За збігом обставин друге інтерв’ю «Дню» канадського посла в Україні Романа Ващука, як і перше, відбулося після терактів. Нагадаємо, що у жовтні минулого року теракт стався у канадському парламенті. Минулої п’ятниці сталися теракти у Парижі, які забрали життя 129 людей, і тому розмова почалась з того, які висновки зробила Канада, що бере участь у боротьбі проти «Ісламської держави», з трагедії у столиці Франції. Читачам газети також буде цікаво почути з перших уст і якою буде політика нового уряду Канади щодо України.
ПРО РЕАКЦІЮ КАНАДИ НА ПАРИЗЬКІ ТЕРАКТИ
— Безумовно, ми тут маємо справу не лише зі складною ситуацією терору, а й регіональною політичною кризою на Близькому Сході з елементами релігійного протистояння всередині самого ісламського світу. Ми маємо також ситуацію, в якій застосування прямої військової міці не завжди давало очікуваний результат, а часто створювало непередбачувані побічні ефекти. В такій ситуації Канада залишається активним членом коаліції, але впродовж наступних місяців змінюватиме форми своєї участі. Це підтвердив на зустрічі в Анталії прем’єр-міністр Трюдо. Ми перейдемо з участі в авіаційній кампанії до активнішої праці і з гуманітарної лінії, і щодо підготовки місцевих збройних сил, які могли б ефективніше брати участь у реальних подіях і з реальними людьми, які живуть на терені.
— Багато експертів вважають, що найбільше від паризького теракту виграла Росія, яка нав’язує світу свій варіант вирішення сирійської кризи. Що ви скажете на це?
— Світова політика часом нагадує рух тектонічних плит. Тому, думаю, всім державам, які переслідують свої інтереси, хотілося б точно спланувати план дій і свою стратегію. Але й противник чи партнер також має власну стратегію. Безумовно, що Росія зі своїм входженням у Сирію намагається досягти певних цілей. Треба визнати також, що жахливі терористичні напади «Ісламської держави» змінюють динаміку, але, зважаючи на історію цього регіону і надзвичайно складну обстановку навколо нього, дозволяє сумніватись, що це буде таким однозначним стратегічним успіхом.
— Пане посол, а що ви думаєте щодо непослідовних дій Росії, яка заперечувала вибух на борту російського літака, а тепер після слів Путіна в Анталії, що треба знайти сліди вибухівки, наступного дня від російських спецслужб надійшло повідомлення, що у літаку була бомба під таким-то сидінням.
— Мені здається, тут кожен грає свою гру, але одночасно існує реальна потреба зарадити надзвичайно небезпечній безпековій ситуації, причому не лише для країн Європи. Отже, можуть бути нестандартні рішення, можуть бути несподівані повороти подій. І якраз події останніх місяців показують, що не треба забігати наперед і займатись якимись гіпотезами чи спекуляціями.
— Як відомо, головна мета Путіна розколоти Європу, а також внести розкол між США і ЄС. І виглядає так, що йому цього вдалося досягти на саміті в Анталії, де лише два лідери: Обама і Трюдо прямо заявили російському лідеру вивести війська з України, а інші, зокрема й британський прем’єр Кемерон, заявляють про необхідність пошуку компромісу із залучення Росії для врегулювання сирійської кризи. Раніше про необхідність залучення Росії заявив і президент Франції. Хотілось почути вашу думку, який може бути компроміс і чи не виявиться так, що Україна стане розмінною монетою за сприяння Росії у врегулюванні конфлікту в Сирії?
— Мені здається, що західні країни мають свої аналітичні штаби, які вміють розрізняти ситуацію в різних частинах світу і дотримуватись диференційованої політики відповідно до ситуації.
«У ДАНІЙ СИТУАЦІЇ НАЙВАЖЛИВІШЕ — ПІДТРИМУВАТИ УКРАЇНУ»
— Ми дякуємо послідовній позиції канадського уряду, який підтримує Україну в протистоянні з російською агресією на Донбасі. Зокрема, і на саміті в Анталії новий прем’єр Джастін Трюдо закликав президента Росії Володимира Путіна вивести війська з України і виконувати Мінські домовленості. Але чи не здається вам, що такі заклики не впливають на російського лідера? Що мала б зробити світова спільнота, щоб змусити Путіна відступити з Донбасу і повернути Крим?
— У даній ситуації найважливіше — підтримувати Україну. Тут я хотів би, якщо дозволено кому-небудь в Україні це зробити, додати трохи позитиву. Можна?
— Будь ласка, чому й ні?
— Подекуди, я думав, що це законом заборонено. Макроекономічні заходи, які були реалізовані економічною командою українського уряду за підтримки західних держав, уже дали свої результати. Економіку стабілізовано, в третьому кварталі ми бачимо перші ознаки економічного зростання, передбачається, що воно має продовжитися наступного року. Я думаю, що всі сили треба кинути для підтримання поки що хитких ознак стабілізації як з боку зовнішніх партнерів, так і з боку українських політиків. Це не той момент, коли популістськими гаслами потрібно розхитувати човен і змарнувати всі отримані на сьогодні досягнення. Я розумію, що для багатьох громадян це не виглядає як досягнення, до того ж після знецінення валюти, часткової індексації пенсій, зарплат тощо. Зате Україна вирішила питання зовнішньої заборгованості, заручилась підтримкою МВФ, її економіка вже починає переорієнтовуватись на інші ринки і успішніше працювати на них. Тому саме це нам потрібно тепер якнайбільше підтримувати і захищати.
