Після спровокованих кривавих подій місячної давнини в Мукачевому, стараннями українських політиків і ЗМІ Закарпаття із «краю туризму, садів та виноградників» поступово стає «краєм неляканих контрабандистів», які знищують економіку Закарпаття та України. Майже щодня прес-служби силових структур повідомляють про затримання транспорту з контрабандних товаром чи бодай кількох ящиків цигарок, захованих у прикордонних смугах, а загальноукраїнські ТБ канали демонструють сюжети про боротьбу влади з тютюновим та іншим «контрабасом». Водночас майже немає жодного аналізу економічних передумов того, чому тисячі людей щодня, ризикуючи мати неприємності, все ж вдаються до нелегальних оборудок. Поділитися своїм баченням передумов цього явища я попросив керівника успішного закарпатського машинобудівного підприємства, депутата Закарпатської облради кількох скликань Михайла КАЧУРА.
«ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСТЬ — НА ПЕРЕДОСТАННЬОМУ МІСЦІ В ДЕРЖАВІ ЩОДО ВЕЛИЧИНИ ВВП НА ОДНОГО ЖИТЕЛЯ»
— Збройна сутичка в Мукачевому місяць тому стала справжнім шоком для громади області. Чому саме у нас трапився цей інцидент? Які у нього були передумови і які це матиме наслідки для краю?
— Справді, стрілянина та людські жертви в Мукачевому в одну мить перетворили край, який тривалий час був для пересічного українця прикладом стабільного, безконфліктного, розміреного і доволі заможного життя, на «сіру» область, де майже кожна друга гривня заробляється кримінальними оборудками на кордоні в супроводі постійної кланової боротьби.
Так, ми вже понад рік разом з усією Україною живемо в умовах війни із зовнішнім агресором. Немає жодного дня, щоби ми не відчували цього: щодоби на сході країни тривають обстріли населених пунктів, щодня в різних куточках України прощаються із загиблими оборонцями Батьківщини. Але постріли за тисячу кілометрів від фронту, смерть наших краян на рідних теренах, яких ще вчора ставили у приклад як патріотів і захисників незалежності нашої держави, — це все поставило в шоковий стан громаду області.
Попри зовнішню впорядкованість наших міст та сіл і культуру побуту, високий рівень розвитку домогосподарств порівняно з іншими, економічно більш розвинутими областями, Закарпатська область перебуває на передостанньому місці в державі щодо величини валового внутрішнього продукту на одного жителя. Легального бізнесу, який справно платить податки і наповнює бюджет, в області мало, і це дуже серйозна як соціальна, так і ментальна проблема. Ресурси для розвитку великих промислових підприємств у нас відсутні, в області працюють здебільшого приладобудівні та складальні виробництва, де оплата праці на середньому та низькому рівні. Підприємства, які відкрились після нетривалого періоду існування ВЕЗ «Закарпаття», не змогли зайняти всю кількість безробітного населення, яке ми отримали після розпаду радянської економіки і занепаду філіалів загальнодержавних заводів чи виробничих об’єднань, які здебільшого працювали на ВПК.
Сьогодні найбільшим роботодавцем на Закарпатті за масовістю залучення трудових ресурсів став кордон: це компанії, громадяни, дрібні підприємці, які легально чи нелегально переміщають людей та вантажі, співробітники митного контролю, прикордонна служба, правоохоронні органи. Кожна вказана соціальна група має свої «дивіденди» з існування чотирьох кордонів у Закарпатській області. Водночас ми розуміємо, що всі обмеження, митні бар’єри та кордони, які можна долати за додаткову корупційну плату, змінити й перевести в легальне поле Закарпаття самотужки не може, це справа загальнодержавна. Найкращим прикладом цього є наші сусіди — країни Європейського Союзу, які ліквідували будь-які перепони на шляху вільного переміщення громадян і товарів на своїх міждержавних кордонах. Угода про асоціацію Україна — ЄС, вільну торгівлю та безвізовий рух для населення дає нам надію, що за два-три роки про контрабанду ми будемо згадувати лише в спогадах.
Тому вже зараз треба стратегічно підходити до створення альтернативних варіантів зайнятості населення, розвитку підприємництва і створення нових робочих місць. Це саме той напрямок роботи, який органам місцевого самоврядування Закарпаття треба проводити спільно з Кабінетом Міністрів, Верховною Радою, всіма центральними органами управління. Можна направити в область Нацгвардію, «закоркувати» дірки на кордонах БТРами і канонірками, звільнити і замінити всіх митників у повному складі, «замести» до армії «піджаків». Але від цього тисячі простих людей, які вимушено, від соціальної безвиході задіяні в контрабандних схемах високопосадовців, не перестануть хотіти їсти, за їхні родини ніхто не стане сплачувати комунальні послуги і вносити плату за навчання дітей. Люди повинні мати можливість легально заробляти гроші і забезпечити їм це право — прямий обов’язок держави, про який вона давно забула.
