За кілька тижнів в Україні розпочнуться шкільні літні канікули. Тисячі учнів упродовж трьох місяців отримають можливість самостійно розпоряджатися власним часом. Як використають вони це право? Зрозуміло, що багато тут залежить від родинних традицій та відповідальності батьків, однак не викликає сумнівів, що для значної частини дітей першим другом та співрозмовником у ці дні стане саме... телевізор. Позмагатися з ним можуть хіба що Інтернет та комп’ютерні ігри. Які моделі поведінки учні побачать на екрані? Чи є в ефірі українських телеканалів якісні просвітницькі й розважальні програми для дітей? Чи мусить ТБ підготувати спеціалізовані програми для молодшої аудиторії, присвячені темі Другої світової війни? Якими вони мають бути? Про все це, а також про власні телесмаки — в коментарях вітчизняних освітян.
«В ЕФІРІ НЕ ВИСТАЧАЄ НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИХ ПРОГРАМ ДЛЯ ПІДЛІТКІВ»
Валерій РИЖКОВ, вчитель історії, Київська дитяча академія мистецтв, в минулому — один із редакторів програми «Найрозумніший» («1+1», «Інтер», «Україна»):
— На мою думку, телебачення сьогодні тяжіє до появи нішевих каналів — спортивних, науково-популярних, релігійних тощо. У зв’язку з цим універсальні мовники опинилися у дещо дивній ситуації. Вони намагаються догодити всім, а в результаті — не вдається сподобатися нікому.
На українських каналах сьогодні не вистачає науково-популярних програм для підлітків та дітей, пізнавальних мультфільмів тощо. На жаль, телеменеджери здебільшого переконані, що такий контент, на відміну від, наприклад, музичних конкурсів, не може бути рейтинговим. Водночас програма «Найрозумніший» свого часу спростувала цей стереотип. Вона «брала» високі рейтинги, бо завдяки своєму компромісному формату задовольняла потреби різних категорій глядачів: дівчата дивилися на хлопчиків, хлопчики — на дівчат, бабусі й дідусі із замилуванням спостерігали за розумними дітками, а батьки дивилися програму разом із власними дітьми. На жаль, ТБ в Україні — збиткове. Це — «іграшка» в руках олігархів. Саме тому свого часу програма зникла з ефіру — вона виявилася надто дорогою. Унікальна редакція, яка могла б створювати інтелектуальні ігри будь-якого формату, а також ціла бібліотека напрацьованих матеріалів, опинилися без роботи.
Дитяча телеаудиторія нині гостро потребує різних загальноукраїнських акцій, конкурсів — спортивних, мистецьких, інтелектуальних. Діти з різних регіонів мають їздити в гості одне до одного й спілкуватися. На жаль, програм схожого формату в ефірі вітчизняних телеканалів за часів незалежності майже не було. Зрозуміло, що такий контент потребує якісної й талановитої режисури — інакше глядач просто не буде дивитися.
Нині в Україні започатковують нові традиції відзначення пам’ятних днів, пов’язаних з історією Другої світової війни. Водночас спеціалізованих телепрограм для шкільної аудиторії, у яких висвітлювалися б ці теми, майже немає. Події тих років сьогодні дуже далекі навіть для мого покоління, для дітей — тим паче. Історію загалом непросто актуалізувати, але це можна зробити, зокрема через історії конкретних родин. Зрозуміло, що тут потрібна своя, українська позиція. Її необхідно впроваджувати спокійно, без надриву. Друга світова була жахливою трагедією для українців, і наші діти мають про це знати. Залишати цю тему на самоплив не можна. Тією чи іншою мірою шкільна історія завжди залишається тенденційною, але при цьому її має бути спрямовано в бік порозуміння й миру. Найгірший приклад — це підхід, який застосовують у Росії. В його рамках завдяки пафосу та героїзації навіть програшну для Росії Кримську війну майже вдалося показати як тріумф. Натомість західноєвропейські підручники констатують, що ця війна за великим рахунком була імперіалістичною для обох сторін й розповідають про Флоренс Найтінгейл, яка рятувала поранених. Все залежить від акцентів. Шкільна історія має приділяти увагу не військовим аспектами, а жертвам й водночас виявам гуманізму, благородства. Саме такий підхід хотілося б побачити і на екранах.
