Коли український уряд звинувачують у тому, що він, добиваючись перегляду газових контрактів з Росією, обслуговує передусім інтереси олігархів, то говорять не правду, а напівправду. Дійсно, висока ціна на газ робить вітчизняний експорт металів і продукції хімічних підприємств, яким відають здебільшого олігархи, неконкурентоспроможним. (Проте через це страждають не лише олігархи, а й конкретні хіміки й металурги, яким загрожує зменшення зарплати, а може й безробіття.) Але уряд зосереджує увагу на газі ще й з іншої причини. Саме він, а точніше ціна імпортного російського палива, підштовхує країну якщо не до банкрутства, то до девальвації національної валюти. І передумови для цього стають дедалі виразнішими. У понеділок Держстат повідомив, що негативне сальдо зовнішньої торгівлі нашої країни товарами в червні становило без малого 1,5 мільярда дол, що в 2,4 разу більше, ніж у червні минулого року. Треба щось робити!
І тут у наших «королів» знаходиться останній, або, можливо, передостанній аргумент — адже ми зовсім недавно ратифікували Договір про зону вільної торгівлі між країнами СНД. В уряді уважно його перечитали й підбадьорилися. Цей документ, який іще не припав пилом на полиці нашого парламенту, виявляється, можна непогано використати. Як повідомив у понеділок урядовий уповноважений з питань співпраці з РФ, державами-учасницями СНД, Євразійського економічного співробітництва й іншими регіональними об’єднаннями Валерій Мунтіян, ЗВТ з СНД відкриває можливості ініціювати переговори про зняття транзитних обмежень і скасування експортних мит (він дозволяє розпочати їх через шість місяців після набуття ним чинності). «Ми плануємо розпочати переговори про зняття обмежень щодо транзиту з РФ, — розповідав Мунтіян журналістам, — щоб мати доступ до середньоазіатського газу як до альтернативи. Друге — це зняття експортних мит, зокрема встановлених Росією на нафту». За його словами, скасування експортних мит дозволило б запустити українські нафтопереробні заводи, що наразі простоюють, а отже скоротити імпорт нафтопродуктів.
Нагадаємо, що Україна до 2006 року купувала в Туркменістані понад 30 мільярдів кубометрів газу на рік. Потім газ середньоазіатського походження нам постачала компанія RosUkrEnergo. А після 2009 року «посередник» був ліквідований, і російський газ, що різко подорожчав, довелося купувати виключно в «Газпрому». Повернутися на газові ринки Середньої Азії так і не вдалося. І лише компанія OstChem Holding, що належить партнерові «Газпрому» по RosUkrEnergo Дмитру Фірташу, якимсь чином зуміла виторгувати у монополіста право на транзит до України туркменського газу для хімічних підприємств олігарха.
Чи зуміє повторити його «подвиг» український уряд? У будь-якому разі, Мунтіян визнає, що такі переговори можуть і не дати результату. Чи не підключити до них того ж таки всемогутнього Фірташа? Як виглядає, в українському уряді схильні розглядати таку можливість. Більше того, олігарха, схоже, стимулюють, хоча не можуть не розуміти, що віддавати в одні руки майже всю газорозподільну мережу країни небезпечно. Глава Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації Євген Мармазов навіть звернувся до Фонду держмайна з відкритим листом, у якому висловлює небезпідставні підозри, що 25% акцій ПАТ «Миколаївгаз», виставлених на продаж 1 серпня, куплено на користь Фірташа. «На тлі формального дотримання законодавчих вимог і оголошених умов конкурсу, — зазначає Мармазов, — ...фактично йде концентрація ресурсів газорозподільних підприємств держави в руках однієї особи — це відомий усім бізнесмен Дмитро Фірташ». Додамо, що пакет його акцій у «Миколаївгазі» в результаті цієї покупки збільшився до 50,22%. Аванс, як бачимо, вражає. Чи зуміє Фірташ його відпрацювати?
З цим питанням «День» звернувся до незалежного енергетичного експерта Валентина Землянського. «Виключити, що Фірташу з його багатим досвідом доручать вести ці переговори або він сам може проявить відповідну ініціативу, звісно, не можна, — сказав експерт. — Питання в іншому. Чи дозволить «Газпром» за наявності в нього двадцятип’ятирічних контрактів з Туркменістаном купувати там необхідні Україні обсяги газу. Відповідно до них весь надлишок видобутого в Туркменістані газу залишається за «Газпромом». І байдуже, що зараз Росія цей газ у Туркменістану не викупляє. Адже контракти чинні досі, й за цією формальною ознакою переговори, які збирається провести Україна, можна зруйнувати. У будь-якому разі, «Газпромекспорт» знайде достатньо причин для того, щоб відмовити Україні. І перша з них: у нас немає місця в трубі. Саме так дуже часто відповідають так званим незалежним виробникам у самій Росії. А крім того, якраз на транзит газу й на імпорт нафти договір про ЗВТ передбачає винятки. Я вважаю, що скасувати їх Фірташу буде не до снаги. Від України знову вимагатимуть вступу до Митного союзу».