«НЕОБХІДНО ЙТИ У ВИРОБНИЧУ КООПЕРАЦІЮ»
— Яким, на вашу думку, є рівень самодостатності та інтегрованості Закарпаття у загальноукраїнські економічні та політичні процеси? Який вплив матимуть ці події на процес децентралізації влади в Україні?
— Економічна самодостатність регіону — на середньому рівні. Ми не використовуємо переваг найзахіднішої області на кордоні зі стратегічним партнером нашої держави — ЄС, з хорошими трудовими ресурсами та в якісному природному середовищі.
Для підвищення цього показника необхідно розвивати напрямки, які вже засвідчили свою ефективність на теренах нашого краю. Це автомобілебудування та виробництво запасних частин, приладобудування, легка, лісопереробна промисловість, машинобудування з повним виробничим циклом товарного випуску. Так само слід зрозуміти, що економічна самодостатність буде зростати як з розвитком партнерських зв’язків із країнами — сусідами Закарпаття, так і з іншими регіонами України. Необхідно йти у виробничу кооперацію з підприємствами центру, сходу, півдня нашої держави, де сконцентровано багато потенційних споживачів і партнерів. Пріоритетом має стати залучення і внутрішніх інвестицій із наявного ресурсу в області та інших регіонів України. Ми маємо позитивні приклади, коли за останні декілька років у краї з’явилися компанії з сучасним виробництвом будівельних матеріалів та новими способами переробки продукції сільського господарства. Внутрішні інвестиції треба підтримувати і мотивувати до наступних кроків — розширення та розвитку виробництва. Це головний індикатор для зовнішніх системних інвесторів, які перш ніш прийняти рішення, уважно вивчають місцеву ситуацію.
Передача повноважень у сфері соціально-економічних процесів на рівень регіонального самоврядування покращить можливості швидко приймати рішення, здійснювати прагматичну та пристосовану до місцевих реалій політику. Це той позитивний факт, який стимулює економіку.
Із місцевих і загальнодержавного бюджетів ми маємо надати нову якість транспортній інфраструктурі, логістиці процесів, куди доцільно залучати автомобільне, залізничне, авіасполучення і трубопровідний транспорт. Стратегія розвитку Закарпаття на найближчі роки уже є, і ми повинні чітко її виконати.
«БЕЗ КОНЦЕПЦІЇ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УЖГОРОД ВТРАЧАЄ ПОЗИЦІЇ»
— Чи стимулює міська влада Ужгорода розвиток підприємств, чи існує стратегія розвитку економіки міста?
— На «Турбогазі» вже працює до 300 ужгородців, ми підняли підприємство, яке животіло без жодних перспектив. Звичайно, нашій міській владі мало б бути не байдуже, як і чим живе великий виробничий колектив. Проте, на жаль, міські депутати і мерія зайняті приватизацією останніх квадратних метрів землі та комунальних об’єктів, так що їм не до нас. Нинішня, як і попередня, влада Ужгорода не завдавали собі клопоту розробкою власної оригінальної концепції економічного розвитку. Переконаний — це необхідно буде зробити найближчим часом, щоб знати, куди рухатися місту, які галузі розвивати, яку інфраструктуру будувати для цього. У світі глобальної конкуренції без такого плану ми будемо втрачати і вже втрачаємо позиції, не тільки сусіднім обласним центрам України — Львову, Чернівцям чи Тернополю, а й райцентрам нашої області. Берегово, Мукачеве, Хуст, Тячів залучають інвестиції, розбудовують і впорядковують свої квартали та вулиці, модернізують транспортну інфраструктуру. Проблемні моменти в житті Ужгорода уже накопичились до рівня критичної маси: відсутність якісного цілодобового водопостачання, транспортний колапс, латане-недолатане дорожнє покриття, рівень забруднення міста, забудова зелених зон, архітектурно недолугі новобудови... Щоб коли-небудь виплутатися із цього, громада Ужгорода повинна відповідально пройти нові вибори. Якщо адекватно не відповісти на виклики часу — Ужгород, попри всю свою попередню чарівність і славну вікову історію, остаточно перетвориться на депресивне провінційне містечко, некомфортне для його мешканців та нецікаве для туристів.
