Призначення Михаїла Саакашвілі головою Одеської ОДА вже тиждень «штормить» інформаційний простір України, піднявши на поверхню не лише проблеми політичного, економічного та суспільного секторів, але й... медіа. Політичну позицію щодо звільнення колишнього керівника області Ігоря Палиці та призначення нового губернатора (разом з усім спектром пов’язаних довкола цього викликів — отримання Саакашвілі громадянства України упродовж одного дня, спроба «підтягнути» своїх — грузинських — прокурора та міліціонера області, перерозподіл «потоків»...) українські ЗМІ висвітлювали по-різному, здебільшого, як зауважують експерти, в залежності від конюктурної позиції власників каналів. Найбільш скандальним виявився сюжет телеканалу «1+1», що у суботу вийшов у програмі журналістських розслідувань «Українські сенсації» під назвою «Грузинський гастролер». Півгодинний анонімний сюжет, показаний у прайм-таймі, розповідав про те, що за час правління Саакашвілі «у тюрмах відсидів кожен десятий грузин, зокрема майже всі політичні опоненти, що не встигли втікти з країни», екс-президента Грузії називають «диктатором», який полюбляв «дорогі розваги». А ще — в програмі чітко наголошено, що екс-очільника Грузії не люблять на батьківщині за розгін мирної демонстрації в листопаді 2007 року; за програш війни 2008 року; за елітарну корупцію, коли тамтешніх олігархів змушували віддавати свої доходи у бюджет країни. Кілька разів а ефірі окремо акцентувалося — проти голови Одеської ОДА в Грузії порушені кримінальні справи, а це може вплинути на двосторонній стосунки офіційного Тбілісі та Києва. Треба сказати, що композиційно сюжет було змонтовано за допомогою свідчень експертів із Грузії, з репутаційною історією яких в Україні ознайомлені поверхово.
♦ Про «іноземний десант», що зайняв у нашій країні ключові державні посади, українці повинні знати більше, і «День» неодноразово звертав увагу на необхідність вивчення «під лупою» як персональних заслуг, так і потенційних перспектив окремо кожного запрошеного посадовця. Власне, як і писав «День» про увесь інший спектр проблем українського політикуму, які оголює нашуміле призначення Саакашвілі. Попри образ успішного реформатора, харизму та вміння спілкуватися з пресою, табу для журналістів у цьому випадку бути не повинне. Очевидно, що про «стиль», правила звичної для Саакашвілі політичної гри та, зрештою, і «скелети в шафі» українське суспільство має знати, якщо вже наймає людину на високу посаду. Однак чи в такий спосіб як це зробили «Плюси»?
♦ Як зауважила медіа-оглядач «Телекритики» Інна Долженкова, сюжет знято у традиціях «НТВ-шних «розслідувань», де «анонімні автори за допомогою нещадних маніпуляцій перетворюють реформатора Саакашвілі на злісного кримінального злочинця». Дійсно, лексика, стиль, манера подачі матеріалу журналістами залишають питання. Сипати «в лоб» звинувачення, не помічаючи заслуг, не давши слово самому звинуваченому, викликає у глядачів відчуття однобокого висвітлення. Такими сюжетами «Плюси» ніби підставилися. З одного боку саме цей канал упродовж останнього часу суттєво додав у якості контенту — програми «Хоробрі серця», «Голос країни», «Голос. Діти», «Право на владу», важливі журналістські розслідування у програмі «Гроші»... демонстрували правильну «лінію поведінки» мовника, де знаходилося місце одночасно і для оптимістичних мотивів, і для серйозних тем на зразок «справи Гонгадзе». Дійсно, нині важко в Україні знайти медіа-холдинг, який би так професійно, патріотично та глибоко продукував необхідний країні контент, першим відмовився від пропагандистських російських серіалів, запустив власне кіновиробництво, зокрема вже випустив в ефір нашумілу «Гвардію». З іншого боку, грубі «викиди» на Саакашвілі, які мали б подаватися в іншій тональності та стилі, показують симптоми «хвороби» в українській журналістиці, зокрема нерозбірливість в акцентах та залежність від власників.
♦ «Безумовно, суспільство має право знати якнайбільше про людей, які сидять у високих кріслах. І завдання розслідувальників перевіряти їх на порядність і професіоналізм, про всі свої знахідки повідомляти суспільство. Але я б не називав матеріал «Плюсів» про Саакашвілі розслідуванням. Це типовий матеріал із серії «Українські сенсації» чи «Секретні матеріали». Багато гучних обвинувачень, які переважно озвучує анонімний експресивний закадровий голос, і мінімум конкретних доказів, документів, — зауважив у коментарі «Дню» журналіст-розслідувальник програми «Схеми» («Перший») Максим Савчук. — Це такий собі аналітичний продукт, якому бракує багатьох компонентів, але передусім балансу думок. Півгодини розповідати про недоліки і гріхи Саакашвілі і не дати йому можливості відповісти на ці закиди й обвинувачення — це не дуже професійно, м’яко кажучи».
