Те, що люди пішли на рішучі заходи по зриву подачі електроенергії до Криму, доводить факт відсутності системної політики держави до відносин із окупованими територіями. Це стосувалося як спецоперації з окупації Криму, так і подальшої його анексії. Андрій Сенченко пропонував навіть створити окрему структуру (міністерство) по роботі з окупованими територіями. Але влада відкинула подібну пропозицію. Замість цього прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк вирішив ввести окрему посаду міністра у справах учасників АТО, яка досі по факту не існує. Сьогодні, кримські татари у відповідь на кволість влади вимушені діяти партизанськими методами. І от тільки вчора стало відомо, що Президент Петро Порошенко пропонує Кабміну вивчити можливість припинення вантажного автомобільного й залізничного сполучення, а також товарообігу з окупованим Кримом в обидва напрями.
Припинення електропостачання до Криму не могло не викликати масу спекуляцій. Вкотре було використано слово «блокада», яке необережно в ужиток ввели ще минулого року, коли Росія за Кримом окупувала частину Донбасу. Тоді цей термін підхопила російська пропаганда перегорнувши ситуацію з ніг до гори, апелюючи до асоціації з «блокадним Ленінградом», що так вдало підходило під фрази про «бандерівців» та «фашистів». Непорозуміння додала й дивна політика української сторони з визначенням того, що відбувається в стосунках з Росією. З початку військової агресії сусіда, офіційний Київ не лише боявся вводити надзвичайний стан на окремих територіях нашої країни, що дало б можливість розставити точки над «і» у визначеннях, але й не став зв’язуватись навіть з терміном «війна», обмежившись абревіатурою АТО. Більш того, в період воєнних дій досі тривають не завжди зрозумілі торгові операції з окупованими територіями, і при цьому періодично піднімається істерика щодо «блокади» громадян України.
Ніякої блокади не було, що підтверджує широка наявність українських товарів як на Донбасі, так і в Криму. Так вийшло, що «контрабандою» (ще один несправедливо залучений термін, який може використовуватись лише в стосунках між країнами, а не з окупованими землями) почали називати фуру з продуктами, але не ешелони з вугіллям. Всі ці моменти натякали на те, що для когось війна стала способом великого заробітку. Останнє, звичайно, ніяк не в’яжеться з визвольними завданнями. Отже, якщо хтось запалював в Криму ліхтарі, то це комусь було потрібно. Когось влаштовує статус-кво окупованих територій, в той час як пасивність української влади зрештою привела до підписання заздалегідь програшного сценарію «Мінська-2» та посіяла явну втому світової спільноти від незрозумілого курсу Києва.
...Путін обов’язково використає згадану аварію для створення відповідної картинки «блокадного Криму» і злих «бандерівців», які ненавидять кримчан. І в цьому йому допоможуть не стільки українські партизани, скільки флюгерна політика офіційного Києва, який, здається, знаходиться в паралельній до існуючих речей реальності, адже вкотре піднімається вже намозолене питання — ми воюємо чи торгуємо?
Андрій СЕНЧЕНКО, народний депутат V, VI, VII скликань Верховної Ради:
— Головне питання полягає в тому, чи влада взагалі збирається боротися за цілісність країни? Це торкається як Криму, так і Донбасу. У громадян з’явились обґрунтовані сумніви щодо таких намірів влади. Є враження, що верхівка української влади з великим задоволенням залишилась би правити на території України без Криму і Донбасу, щоб її не чіпали саму. Тому суспільство починає перебирати на себе тягар відновлення цілісності країни. Наразі відбувається дещо подібне до того, що відбувалось навесні 2014-го року, коли не було влади, не було армії і не було спецслужб. Тоді добровольці і волонтери взялися захищати країну.
Але зараз усе це повторюється за умов наявності і влади, й армії, і спецслужб, які насправді мали б цим займатися. Саме тому виникла спочатку ініціатива щодо товарної блокади Криму від імені Меджлісу кримськотатарського народу, до якого приєдналися різні організації. Те, що трапилось з електроопорами, я розцінюю як початок партизанської війни за незалежність України. Партизанської саме тому, що офіційна влада не хоче захищати країну.
Така блокада, на мою думку, безумовно, потрібна. У нас є чималий спектр засобів для впливу на окупанта. Військові зусилля означають втрати людських життів. Крім них, у нас є засоби дипломатичного характеру, але це явно не Мінські угоди.
Наступне — це юридичні зусилля, в яких влада себе поводить дуже кволо. Жалюгідні потуги в Європейському суді з прав людини не можна назвати юридичним фронтом із захисту нашої країни. Це більше піар-фрагменти.
Економічний тиск. Завдання — зробити непомірною ціну окупації для РФ. Існує Женевська конвенція 1949 року, яка чітко визначає, що забезпечення життєдіяльності окупованої території повністю лежить на окупаційній владі.
Блокада Криму розпочалась не 20 вересня з товарної блокади. Вона розпочалася півтора роки тому, коли ми перекрили поставку води Північно-кримським каналом. Це було зроблено планово, чітко й ефективно. Згодом було ухвалено рішення закрити порти й аеропорти. Потім влада півтора роки нічого не робила. Почалася торгівля і вийшло так, що владі дорогий не стільки Крим і Донбас, скільки доходи від тіньової торгівлі з окупованими територіями. Свого часу народився ганебний закон про вільну економічну зону в Криму і яким прикривали таку торгівлю. Терпець у людей обірвався. Метою такої блокади не є створення торговельного дефіциту. У Росії є всі можливості завозити туди продукти. Але це Росії буде обходитись дорого, що суттєво збільшить витрати країни окупанта.
Щодо електроенергії. Її треба постачати рівно стільки, щоб покрити потреби населення. Україна підписала контракт на постачання електроживлення в так званий Кримський федеральний округ, що є злочином за який наші чиновники мають сісти в тюрму. По суті, Україна постачала живлення не стільки населенню, скільки російським військовим частинам та багато в чому сприяла перебуванню окупантів на власній території.
Зараз задіяна тимчасова схема постачання електроенергії. Нагадаю, коли нам треба було забезпечити Скадовський район водою, але не дати її окупантам, то ми за кілька тижнів побудували греблю. Тобто всі можливі питання вирішуються і не варто звертати уваги на спекуляції щодо того, що така блокада шкодить і нам. Достатньо поставити ще один трансформатор і вирішити проблему на вільній території. Але цьому чинять спротив, тому що на постачанні живлення в Крим наживались кожен день. І наживались не де-небудь, а на Банковій і на Грушевського.
