Цього разу я точно знав, що мене у Щорсі не чекатиме Павло Семененко. Ще на початку вересня, втомившись від земних справ, філософ, мрійник і невтомний пасічник пішов у засвіти. Засновнику щорського руху, все-таки, йшов 82 рік... Ось тільки для тих, хто знав Павла Дмитровича, його страшенно не вистачатиме. Гадаю, ще не рік і не два відчуватиметься відсутність учителя і побратима, його сильного, надійного плеча. Такі самородки, як Павло Семененко, трапляються рідко.
ЗУСТРІЧ ІЗ СЕПАРАТИСТОМ
Добирався я до Щорса електричкою, і мене ні на мить не залишали тривожні думки. Ким тепер замінити українського патріота і палкого прихильника народовладдя Павла Семененка? А він же був ще й практиком: засновником і натхненником Щорської територіальної громади! Спокійно розмірковувати не вдалося — перешкодила прикра обставина: поряд їхав... ідейний сепаратист. Молодий, здоровий, фізично розвинутий. Не в міру балакучий, може тому, що напідпитку. Він засуджував і Майдан, і нікому не потрібне «махання прапорами» в столиці, і навіть святкування Дня захисника Батьківщини. Видно було, що добре знає реалії так званої ДНР, чудово орієнтується в географічних назвах Луганської і Донецької областей. Коли я запропонував неспокійному сусідові одним махом припинити його нестерпні страждання в ненависній «бандерівській» Україні і повернутися туди, звідки приїхав, молодик несподівано заявив: «А здєсь мая Родіна!» А ще сказав, що на його рідній Ріпкинщині взагалі не голосують за українських олігархів, зате в будь-який момент готові віддати голос за «бацьку Лукашенка». Пропаганду вів із певним успіхом, багатьом людям подобалося те, що він говорить. Адже вголос критикував владу, а люди це люблять, бо влада рідко користується любов’ю всього народу. А північна Чернігівщина завжди була трішки особливою. Тут і діалектні відмінності (носії українсько-білоруських говірок мають певний сентимент до Білорусі та СРСР), сильний вплив комуністів, а ще засилля УПЦ МП. Потужний міф «партизанської Чернігівщини» десятиліттями формував у місцевого населення почуття якоїсь особливої героїчності та «радянськості». Попри те, що вищезгаданий сепаратист так і залишився для мене загадкою, цілком можу припустити, що він корінний чернігівець. Проте що робив земляк Олександра Довженка у «ДНР»? І чому у ній не залишився, якщо там так добре?
НАРОДОВЛАДДЯ ЗАМІСТЬ КОМУНІСТИЧНОГО РАЮ
Я навмисне торкнувся теми сепаратизму. Він на півночі Чернігівщині значно слабший, ніж на Донбасі, але трішки є. Навіть зберігається певне підгрунтя для нього. Північні райони області стрімко обезлюднюються. Грунти тут бідні, пісчані; колгоспи давно поруйновані. Лісові села Щорського району, які добре пам’ятаю з дитинства, — Ількуча, Мостки, Товкачі, Слобода Загребельна — зовсім зникли упродовж останнього десятиліття. Тобто брянські реалії повільно насуваються на Україну. І Ленін у Щорсі досі стоїть... Тому навіть тепер місцеві комуністи Щорсівщини мають молоде поповнення. Бо «старші товариші» годують їх міфами, у які хочеться вірити.
Діяльність Павла Семененка на цьому тлі виглядала як проукраїнська альтернатива совковій ідеології. Він, як колишній працівник райкому партії (був у його біографії такий період), добре розібрався у вченні Маркса — Леніна і дійшов висновку, що порятунок України саме у народовладді, а не у вождях та партійних програмах. До того ж Семененко бачив, що саме комуністи взяли найактивнішу участь у розкраданні колгоспів. Павло Дмитрович, на відміну від своїх партійних колег, дуже переймався долею народу. Коли вийшов на пенсію, його активність зросла втричі. Пропагував, як міг, свою філософську систему, яка базувалася на людинолюбстві, українському патріотизмі та повазі до життя.
ПОБРАТИМИ СЕМЕНЕНКА ВВАЖАЮТЬ, ЩО ГРОМАДА ВИЖИВЕ І ЗМІЦНИТЬСЯ
Однодумці Павла Дмитровича були раді моєму приїзду. І хоча запевнили, що територіальна громада вистоїть і витримає всі випробування часом, все ж, відчувалося, що без пасіонарного щорського пасічника їм буде важче. Я обіцяв допомагати інформаційно і зв’язками. Головне, що вже склалося активне ядро. Доля обмежила масштаби діяльності Павла Семененка територіальними рамками Щорського району. Якби ж він мав філософську освіту! Або хоча б історичну... Але Павло Семененко був лише електриком, а ця обставина навряд чи сприяла реалізації його ідей. Зате подвижник з головою занурився у бджільництво; пасіка стала його віддушиною і давала можливість виживати, отримуючи невелику пенсію. А ще Павло Дмитрович дуже любив дарувати мед хорошим людям. Передплачував газети «День» і «Кримську світлицю». Найцікавіші статті заносив до місцевої бібліотеки. Кримську газету передплачував тому, що усвідомлював: де тонко, там і рветься. Знав сумні реалії півострова і тому підтримував, як міг, кримське українство. У Павла Семененка була своя методика роботи з населенням, причому, досить ефективна. Вона базувалася на щирості і людинолюбстві. Він був щорським Сковородою (у ставленні до життя), а ще — справжнім апостолом народовладдя. Тому його слухали і сприймали. У виданій за власний кошт «Пам’ятці українцю» Павло Семененко давав таку настанову молоді: «За суверенне існування України, за її самобутній розвиток, чистоту і силу ти відповідаєш перед собою, перед своїми нащадками, перед самим Богом! Тому оберігай, дбайливо використовуй її землю, надра, воду, рослинність, тваринний світ, історію, мову культуру, духовність! Поважай людей інших національностей і їхні Вітчизни!» Хіба така світла ідеологія не мала права на життя? Та чернігівці незабаром пишатимуться тим, що мали такого земляка!
КОЛИ НА КОРДОНІ СТОЯЛИ РОСІЙСЬКІ ТАНКИ, ЩОРСЬКА ГРОМАДА ЗГУРТУВАЛАСЯ
Навесні минулого року на російсько-українському кордоні з’явилися російські танки. Прикордонники раніше братньої держави перестали вітатися з нашими — а до того це було майже нормою. Гордо випнувши груди, почали ходити по місту щорські комуністи в очікуванні «визволителів». І тоді громада сказала своє слово: найактивніші чоловіки привезли машини з піском і почали облаштовувати блок-пости у прикордонних селах. Комуністів і сепаратистів попередили: патріоти покарають кожного зрадника! Організували масовий автопробіг до кордону, що позитивно вплинуло на бойовий дух новоприбулих бійців ЗСУ. Деякі місцеві взагалі плакали, побачивши стільки автівок із синьо-жовтими прапорами... Водночас у Щорському і Городнянському районах з’явилися ініціативні групи по створенню в їхніх селах громад УПЦ КП. Священик Святопреображенського храму отець Андрій Романюк запевнив, що вже у найближчій перспективі у восьми селах стоятимуть українські храми. Давно в цих краях не спостерігалося такого сплеску патріотизму! Відбулося те, про що мріяв упродовж двадцяти чотирьох років Павло Семененко. Громада показала, що готова піднятися на захист Батьківщини. Важливо, щоб і загалом Україна не втратила з поля зору маленький острівець українськості, створений упродовж життя невтомним пасічником Павлом Семененком.
