Отже, як полюбляв казати перший і останній президент СРСР Михайло Горбачов, «процес пішов». Власне, ще не розпочався, але напрямок руху вже задано. І зробили це іспанські слідчі прокуратури у боротьбі з корупцією Хуан Каррау та Хосе Грінда, які представили доповідь на 488 сторінках і внесли пропозицію про притягнення до кримінальної відповідальності 27 осіб, яким інкримінуються різні протиправні дії й належність до російської мафії.
Новина «вибухнула» в іспанській пресі ще 1 червня. Йдеться про членів двох злочинних угруповань — Тамбовського (зародилося на рубежі 80-90-х років минулого століття у тодішньому Ленінграді, а назву дістало за місцем походження своїх ватажків) та Малишевського (за прізвищем його лідера) — що, як зазначено в доповіді, зі своїх домівок на іспанському узбережжі контролювали злочинну діяльність, зокрема й убивства в Росії, а згодом накопичували кошти в Іспанії.
Тоді ж таки агенція ЕФЕ назвала «перших осіб» Тамбовського угруповання. Це такі собі Геннадій Петров та його «права рука» Леонід Христофоров. А впливова газета «Ель Мундо» наголосила: «Ці двоє — Геннадій Петров та Олександр Малишев — належать до найвпливовіших кримінальних ватажків у світі. Обидва мали високий рівень впливу та контролю в Росії. Не лише політичного, а й у правоохоронних органах та у військовій сфері. Вони підтримували контакти й мали вплив серед міністрів, суддів і військових високого рангу (генералів та полковників). Найбільше вони проникли в систему судочинства».
Варто зазначити, що із 27 осіб, проти яких висунуто звинувачення, лише п’ятеро є громадянами Іспанії, які, за даними слідства, сприяли російським мафіозі у відмиванні «брудних» грошей, одержаних унаслідок злочинної діяльності на батьківщині. Серед сфер такої діяльності автори доповіді називають убивства, торгівлю зброєю та наркотиками, контрабанду тощо. Одержані злочинним шляхом кошти легалізувалися за допомогою різних інвестиційних проектів, зокрема, купівлі нерухомості.
Відомо, що спрямовані на протидію російській мафії поліцейські акції та пов’язані з ними судові процеси для Іспанії не новина. Так само, як і специфічні російські терміни на кшталт «прєступноє сообщєство», «кримінальний авторітєт», «вор в законє», що вже ввійшли в обіг на Піренеях: вони транскрибуються латиною, а тоді тлумачаться судовиками та журналістами широкому загалу для кращого розуміння реалій сучасної Росії. Досить згадати операцію «Тройка» 2008 року, одним із фігурантів якої був той-таки Геннадій Петров, заарештований, але 2012 року відпущений під заставу, що дало йому змогу втекти від іспанського правосуддя. Або не менш відому операцію «Клотильда» 2013 року й подальший судовий процес над 13 особами — росіянами та іспанцями — спільними зусиллями яких містечко на 5 тис. 300 мешканців перетворилося на злочинне кубло, де відмивалися гроші, що мали різне, але незмінно кримінальне походження.
Іспанські правоохоронці стверджують, що їхня країна — єдина, яка системно бореться з російською мафією, і це правда. І все ж є одна ознака, що істотно відрізняє доповідь Хуана Каррау та Хосе Грінди від аналогічних документів минулих літ. Цього разу, крім одіозного депутата-мільйонера, члена вищої ради партії «Єдина Росія» Владислава Рєзника, в домі якого на острові Мальорка іспанська поліція вже проводила обшук 2008 року в рамках операції «Тройка», в доповіді згадуються кілька постатей сучасного російського істеблішменту, тісно пов’язаних із президентом Путіним.
Олександр Бастрикін, колишній заступник генерального прокурора, а нині голова Слідчого комітету Росії, генерал-полковник юстиції. Свого часу Бастрикін був старостою тієї самої групи на юридичному факультеті Ленінградського університету, де навчався Путін. Їхня дружба триває й досі, і саме президент Росії просував Бастрикіна на згадані посади.
Віктор Зубков, у 1991 — 1993 рр. заступник голови комітету із зовнішніх зв’язків мерії Санкт-Петербурга. Головою цього комітету тоді, як відомо, був Путін, на пропозицію якого Зубков 2007 року стає головою уряду РФ і до 8 травня 2008 «гріє» це місце для Путіна, який тоді зробив рокіровку з Дмитром Медведєвим й очолив уряд. Вірний Зубков тоді ж таки призначається заступником голови уряду, а згодом головою ради директорів «Газпрому».
Віктор Іванов, колишній товариш Путіна по службі в Ленінградському КГБ, згодом заступник керівника адміністрації президента РФ (2000 — 2004), помічник президента РФ (2004 — 2008), а нині директор Федеральної служби контролю за обігом наркотиків, член Ради Безпеки РФ.
Дмитро Козак, також випускник юридичного факультету ЛДУ, згодом заступник начальника та начальник юридичного управління Ленінградського міськвиконкому, голова юридичного комітету мерії Санкт-Петербурга. Від часу сходження Путіна на владний Олімп рухався в його фарватері: перший заступник керівника, згодом керівник апарату уряду РФ; заступник, перший заступник, керівник апарату адміністрації президента РФ. В 2004 — 2007 рр. Козак був повноважним представником президента у Південному федеральному окрузі, нині курирує в уряді Росії питання, пов’язані з анексованим Кримом.
Отже, російський президент не може не розуміти, що снаряди падають дедалі ближче.
Знаючи непоступливість іспанської Феміди, схильної діяти за законом, а не за поняттями, можна передбачити, що розгляд справи, до якої буде прикуто увагу не лише іспанських, а й провідних світових ЗМІ, може стати дошкульним ударом по російській владі та особисто по Путіну. І хоча означені особи недосяжні для тамтешнього правосуддя, саме згадування їхніх імен під час імовірного процесу багато важить. Поза сумнівом, це цілком нова ситуація. І байдуже, чим вона зумовлена: збігом обставин, коли слідчі дії завершилися практично синхронно з поглибленням кризи у відносинах між Росією та цивілізованим світом, чи добре прорахованим ходом.
Важливо інше. Пересічний законослухняний іспанець може не знати, де на мапі міститься Україна, може мати невиразне уявлення про анексію Криму та війну на Донбасі, але він стежитиме за перебігом процесу, і Росія в його уяві надовго закарбується як країна, верхівка якої нехтує закон. І це стосується не лише іспанців.
За цих обставин, громадська думка навіть прихильних до Росії країн краще сприйматиме українську точку зору в нашому протистоянні. Завдання української дипломатії та українських громад за кордоном — максимально використати цю ситуацію.
Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ, експерт Центру дослідження Росії (Київ)
