Цьогорічні місцеві вибори, м’яко кажучи, явкою виборців не порадували. Найбільше розчарувала молодь, представників якої зрідка можна було зустріти на виборчих дільницях. «Молодь уже традиційно ігнорує вибори. Проблему явки молоді необхідно вирішувати. Політичні актори, які займаються виборами, повинні розробити політичну програму, як мобілізувати молодіжний електорат. На жаль, над створенням таких програм, схоже, ніхто навіть не задумувався», — зазначає політолог Анатолій РОМАНЮК.
Пасивність молодіжного електорату дивує та хвилює. «Вам же в цій країні жити! Як можна так байдуже ставитися до свого майбутнього? Прагнете змін? Чому ж тоді ігноруєте вибори, відмовляючись від шансу посприяти перезавантаженню влади?» — говорить, ба навіть горланить здоровий глузд. Натомість частина молоді вперто викидає запрошення на вибори в смітник, ігноруючи волевиявлення. Порозмірковувати над цією проблемою «День» вирішив разом із свідомою молоддю. Випускники Літньої школи журналістики з різних регіонів України поділилися міркуваннями щодо маргінальної позиції їхніх однолітків щодо виборів.
Марія ГЕНИК, студентка Одеського національного університету імені І. Мечникова, розповіла про те, як голосувало молоде покоління в її місті: «Ситуація з активністю молоді на виборах в Одесi доволі сумна. Бiльшiсть молодi або не цікавиться політикою, або каже, що вiд неї нiчого не залежить. Наприклад, одногрупник сказав, що не ходитиме на вибори, поки там голосують пенсiонери. Хiба це продуктивно? Крiм того, серед багатьох молодих людей панувало розчарування. Вони не бачили достойних кандидатiв, i тому вирiшили взагалi не голосувати. Утім, в Одесi з’являються iнiціативи iз заохочення молодi на виборах. Важливо, що йдеться саме про молодiжнi iнiцiативи. Приміром, на минулих виборах волонтери роздавали перед входом на дiльницi наклейки з написом «Я проголосував». Цього разу низка кафе i рестоpанiв влаштували акцiю: всiм, хто проголосував i зробив селфi з бюлетенeм, надавалася знижка. Акцiя викликала нарiкання в Комiтету виборцiв, адже фотографувати бюлетень заборонено. Однак iнiцiатива мала певний резонанс серед одеситiв. На мою думку, такi акцiї потрiбнi, але головне — не порушувати при цьому закон. Основна ж проблема в тому, що не лише молодi, а всім людям не пояснили важливiсть саме мiсцевих виборiв, важливiсть мiсцевого самоврядування загалом».
Катерина САДЛОВСЬКА представляє Радехівський район Львівської області, а навчається у Львівському національному університеті імені І. Франка. Активність своїх однолітків на виборах прокоментувала так: «Серед моїх знайомих є чимало активістів. Здебільшого саме ці люди не проігнорували вибори, бо відчувають відповідальність за майбутнє країни. Втім, були й ті, хто свідомо або через певні причини не зміг проголосувати. У нас традиційно виникають проблеми, яких наче й не мало б бути, з документами. Дехто аргументує те, що не голосував, мовляв, «їхати далеко», «з роботи не відпускають». Інші говорять, що це — «вибори без вибору», запитуючи: «А що воно змінить?» У моєму оточенні також є люди, які свідомо псували бюлетені. І все ж результати виборів продемонстрували, навіть на місцевому рівні, що люди прагнуть змін. Наприклад, у сусідньому з моїм селі нарешті змінили голову — закінчилась монополія на владу. І це добре. Щодо тих, хто не прийшов на вибори, гадаю, проблема не стільки в тому, що молодь не вірить у цю владу, а просто бракує належної політичної культури, яка б стимулювала бути свідомим громадянином».
