За словами режисера Михайла Урицького, є твори, які можна поставити на сцені, й є ті, які не поставити не можна. Саме до останніх належить всесвітньо відома повість французького письменника Е.-Е. Шмітта «Оскар і Рожева Пані», за мотивами якої Київський муніципальний академічний театр ляльок продовжує свою традицію філософського осмислення буття людини через призму дійсності театру ляльок.
Історія «Оскара і Рожевої Пані» складена у формі 14 листів до Бога, які пише десятирічний хлопчик Оскар, невиліковно хворий на рак. Батьки майже до останніх його днів не можуть подолати свого болю, чим віддаляють від себе сина, і його по-справжньому рідною людиною стає добровільна помічниця лікарні, яку Оскар називає Рожевою Пані. Хлопчику відведено лише 12 днів, і Рожева Пані пропонує Оскару прожити за ці дні... 110 років — десятиріччя за кожен день, записуючи усе, що відбувається, у вигляді листів до Бога. Таким чином, хлопчик проживає усі періоди та події, які могли би статися з ним у майбутньому — юність, радість першого кохання, одруження, турботу про всиновлених дітей, старість та смерть. Він втрачає мужність у віці від 40 до 50 років, багато розмірковує у проміжок часу між 70 та 80 роками, у 90 розуміє, що таємниця Бога в тому, щоби щодня дивися на світ так, ніби бачиш його вперше. А у віці 100 років усвідомлює, що життя — це не дарунок, а лише позика...
Вистава «Оскар» викликала посилений інтерес ще задовго до прем’єри великою мірою завдяки численним постановкам цієї щемливої історії на кону драматичних театрів. І передпрем’єрний показ, і благодійна вистава, зіграна на підтримку молодого актора, хворого на лейкемію, зібрали майже повні зали. Віковий ценз вистави — дорослі та діти віком від 12 років, проте дорослі за інерцією все одно приводять малих дітей, які реагують безпосередньо та щиро на думки та вчинки ляльок із великими сумними очима. «Я одужаю, Боже, скажи: так чи ні?» — звертається Оскар до Господа, і у відповідь із зали лунає дзвінкий дитячий голосочок: «Так!»...
Ця вистава не просто піднімає складні питання філософії людського буття — життя та смерті, любові, страждання та прощення. Вона стверджує, що безумовна любов можлива, і на неї здатні не лише матері, як прийнято вважати в середовищі філософів. Вона наочно демонструє тезу Е.-Е. Шмітта про життя і смерть як дари, які невідворотно дані людині. Майстерність акторів Юлії Шаповал та Ігоря Федірка (виконавці головних ролей) у найвищі моменти емоційної напруги породжує відчуття, що це — навпаки — ляльки дозволяють людям грати, дозволяють транслювати свої потаємні знання у такий химерний та складний світ людей. І виникає враження, що так само, як маленькому хлопчику Оскарові, лялькам відомо щось набагато більше, ніж нам, дорослим, бо для багатьох із нас дорога до Бога пролягає двічі на рік — на Різдво та Великдень. А невиліковно хвора десятирічна дитина знайшла її й показує цю дорогу тим, у кого ще є час на те, щоби йти нею.
Усі компоненти вистави — лаконічна сценографія (художник — Ольга Філончук), музичне оформлення (пісні Земфіри «Не стреляйте», «Здраствуй, мама», «Искала», «Жить в твоей голове», «Во мне — корабли»), акторська знакова система, режисерська інтерпретація (режисер та автор інсценізації — Михайло Урицький) — спрямовані на створення цілісного вивершеного сценічного твору. А це не так часто зустрінеш у театрі — безвідносно до його жанрового різновиду.
Наступний показ «Оскара» відбудеться 26 грудня.
