуантів і пачок. Цікаві роботи представляють сучасні майстри хореографії: Бежар, Ек, Ноймаєр, Ейфман та ін.
— У чому секрет довголіття таких балетів як «Болеро» (47 років йде на сцені), «Ромео і Джульєтта» (44 роки), «Спартак» (28 років), а п’ять років тому вами було відновлено «Легенду про кохання» (хореографія А. Шекери), які є візитівками столичної Опери?
— Всім шекерівським виставам властива філософська глибина, коли хореографія виступає як щось більше, ніж власне танець, а як віддзеркалення самого життя. Вистави Анатолія Федоровича порушують важливі теми взаємин між людьми, між людиною та природою, людиною і Богом...
Шекера зумів розширити рамки балету, довівши своєю творчістю, що мові пластики підвладно багато що. З кожним актором він працював індивідуально, допомагаючи всіма засобами розкрити образ героя. Багато показував сам, а найголовніше — будив фантазію танцівників, вимагав уважно вслухатися в музику і йти від неї. Він вважав, що актор зобов’язаний досконально знати матеріал і давати своє ставлення до вчинків героя. Будив індивідуальність, і тому кожен виконавець, не змінюючи хореографічну цілісність постановки, робив кожну виставу несхожою на іншу. Приступаючи до нової постановки, Анатолій Федорович ставив перед собою головне питання — навіщо ця вистава сьогодні потрібна глядачеві? І лише знайшовши на нього відповідь, розпочинав репетиції. Можливо, в цьому і є феномен їхньої свіжості, інтересу публіки не як до архаїки, музейної рідкості, а як до балетів, дивовижно співзвучних пульсові нашого часу.
25 квітня в Національній опері покажуть легендарну «Ромео і Джульєтту», яку артисти присвятять Елеонорі Михайлівні Стебляк, що відзначає цього дня ювілей.
P.S — Українська і, зокрема, київська хореографічна школа була відомою давно і завжди славилася, — наголошує Олександр ЧЕПАЛОВ, доктор мистецтвознавства, головний редактор журналу «Танець в Україні та світі». — Можна пригадати таких зірок: екс-киян Вацлава Ніжинського, Сергія Лифаря, Івана Путрова, криворіжця Володимира Малахова, Світлану Захарову з Луцька тощо, але спочатку імперські, а потім радянські бренди начебто ретушували наших майстрів під єдину «гребінку», виступаючи з величезним успіхом за кордоном. Ніжинський і Лифар були етуалями «Русского балета» Сергія Дягілєва, Путров прославився як прем’єр Королівського балету Великобританії, Захарова — прима Большого театру, Малахов — як директор балету і провідний соліст балетної трупи Берлінської державної опери. Нині мало не третина трупи Театру балету Бориса Ейфмана — українські танцівники! І таких прикладів можна навести багато.
Школа у нас чудова, але проблема була і залишається в тому, що доки артист не засвітиться за кордоном, удома його зіркою начебто й не вважають. А так не повинно бути! Наші педагоги — подвижники, але їхню колосальну працю нинішня влада не помічає. А мистецтво балету передається нога в ногу, і щоб закласти фундамент майстерності, артист і педагог працюють у єдиній зв’язці. Танцівнику, щоб добитися легкості, доводиться дуже багато репетирувати — лише так можна досягти віртуозності й мовою пластики і танцю розповідати практично про все!
ДОВІДКА «Дня»
Анатолій Федорович ШЕКЕРА (1935—2000 рр.), народний артист України, хореограф, з 1966 року впродовж 34 років — балетмейстер-постановник, а також головний балетмейстер (1975—1977 і з 1994 до 2000 року) Національної опери України.
Шекера народився 17 травня 1935 року у Владивостоку, Росія. Закінчив Пермське хореографічне училище 1956 р. і був прийнятий до Пермського академічного театру опери та балету ім. П. І. Чайковського, де виконував провідні партії класичного та сучасного репертуару. 1964-го закінчив балетмейстерське відділення Московського театрального інституту ім. А. Луначарського. З 1964 до 1966 р. — балетмейстер Львівського академічного театру опери та балету ім. І. Франка.
З 1966 року творче життя хореографа було нерозривно пов’язане з Національним академічним театром опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка.
Легендарним балетом в репертуарі київського театру став його багатоплановий філософський балет-трагедія «Ромео і Джульєтта» С. Прокофьева, що з дня прем’єри 1971 року не залишає столичну сцену. 1991 р. постановку Анатолія Шекери було визнано Всесвітньою радою танцю ЮНЕСКО видатним досягненням європейської хореографічної культури й відзначено медаллю до 110-ліття від дня народження С. Прокофьева.
Знаковими стали постановки: «Легенда про кохання» А. Мелікова (1967, друга редакція 1992, відновлено 2010 року, балетмейстер відновлення Е. Стебляк), «Болеро» М. Равеля, «Ромео і Джульєтта» С. Прокофьева», «Спартак А. Хачатуряна, «Лебедине озеро» П. Чайковкого, «Коппелія» Л. Деліба, «Каменярi» М. Скорика, «Камінний господар» В. Губаренка, «Лускунчик»П. Чайковського, «Лілея» К. Данькевича, «Ольга» і «Прометей» Є. Станковича, «Фантастична симфонія» Г. Берліоза тощо.
Шекера також ставив балети на сценах інших театрів.
Елеонора Михайлівна СТЕБЛЯК, народна артистка України, педагог і балетмейстер-репетитор Національної опери України.
Народилася в Житомирі. Закінчила Київське хореографічне училище (1959), балетмейстерське відділення Московського театрального інституту (1981).
У 1959—1982 рр. — артистка Київського театру опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. З 1982 р. — балетмейстер-репетитор Національної опери.
Елеонора Стебляк — балерина лірико-драматичного плану, з яскраво вираженим драматичним даром. Створені нею образи були наповнені експресією, внутрішньою динамікою, психологізмом. Партії: Одетта-Оділлія, Раймонда, Кітрі, Маша, Джульєта, донна Анна, Мехмене-бану, Егіна, Айша, Ширін, Фрігія, Кармен, Лауренсія, Перо, Франциска, Русалка Водяна; широкий концертний репертуар.
Гастролювала в Португалії, Швеції, Данії, Норвегії, Японії, Італії, Угорщині, Румунії, Німеччині та інших країнах.
Як педагог-репетитор і балетмейстер веде вистави в хореографії Анатолія Шекери, готує партії з молодими виконавцями. Балетмейстер відновлення 2010 року балету «Легенда про кохання» А. Мелікова в хореографії А. Шекери.
