Незважаючи на те, що Сергій Висоцький є членом коаліції від фракції «Народний Фронт», під час спілкування з ним складається враження, що він в опозиції. Як відомо, до парламенту Сергій був обраний із журналістського і громадського середовища. І нашу увагу якраз привернуло те, що з приводу багатьох питань Висоцький має свою особливу думку. Про те, яким є шлях деолігархізації країни, про що свідчать підсумки місцевих виборів і про перспективи побудови правової держави — в інтерв'ю з Сергієм ВИСОЦЬКИМ:
— Петро Олексійович допустив велику політичну помилку, не продавши свій бізнес. Це доганятиме його в процесі президентства. Можна зрозуміти відмовки АП з приводу неможливості швидко продати цей бізнес. Але він виступає як великий власник — олігарх з погляду інших олігархів. Влада має бути «над» всіма бізнесменами, але Порошенко подав їм сигнал, що нічим від них не відрізняється. Це провокує їх на конкуренцію, що є недозволеною розкішшю для України, де потрібна стабільна влада. І якщо так піде і далі, ці помилки множитимуться.
Влада не наважилася зробити ставку на нове покоління. Ще з 90-х існує прошарок номенклатури, яка займається репродукцією самої себе в державній системі. Саме на неї ставили всі — Кучма, Ющенко, Тимошенко, Янукович і тепер Порошенко. Але ця номенклатура завжди зраджувала політичних лідерів, адже це абсолютно безпринципні люди. Міняти й модернізувати країну за їхньої участі неможливо. Мені дуже сумно, що влада і тепер зробила ставку на цих людей, які не користуються підтримкою суспільства і саботуватимуть усі реформи.
— А де громадянське суспільство, про яке говорили під час Майдану? Чому воно не забезпечило хоча б високу явку на виборах?
— Складно відповісти. Факт у тому, що багато хто голосує за гроші і гречку, особливо за умов зубожіння населення. Але десь все ж таки були кандидати від громадянського суспільства. Наприклад, у Павлограді «УКРОП» виставив бійця АТО Євгена Терехова. І ми побачили, як система чинила опір його виходові в другий тур. Я не розумію, чому медійна та адміністративна підтримка не працювала на користь цього бійця. Чому таких людей — ветеранів АТО, активістів, волонтерів, не можна було виставити від БПП? Чому в союзники було часто вибрано не люди, які можуть щось змінити, а ті, хто як щури першими тікають з корабля?
Думаю, ми все ж таки вчимося. Суспільство рухається в розвитку, і за два роки пройшло величезну життєву школу. Кожна нація ґрунтується на національному міфі, і нам удалося його створити — про визвольну війну з Росією, про єдність полінаціональної України та демократичні цінності. Але влада хоче грати за колишніми правилами, які суспільство не сприймає, тому відбувається великий ментальний розрив.
Революція Гідності триватиме, і питання лише в тому, в якій формі. Якщо влада втратить відчуття реальності, то революція виллється в активний громадянський протест або координоване повстання. Якщо ж канали входу інформації до високих кабінетів не буде закупорено, буде вибрано еволюційний шлях, і в партнерстві з громадянським суспільством відбуватиметься державне будівництво. Я впевнений, що нинішні працівники АП вже готові чути громадянське суспільство і, бачачи під своєю будівлею мітинг на 10 тис. людей, зроблять певні висновки. До речі, останній податковий кодекс, який ми прийматимемо, розроблено спільно АП, людьми з Кабміну, парламентськими політичними силами, громадянським суспільством і експертами. Так само активна частина суспільства стає співавтором і лобістом багатьох реформ. Тому не можна сказати, що ми стоїмо на місці. Боротьба старого з новим триває — влада в одних питаннях іде регресивним шляхом, а в інших — прогресивним.
— Зараз багато активістів виступає за звільнення Шокіна з посади генпрокурора. Але чи вирішить це проблему ГПУ?
— Шокін — представник радянської системи, для нього головне — не дотримання репутації чи закону, а виконання інструкцій згори. Людина нової формації на даній посаді може мати якісь межі, які вона ніколи не переступить, навіть якщо від неї цього зажадають на Банковій.
Але в цілому проблема не персонально в Шокіні. Необхідна системна реформа прокуратури та створення цілком незалежного органу. При цьому зараз у ВР загальмовано процес перебудови ГПУ на орган підтримки держзвинувачення, без слідчих функцій. Політичному керівництву це невигідно, бо втрачається важіль ручного управління процесами. Тому доки ми не бачимо політичної волі на кардинальну зміну нинішньої системи, новий генпрокурор може стати тимчасовою віддушиною.
— А розслідування «справи Гонгадзе» і розстрілу Небесної Сотні може бути показовим і ключовим в розумінні того, який настрій у влади в побудові правової держави?
— Жодна українська влада не може бути легітимною з погляду громадської довіри, доки до кінця не розслідувано всі принципові кримінальні справи — «справа Гонгадзе» і розстріли Небесної Сотні. Але ними продовжують маніпулювати в політичній площині — обшуки у Мельниченка наприклад. Дані справи мають бути виведені в окреме провадження, за яким усі представники керівництва країни прийдуть до консенсусу. Консенсус має бути простим: ці справи ми не гальмуємо, ними не маніпулюємо і їх потрібно довести до кінця. Інакше завжди буде червоточина, що викликає все більше запитань.
У всьому є свої межі, через які ніколи не можна переходити. Якщо ви не готові створити незалежну ГПУ, то все одно має залишатися щось святе, як «Справа Гонгадзе» і Небесної Сотні. Я не можу змиритися з тим, що на центральному майдані України в прямому ефірі, перед камерами всіх світових ЗМІ можна розстріляти 100 чоловік, а за два роки за це ніхто не буде покараний.