«ПОТРІБНО ПРИВЧАТИ УЧНІВ СТАВИТИСЯ КРИТИЧНО ДО ТОГО, ЩО ЇМ ПРОПОНУЄ ЕКРАН»
Наталія ШПІЛЬКА, вчитель молодших класів, вальдорфський педагог, Центр розвитку дитини «Дитяча домівка» (Київ):
— У вечірньому прайм-тайм мені бракує просвітницьких передач. Прикро, що натомість ефір «завантажують» беззмістовними серіалами. Програми ж, які справді змушують замислитися, з’являються на екрані хіба що пізно вночі, коли працююча людина не дивитиметься телевізор. Решту ж ефірного часу займає низькоякісний розважальний контент. Не вистачає передач про освіту, науку, право, медицину, адже наше суспільство залишається малоосвіченим у цих питаннях. На екранах бракує всебічного висвітлення проблемних актуальних тем (наприклад, про щеплення або страхову медицину). Там де є світло — немає темряви. Натомість в ефірі, а отже і в головах сьогодні панує «темрява». Переконана, що телебачення має заохочувати глядача до роздумів та самостійних пошуків. Мені здається, що соціум нині загалом вже дозрів до набагато більш якісного контенту — ТБ не встигає за його потребами. Безумовно, певні позитивні зміни впродовж останніх двох років присутні, але цього не досить — суспільство трансформувалося набагато радикальніше.
На жаль, нині батьки дуже рідко замислюються над тим, що таке освіта, і якими є цілі виховання та навчання, тому ними дуже легко маніпулювати. ТБ мало б зачіпати ці теми. У школах користуються тим, що батьки знаходяться у «сплячому» стані й підсовують дітям багато непотрібних речей.
Дітям дошкільного і молодшого шкільного віку, на мою думку, взагалі не варто дивитися телевізор. Маленька дитина не здатна відділити себе від решти світу. Коли вона дивиться телепрограму, то не розуміє, що це — інша, віртуальна реальність. Жити ж у віртуальній реальності — не найкращий шлях. Якщо дитина дивиться телевізор довше, ніж півгодини, вона робиться істеричною та агресивною. Потім, доки цей «заряд» не буде вичерпано, з нею практично неможливо налагодити контакт. Приблизно після 10 років батьки мають свідомо підбирати програми для дітей (необов’язково з ефіру, можна й з Інтернету) й дивитися їх разом з ними. Після перегляду потрібно разом обговорювати побачене. Самостійний перегляд телепрограм може бути шкідливим для дитини. Знаю, що багато вчителів водили учнів на фільм «Іван Сила». Це чудова нагода всім класом обговорити побачене. Необхідно привчати дітей мислити критично й вибудовувати власне ставлення до того, що їм пропонує екран.
«ТБ НАВ’ЯЗУЄ ДІТЯМ НЕГАТИВНІ МОДЕЛІ ПОВЕДІНКИ»
Вікторія КОНЦЕВА, вчитель української мови та літератури, Херсонська гімназія №1:
— Щодня стежу за новинами на ТБ — моніторю різні канали, шукаю різні точки зору. Передусім звертаю увагу на історії людей, які роблять щось важливе для країни. Розважальні шоу не дивлюсь — на мою думку, вони лише засмічують ефір. Із херсонських каналів найчастіше вмикаю «ВТВ плюс» і «Скіфію» (Херсонська ОДТРК. — Авт.) — знову ж таки, щоб дізнаватися новини й послухати про роботу місцевих активістів. Разом із родиною завжди підтримуємо й беремо участь у телемарафонах. На жаль, на регіональних каналах доволі багато замовних матеріалів й самореклами, часто домінує формальний підхід, бракує природності, невимушеності. Хотілося б бачити в ефірі більше пересічних херсонців, які живуть поруч із тобою, а про події дізнаватися від очевидців. Не вистачає інформації про мистецькі заходи. Скажімо, у Херсонській обласній бібліотеці для юнацтва ім. Б. Лавреньова часто збираються цікаві небайдужі люди. Мені здається, глядачам було б цікаво побачити сюжети про ці зустрічі. Крім того, вони посприяли б залученню нових учасників. На регіональному ТБ не вистачає майданчика, на якому кожен міг би виступити сам і почути думки інших. Якщо ж говорити про політичні ток-шоу на загальнонаціональних каналах, то у мене часто виникають сумніви з приводу чесності й прозорості правил, за якими вони працюють. Нерідко на екрані з’являються випадкові люди.
Моделі поведінки, які телевізор сьогодні нав’язує дітям, нівелюють будь-який позитивний вплив літератури або настанови вчителів. Низькоякісні телешоу привчають учнів до легковажного сприйняття дійсності, перетворюють комфорт на найвищу життєву цінність. Із позитивних прикладів можу відзначити програму «Ревізор» з Ольгою Фреймут. На мою думку, вона виховує в глядачах стійку громадянську позицію, вчить знати і захищати свої права. Загалом же на ТБ бракує програм, які виховують правову свідомість.
