Генеральний секретар Ради Європи Турб’єрн Ягланд опублікував у американській газеті The New York Times статтю під заголовком «Відтягніть Молдову від краю прірви». У ній він попередив, що «для Молдови існує небезпека стати новою зоною нестабільності на європейському континенті, черговою гарячою точкою, а наслідки цього можуть бути непередбачуваними й торкнутися не лише інтересів однієї конкретної країни». Виглядає так, що першою такою країною буде Україна.
Про які небезпеки пише Ягланд.
• По-перше, значний рівень корупції й олігархізації держави. Украй низький рівень доходів змусив сотні тисяч місцевих жителів емігрувати. Нещодавній скандал із зникненням з трьох молдавських банків Banca de Economii, Banca Sociala і Unibank понад $1 млрд буквально шокував Європу. Виявилося, що це не весь, а лише початок шоку. Проєвропейські, так вони себе декларують, партії, що перемогли на останніх парламентських виборах, палець об палець не вдарили, щоб знайти аферистів. Лише закривають ці банки. Для відносно невеликої за територією й населенням Молдови $1 млрд досить значна сума. Мабуть, особливо обурило чиновників у Брюсселі й Страсбурзі те, що зниклі гроші були європейські. І в країні, що декларує рух до Європи, відбуваються подібне й ніхто нічого.
Про результат прямо пише Ягланд. «Зовнішнє фінансування припинене в очікуванні конкретних дій для боротьби з корупцією й упорядковування фінансового сектора. Якщо влада не вживе заходів для негайного відновлення зовнішньої підтримки, країна зіткнеться з серйозною економічною кризою». Ось чому, на його думку, нещодавно створена урядова проєвропейська коаліція має діяти швидко. «Окрім термінових заходів, необхідних для стабілізації банківського сектора, уряду слід негайно розпочати усунення з публічних установ корумпованих службовців. Для початку десятки суддів, зокрема високого рангу, які звинувачувалися в перевищенні службових повноважень, мають бути віддані під суд».
• По-друге. Ягланд закликає владу Молдови зробити правильні висновки з українських подій. «Очевидний урок із ситуації в Україні полягає в тому, що сила й стабільність держави залежать від її прихильності демократії й верховенству закону». Для цього, як він вважає, уряд Молдови має припинити будь-яке політичне втручання в судову систему, влаштувати перевірки в структурах влади та «повернути захоплену державу її громадянам».
• По-третє. Останніми місяцями спостерігається серйозне погіршення у відносинах з Придністров’ям (ПМР), і багато хто в Молдові побоюється, що ПМР може повторити долю Криму. Це занепокоєння підживлюють заклики з Тирасполя до захисту з боку Росії. Повномасштабний конфлікт малоймовірний, вважає він, але «в такому напруженому оточенні» ситуація може вийти з-під контролю.
Очевидним є глибоке занепокоєння в Європі з приводу становища, що створилося, в Молдові. Адже ця республіка, разом з Україною, є важливою зі стратегічної точки зору для Кремля. Для Москви вельми привабливою є ідея дестабілізувати обстановку, на такій хвилі привести до влади в Кишиневі проросійський уряд і таким чином вирішити кілька взаємопов’язаних завдань.
• По-перше. Охопити Україну з двох стратегічних напрямків. Створити реальну загрозу не лише Одесі, а всьому українському чорноморському узбережжю.
• По-друге. Молдова дуже важлива на балканському напрямку. Невипадково за неї так довго й наполегливо воювала з Туреччиною Російська імперія. І нині втрачати таку позицію Кремль не хоче. Особливо з урахуванням зменшення впливу «Газпрому» в європейському енергетичному балансі. Тим більш важлива Молдова в світлі можливої реалізації так званого «Турецького потоку». Поки він відкладений, але мрії й плани «Газпрому» залишаються.
• По-третє. Приєднання Молдови до Румунії, для чого немає ніяких підстав, є такою ж фобією Кремля, як і розміщення на території України так званих баз НАТО. Як сказав в інтерв’ю Російській службі «Голосу Америки» директор відкритого клубу «Міжнародний діалог» Григорій Амнуель, «це два, мабуть, найближчі народи, практично єдиний культурний і мовний простір. І перспектива їхнього союзу абсолютно не влаштовує Москву, особливо враховуючи політику вільної демократичної Румунії, яка до того ж є членом НАТО». Кошмар уніонізму, політичної течії за об’єднання Молдови й Румунії, буквально переслідує російських політиків.
• По-четверте. Москві як повітря потрібен провал проєвропейського курсу в Молдові. На Україну щодо цього жодних надій немає, з Грузією теж не дуже виходить. Залишається Молдова, і на ній Кремль зосереджує значні зусилля.
Зрозуміло, що в Брюсселі й інших європейських столицях вельми занепокоєні подібним розвитком подій. Також для Російської служби «Голосу Америки» заступник головного редактора порталу Політ.ру Борис Долгін сказав, що стаття Ягланда має «мобілізуючий характер» для молдавської влади. «Те, що Молдова одна з найбідніших країн Європи, факт, що не вимагає доказів. Цього не враховувати не можна. А стаття генсека Ради Європи, окрім всього іншого, має... мету - змусити політичний клас Молдови відповідально ставитися до долі власного народу. Тому що без виразних дій, без того, щоб, наприклад, були як слід реалізовані пункти щодо євроасоціації, ніякого руху вперед не буде. Зовсім недавно новий прем’єр-міністр Молдови (Валерій Стрелець. - Авт.) підтвердив, що близько 40 відсотків домовленостей з ЄС не реалізовано. Без цього сама по собі асоціація абсолютно не гарантує нормального соціально-економічного розвитку країни».
У статті Ягланда не випадкові посилання на приклад України, до того, до чого призводить безвідповідальність еліт перед державою та народом. І хоча його публікація присвячена Молдові, було б вельми корисно українським можновладцям подивитися, чому нашу країну наводять як приклад гірших, а не кращих подій.
Молдова цілком може бути дзеркалом тих дій, які вчиняє українська влада. І судячи зі статті Ягланда нам особливо похвалитися нічим. У цьому випадку йдеться про реформування й реконструкцію країни. Українська еліта, її правлячий клас дедалі частіше показують саме ту безвідповідальність, про яку говориться в статті Ягланда. Країна веде важку війну з сильним агресором, а політичні ігрища напередодні місцевих виборів не лише не вщухають, а й розгортаються з лякаючою силою.
Докори Молдові щодо низької ефективності боротьби з корупцією цілком можуть бути спрямовані на Україну. І якби тільки це. Матеріал у The New York Times дає ще один вельми важливий, але і тривожний сигнал. Європі уривається терпець і настає втома від української й молдавської влади. Якщо й далі так піде, то виникає небезпека втрати підтримки наших партнерів, і тоді виникає ризик залишитися наодинці проти сильного агресора.
Кишинів отримав чітке попередження від Європи. Схоже, що Київ на черзі й довго йому чекати не доведеться.