— Чи не виглядає так, що зараз тема Криму забута? Але ми пам’ятаємо, що сталося після того, як Гітлеру простили аншлюс з Австрію й анексію Судетів.
— Якщо йдеться про Канаду, то Крим не забуто. Я буду пізніше сьогодні (інтерв’ю записувалось 18 листопад. — Авт.) зустрічатись з паном Джемілєвим, який вирушає в Канаду і збирається там як раз піднімати кримське питання. Отже, я думаю, як було сказано попереднім урядом, йдеться не лише про нас, а й про інші країни, ніхто з нас не збирається визнавати анексію Криму.
ПРО «ВАЖЕЛІ, ЯКІ МОЖУТЬ БУТИ ВИКОРИСТАНІ У ВІДНОСИНАХ З АГРЕСИВНИМ, ВОЙОВНИЧИМ ПІВНІЧНИМ СУСІДОМ»
— Після першої революції в Україні 2004 року багато експертів радили Україні розвивати відносини з великим північним сусідом за прикладом відносин між Канадою та США. Ви вже перебуваєте в Україні понад рік, що думаєте про таке порівняння і якими бачите майбутні відносини між Україною і Росією, коли і за яких умов вони можуть стати нормальними добросусідськими, на чому наполягали всі українські уряди?
— Наприкінці 1990-х і на початку 2000-х років у нас була програма, яку за аналогією з нашим досвідом співробітництва зі Сполученими Штатами, ми назвали управлінням асиметричними відносинами. Тут, очевидно, різниця полягає в тому, що ця аналогія, можливо, спрацювала б з єльцинською Росією, але з путінською Росією вона абсолютно не актуальна. І тут потрібно шукати якийсь унікальний український розвиток, бо в даний момент наш північноамериканський досвід не дає якихось цінних прикладів. Я вже говорив про тектонічні плити і процеси, які працюють дуже повільно. Україна географічно не змінить свого місцезнаходження і їй потрібно закріплювати відносини з партнерами в ЄС через Угоду про асоціацію і Поглиблену зону вільної торгівлі, яка набуває чинності з 1 січня, а також через ЗВТ з Канадою, пришвидшено виходити на азійські та тихоокеанські ринки. Все це дає важелі, які можуть бути використані у відносинах з агресивним, войовничим північним сусідом.
— Дехто з експертів робить припущення, що завдяки залученню в коаліцію з боротьби з «ІД» Росія доб’ється того, що всі формати «нормандський», «мінський» відпадуть...
— Часто нарікають на інерцію дипломатичних процесів. Але в даному випадку інерція буде давати певні позитивні ознаки. Думаю, що держави, які погодились на ці формати у відношеннях до України будуть і далі в них працювати. Просто дуже багато дипломатичного капіталу проінвестовано і поки що немає інших форм для дискусії в безпекових, політичних та інших питаннях довкола України. Отже, я думаю, що ці формати не зникнуть.
«ТРЕБА ПОСТІЙНИМ ТИСКОМ, ПРАЦЕЮ НАМАГАТИСЯ ДОСЯГАТИ СВОГО»
— Але як тоді змусити Росію виконати свою частину зобов’язань щодо Мінських угод, відведення військ, озброєння, доступу України до кордону? Нові санкції, але їх не видно.
— У даний момент, так — санкцій не видно. Тут просто треба постійним тиском, працею намагатися досягати свого.
— Оскільки ми згадали про відносини між Канадою і США, розкажіть нам, як у вашій країні сприйняли пояснення Обами про те, що зараз недоцільно будувати нафтопровід Keystone XL з Канади через територію США, чи вважаєте ви ці пояснення адекватними, зважаючи на те, що додаткова поставка на ринок стала б додатковим важелем впливу на Росію, яка використовує енергію як зброю?
— Думаю, що нафтопровід Keystone XL менш важливий чинник, ніж цінова політика Саудівської Аравії чи інших країн, які впливають на цей ринок. Підхід нашого нового канадського уряду буде більш цілісним. Не йдеться лише про те, щоб наполягати на якомусь одному трубопроводі, а про зміну підходу Канади на міжнародних форумах. Скоро відбудеться саміт з кліматичних змін у Парижі, на якому Канада збирається бути дуже активним і конструктивним учасником, щоб змінити і покращити сприйняття насамперед у США, але також і в решті світу великих енергетичних ресурсів, які має Канада, проти яких проводилась кампанія, що це, мовляв, якась брудна форма енергії. Ми, взявши на себе нові зобов’язання щодо боротьби з кліматичними змінами, збираємось змінити загальні рамки цієї дискусії довкола наших енергетичних ресурсів.
Продовження інтерв’ю читайте в наступних числах «Дня»