♦ Сюжет «Плюсів» ніби вкотре розкрив «гнійник» стосунків у самій медіа-спільноті України, де відомі «зірки» журналістики в соціальних мережах та блогосфері почали публічно звинувачувати одне одного в тотальній залежності від олігархів. Так, ведучий «1+1» Олександр Дубинський у продовження «теми Саакашвілі» заявив, що днями бачив Мустафу Найєма разом з Михаїлом Саакашвілі у дорогому столичному ресторані, де вони пили вино вартістю... 3250 грн за пляшку, і поцікавився, чи депутат може дозволити собі такий дорогий напій при офіційній зарплаті в 5000 грн. Блог Дубинського на «Українській правді», де розміщено цей пост і анонс сюжету «Грузинський гастролер», відразу було заблоковано. «За питання, звідки у чесного депутата Найєма, що скаржиться на маленьку зарплату, гроші пити вино по 3000 гривень за пляшку — Олена Притула закрила мені блог на «УП»... — відреагував у «Фейсбуці» Дубинський. — Сумно, що видання... стало рядовий майданчиком для реалізації інтересів ряду олігархів, типу Фірташа-Льовочкіна... Шкода тільки, що УП падає через жадібність однієї конкретної людини, який розпочав своє приватне падіння з того, що забезпечив мовчання майданчики імені Георгія Гонгадзе в справі замовників його вбивства...». У свою чергу керівництво «УП» звинуватили Дубинського у прислужництву Ігорю Коломойському, власнику «1+1».
♦ Медіа-тусовка у соціальних мережах відразу стала на сторону «УП» та особисто Найєма, звинувативши «Плюси» в усіх «смертних гріхах» сучасної журналістики, канал називали «продажним», говорили, що його треба перейменувати на «1-1», і... жодним чином не помічали досягнень медіа-групи Коломойського щодо нормалізації телепростору. Читаючи коментарі відомих журналістів з різних таборів, помічаєш кричуще невміння дискутувати та шукати спільного знаменника. Груба нецензурна лексика, суцільні емоції, брак аргументів, перехід на особистісні «проколи»... в час агресії Росії, коли саме роботу журналістів називають «інформаційним фронтом» на «гібридній» війні — все це грає лише на руку Росії.
♦ Окремо про кризу в політиці говорить брак публічної дискусії зокрема щодо прозорості у кадрових призначеннях. «Зараз, очевидно, відбувається конфлікт між «групою Коломойського» і умовною «групою Порошенка», — коментує «Дню» народний депутат Сергій Висоцький. — Після чергових випадів дніпропетровського олігарха логічною відповіддю стало відсторонення губернатора Одещини Палиці — це клановий процес. Щоб ця подія не позначилась негативно на іміджі Порошенка, була призначена надійна людина, особистий друг Президента, який в українському суспільстві асоціюється з радикальними реформами в Грузії».
♦ Однак, на це виникає логічне питання: невже, щоб зняти губернатора Палицю, потрібен цілий президент Грузії? «Слід розуміти, що мотиви є не тільки у Порошенка, а й у Саакашвілі, адже навряд чи йому цікаво бути українським губернатором — скоріш за все, йому хочеться повернутися у велику грузинську політику, — розповідає народний депутат, — Тож якщо він продемонструє результативність, він матиме шанс для цього».
♦ За словами Висоцького, у Петра Порошенка «коротка лава запасних», адже він очолив державу без своєї команди та розвиненої партійної структури. «Одеса — найпроблемніший регіон, а найдосвідченіша людина в команді Порошенка — Саакашвілі, — продовжує політик, — Тож кадровий голод є однією з найбільших проблем як для Президента, так і для країни, тому його потрібно долати. Необхідно вирощувати, розвивати та займатися кадрами. Не знаю, яку роботу в цьому напрямку веде президентська команда, але якщо їм вистачає розуму, вони цим займаються».
♦ Будуть телеканали й надалі маніпулювати думкою глядачів, самі не розібравшись в репутаційній історії харизматичних політиків, чи запропонують цивілізоване інформаційне «досьє» — побачимо вже найближчим часом. Одне очевидно: в країні, де «нові» топові політики грають за «старими» правилами, залишаючись впливовими медіа-власниками, побачити об’єктивну картинку політичної дійсності українцям стає вже важче.