Дар’я ТРАПЕЗНІКОВА родом із нині окупованої Горлівки, що в Донецькій області. Зараз дівчина живе в столиці та навчається в Київському національному університеті імені Т. Шевченка. «Пошук причин пасивності молоді на виборах — складне завдання. Тут переплелося багато факторів впливу — можу виділити декілька, проте цей перелік не буде вичерпним. По-перше, це відсутність почуття обов’язку — як перед співвітчизниками, так і перед суспільством у цілому. На відміну від Радянського Союзу, вибори в сучасній Україні — це не те що не свято, а навіть не обов’язковий ритуал. Відмову виборця йти на дільницю не засуджує ні держава, ні суспільство. По-друге, розгубленість. Особливо це відчувається в столиці та великих обласних центрах, де вплив агітації, а саме — море палаток і зовнішньої реклами — занадто агресивний. У різноманітті партій, рухів і кандидатів дуже легко загубитися. Молода людина не має достатнього життєвого досвіду, щоб сформувати цілісну систему вимог до кандидатів на посади всіх рівнів — від голови рідного села до президента України. А максималістичне его цілком легко приспати напівфантастичними обіцянками, яких вистачає в кожній передвиборчій програмі. По-третє, відсутність відчуття значущості кожного окремо взятого голосу і впевненість у тому, що все вже давно куплено й вирішено. Молода людина легковажно ставиться до свого голосу (можливо, тут є доля радянської спадковості, де знак рівності можна було поставити між поняттями «особистість» і «ніщо»), тому й не перечитує передвиборчі програми, не порівнює та не аналізує всі обіцянки-цяцянки. Моє київське оточення розподілилося на три групи: молодь, яка не тільки пішла голосувати, а й закликала інших до цього; молодь, яка зіпсувала бюлетень (вибір не зробили, але й голос свій фальсифікаторам не віддали); молодь, яка взагалі не пішла на дільницю, бо мала «важливіші» справи. Насправді це типовий розподіл, але частка перших двох груп зростає за рахунок третьої, й це певний плюс. Мене дуже стурбувало те, що влада обмежила вимушених переселенців у праві голосу — ледь не головному атрибуті громадянства. Знаю дуже багато людей (і молодих, і старших), які, покинувши нашу малу батьківщину, облаштувалися на новому місці й уже активно роблять свій внесок у розвиток певних громад. Вони б і раді були піти на дільниці, але бюрократичні формальності, як завжди, категорично говорять «стоп». І їх, і мене дуже ображає таке кричуще порушення прав і зневага держави до власних громадян. Сподіваюся, що це питання буде вирішене хоча б до наступних виборів. Щодо підвищення активності молоді — вбачаю вихід лише в системному вихованні політичної культури в кожній українській особистості, родині, школі, університеті, підприємстві тощо. Але перед цим треба усунути дію згаданих і не згаданих факторів», — зазначає 19-річна Дар’я.
Наскільки слушними були міркування «літньошколярів», ми поцікавилися у фахівця — політолога Оксани ДАЩАКІВСЬКОЇ: «Молодь не лише в Україні прохолодно ставиться до виборів. Пояснень для цього може бути декілька. По-перше, є апатія до політики та всіх політичних інститутів, а вибори — один із них. Апатію підсилено війною, корупцією, виснаженням суспільства. По-друге, молоді люди не бачать стійкого взаємозв’язку між власним голосом і політикою, прийнятими рішеннями, це відображається у твердженнях — «від мене і так нічого не залежить». По-третє, молодь здебільшого орієнтується на молодих — а таких у політиці не так багато. Та й багато кандидатів і політичних партій попросту не приділяють уваги молодіжній аудиторії. Також важливими є технічні умови — молоді люди часто не мають реєстрації. Мешкають у гуртожитках або на орендованих квартирах, що не дає права голосу, або дає його в іншій громаді. А приводів, щоб не піти на вибори, — ще більше: від поганої погоди — до бажання піти в кіно. Як можна стимулювати молодіжний електорат голосувати? Це питання ставить багато політологів. Тут важливі раціональні та емоційні аргументи. Слід проводити просвітницьку роботу й показувати, що може змінити один голос. Також цей месидж підсилить інформація про те, як молодь може діяти після виборів, — зокрема залучення в політику. Емоційні аргументи — це прив’язка до майбутнього держави, формування почуття обов’язку. Добре, якщо буде прив’язка до конкретної політичної сили. Серед інструментів мобілізації молоді — нагадування взяти участь у виборах, залучення її під час виборів до різного роду проектів».
Як бачимо, свідома частина молоді мислить цілком слушно, аналізуючи пасивність своїх однолітків у контексті питання виборів. Однак поки що частка зрілої молоді, яка відчуває відповідальність за своє волевиявлення, занадто мала. Цю невтішну тенденцію потрібно виправляти, починаючи працювати з молодіжним електоратом уже сьогодні.
