Суцільне розчарування та втома. Це загальне враження після розмов із двома родинами, яких втягла та зруйнувала ця війна. Від почутих історій навертаються на очі сльози, і навіть після вимкнення слухавки не покидає відчуття відчаю, наче передається якоюсь телепатичною ниткою від спустошених та розчарованих сердець. І в обох цих життєписах невідомо, чи буде щасливий кінець. Усе залежить від сили волі цих людей. А єдине, що може гарантувати їм держава, додаткові статуси та соціальні пільги, за які треба ще поборотися.
ЗНИКЛИЙ ВОЛОНТЕР
Чоловік поїхав забирати людей з окупованої території, але вирішив їхати не через блокпости, а через лісосмугу, в той момент у тому районі був обстріл, і з того часу про нього нічого не відомо. У липні минулого року він допомагав людям безпечно перетинати кордон, виїжджати із зони бойових дій — історію зниклого безвісти волонтера Юрія оповідає Юлія Кішенко з «Восток-СОС». Батьки чоловіка — Наталія Андріївна та Анатолій Миколайович — звернулися до громадської організації, щоб допомогли знайти сина, з надією, може, він у полоні. У «Восток-СОС» є окремий напрям допомоги полоненим або тим, хто вийшов звідти. Та власне пошукових робіт організація не проводить. І відмовити у підтримці родині — теж не змогли. Як розповідає Юлія Кішенко, дружина Юрія лишилася на окупованій території, пробує шукати зниклого чоловіка там. Батьки з онуком переїхали на Київщину.
Минув уже рік, як від Юрія немає жодної звістки. А надія жевріє. Мабуть, завдяки їй сім’я знаходить сили жити далі. «Батьки не втрачають надії, бо це для них, як рятівна соломинка. Зараз збираємо кошти на лікування батька, він погано ходить, йому потрібна операція на шийці берда, коштує вісім з половиною тисяч, бо самі ж вони переселенці, живуть на пенсію та соцвиплати, а онука ще ж треба виховувати (кошти на операцію можна перерахувати на картку Приватбанку 5168 7553 5274 5414 на ім’я Юлії Кішенко)», — розповіла волонтерка.
Тепер юристи «Восток-СОС» спробують допомогти родині зниклого волонтера, апелюючи до нової постанови уряду № 740 «Про затвердження Порядку надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» деяким категоріям осіб». До цих категорій належать члени сімей загиблих чи зниклих безвісти (або померлих внаслідок контузії, поранення чи каліцтва) військовослужбовців, добровольців, навіть не включених до складу ЗСУ, Нацгвардії чи МВС, а також волонтерів. Щоб отримати цей статус, необхідно подати заяву та документи органу праці та соціального захисту населення.
РІК БЕЗ ЧОЛОВІКА
Віра, дружина загиблого бійця з «Правого сектору» (справжніх імен не називаємо на прохання жінки) з вересня минулого року живе із сином одна. Хлопчику — 11 років. Втрату батька переніс дуже тяжко, мама зверталася по допомогу до психолога, хоча така ж поміч потрібна була і їй самій. Бо це той випадок, коли час не залікував абсолютно жодної душевної рани, не стер жодних спогадів, а навпаки — посилив увесь біль втрати. Дружина досі живе минулим, тими емоціями та спогадами, котрі робили її щасливою дружиною та матір’ю останні 12 років. Кілька місяців тому звернулася до соцслужб, щоб отримати на загиблого чоловіка статус учасника бойових дій.
«Наш районний соцдепартамент відмовляє, так само як і всі служби. Є висновок Красноармійського моргу, де чітко вказано: осколкове поранення грудної клітини та нижніх кінцівок. Я звернулася на Госпітальну,16, там сказали, що цю виписку не можуть прирівняти до довідки, на основі якої нададуть статус УБД, — розповіла жінка. — Батальйон має бути прикріплений до МВС чи СБУ, а «Правий сектор» до жодних військових формувань не належить. Тому у всіх списках чоловік є як загиблий в АТО, а офіційно нічого не можуть нам дати. Єдине, що від нашої соцслужби нам «вибили», це субсидію на оплату комунальних послуг, адже наш дохід дуже малий. Але для моєї дитини важливо знати, що батько дійсно загинув заради України».
Уже за допомогою волонтерів реконструюємо події річної давнини: чоловік пішов служити на фронт добровольцем, бо не міг змиритися, що там гинуть молоді хлопці (сам загинув у 45 років). Чомусь в офіційні формування його не взяли, оформився у ДУК «Правий сектор». Був у Степанівці, на Савур-Могилі, отримав у бою тяжкі поранення, загинув у Пісках 3 вересня.
ПОСТАНОВА — ВЖЕ В ДІЇ
Чи справді родина Віри може претендувати на статус ветерана війни, «День» уточнив у Державній службі у справах ветеранів війни та учасників АТО, де нам підтвердили, що немає жодних перепон для отримання додаткових соціальних гарантій за постановою №740. І органи соцзахисту мали б про це повідомити родину.
«Родинам загиблих, незалежно від того, був чоловік у тому чи іншому формуванні, надається право на отримання пільг, і на них поширюється дія Закону про статус ветерана війни та гарантії соціального захисту. Також їм повинні одразу видати посвідчення членів сім’ї загиблого, і з цим документом вони мають право на ті пільги, що прописані у законі. З посвідченням треба підійти до органів соцзахисту населення», — уточнив Сергій Кириленко, головний спеціаліст із питань інформаційно-аналітичної роботи та взаємодії з громадськістю Держслужби. Також він запевнив, що ця схема вже накатана і не мусить виникати проблем, що родина, де є загиблі бійці, не отримує від держави абсолютно нічого.
Якщо прокрутити трохи часу назад, уявити, що останньої, справді, соціальної постанови уряду нема, то жодних гарантій та пільг Віра могла б і не отримати. Принаймні до того часу, поки б не запрацював належним чином довгоочікуваний закон №1688 — щодо легалізації добровольців. «День» раніше писав, що він виявився недосконалим, і ті бійці, котрі через різні фактори не увійшли до офіційних формувань, лишалися «поза грою». Ніякі статуси та гарантії для них не передбачено. «Товариство ветеранів АТО» ще у серпні активно взялося за зміни до цього закону, пропонуючи, щоби всіх, хто брав участь у військових діях, але не був офіційно оформлений до складу ЗСУ, визнати військовослужбовцями. Чиновники обіцяли відреагувати на ініціативу колишніх бійців протягом тижня. Минуло майже три місяці...
Сергій Кириленко додає, що у держслужбі теж незадоволені такими нормами закону. «Ми готували пропозиції до нього, щоб брали до уваги покази свідків, що доброволець був у зоні АТО, але законопроект розробляло Міноборони, наших зауважень не врахували і в результаті в законі лишилися ті ж самі документи для отримання статусу учасника бойових дій, як і для військовослужбовців. Але деякі документи доброволець просто не може зібрати чи подати».
Тепер Міноборони розглядає кожен випадок із добровольцями індивідуально, вивчає всі документи окремо. Це ж саме можуть зробити батьки зниклого Юрія чи розчарована Віра. Та, здається, їм для цього знадобляться неабиякі зусилля. Надто довго та повільно реагує державний механізм на людські долі.
