Перше інтерв’ю з нещодавно призначеним постійним представником України при ООН Володимиром Єльченком викликало низку запитань. Зокрема, як щодо його професійності, так і спроможності використати перебування України в 2016—2017 роках як непостійного члена в Раді Безпеки ООН. Як інакше можна сприймати його слова: «Мені хотілось би відразу після приїзду (в Нью-Йорк. — Авт.) подивитися в очі російському колезі пану Чуркіну й відверто саме про це поговорити... Без особистого спілкування, без відвертості, навряд чи ця робота буде успішною. Поки що у мене немає рецептів. Спочатку треба поговорити з російським колегою. Відштовхуючись від тих настроїв, які почую, будемо планувати подальшу роботу». Таким чином посол відповів на запитання журналіста УНІАН: Як протистояти на міжнародній арені брехні, яку Росія намотує на гусениці своїх танків на Донбасі? А з поведінки Кремля сьогодні абсолютно не випливає, що російська влада готова до будь-яких дій, спрямованих на ліквідацію наслідків збройної агресії в Україні.
«День» звернувся до екс-уповноваженого України в Міжнародному Суді ООН, Надзвичайного та Повноважного Посла України, професора Володимира ВАСИЛЕНКА з проханням прокоментувати інтерв’ю Єльченка і розповісти, як насправді Україна може захистити національні інтереси з використанням механізмів ООН.
«ДИВНЕ ВРАЖЕННЯ СПРАВЛЯЄ ІНТЕРВ’Ю, В ЯКОМУ ВІН ВИСЛОВИВ СПОДІВАННЯ ВПЛИНУТИ НА В. ЧУРКІНА...»
— Я давно і добре знаю Володимира Єльченка. Він досвідчений дипломат. І в його призначенні постійним представником України при ООН немає нічого дивного. Однак дивне враження справляє інтерв’ю, в якому він висловив сподівання вплинути на В. Чуркіна, подивившись йому в очі та розповівши про драматичні події, викликані збройною агресією Росії проти України. Постпред РФ у РБ ООН прибув не з Марсу. І він добре поінформований про все, але є абсолютно несамостійною фігурою, яка нахабно заперечує очевидне — факт вчинення його країною агресії. Він виконує і навіть перевиконує вказівки вищого керівництва Росії. А з поведінки Кремля сьогодні абсолютно не випливає, що російська влада готова до будь-яких дій, спрямованих на ліквідацію наслідків збройної агресії України.
Можна зрозуміти заклики Єльченка до необхідності людського спілкування з росіянами на особистісному рівні та його прагнення зробити свій внесок у відновлення миру шляхом переговорів із використанням механізмів ООН. Однак нереалістично сподіватись що ліквідації наслідків російської агресії можна досягти за допомогою бесід із Чуркіним, а не шляхом зміцнення солідарності держав членів ООН у підтримці України та запровадження санкцій проти держави агресора.
Єльченко правильно говорить, що головна причина неефективності ООН полягає у праві вето, яким наділені постійні члени РБ ООН. Сьогодні цим правом зловживає Росія — країна-агресор. Щоб його скасувати, необхідна згода всіх п’яти постійних членів РБ ООН. А всі не бажають відмовитися від такого привілею.
Для захисту національних інтересів України в ООН можна використати інші її органи, зокрема Генасамблею ООН, де не діє право вето. Ідеться про використання механізму, передбаченого резолюцією 377 ГА ООН під назвою «Єднання заради миру», ухвалену 1950 року, коли була вчинена збройна агресія Північної Кореї проти Південної Кореї, а Радянський Союз саботував участь у засіданнях Радбезу. В цьому документі, зокрема, йдеться: у випадку коли РБ ООН виявилась неспроможною ухвалити рішення, що стосується відсічі агресору і підтримання загального миру і безпеки, то ГА ООН двома третями голосів може ухвалити відповідну резолюцію. І таку резолюцію було ухвалено. На її основі створили збройні сили ООН і таким чином вдалося запобігти загарбання Південної Кореї Північною Кореєю. Пізніше ця резолюція кілька разів використовувалась у практиці ООН. Таким чином, на мою думку, зусилля української дипломатії повинні бути зосередженні саме на тому, щоб задіяти механізми ГА ООН. Це складна, важка, виснажлива робота, але вона необхідна. Крім того, за ініціативою України, підтриманою простою більшістю держав-членів, ГА ООН могла б ухвалити резолюцію про звернення до Міжнародного Суду ООН із запитом дати консультативний висновок щодо легітимності проведення референдуму в окупованому Росією Криму і наступною анексію півострова Росією.
— Чому цього не було зроблено?
— Та багато чого не робиться в Україні. Наприклад, досі не створено органу, який би готував консолідовану претензію України до РФ як до держави-агресора. Така претензія, у разі її вироблення, мала б бути офіційно пред’явлена Росії по офіційних дипломатичних каналах і поширена як офіційний документ ООН серед усіх держав-членів. Це теж не використовується.
Володимир Єльченко правильно говорить, що для нормалізації відносин Росії з Україною знадобиться тривалий час. Однак справа тут не так і не тільки у часі, як в умовах, на яких така нормалізація може відбутись.
«НОРМАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИН МОЖЛИВА ЗА ВИКОНАННЯ ЦІЛОГО КОМПЛЕКСУ УМОВ»
— Що ви маєте на увазі?
— Нормалізація українсько-російських відносин можлива за виконання цілого комплексу умов. Російська влада повинна: по-перше, беззастережно припинити збройну агресію і повернути Україні всі загарбані території.
По-друге, відшкодувати Україні всі збитки, завдані агресією, й покарати осіб, винних у скоєні воєнних злочинів та злочинів проти людяності під час цієї агресії.
По-третє, видати В. Януковича як особу, котра сприяла розв’язуванню агресії Росії проти України.
По-четверте, вибачитись за злочини, скоєні Росією проти України протягом усієї історії, оскільки РФ проголосила себе продовжувачем Радянського Союзу і позиціонує себе як спадкоємець традицій царської Росії.
По-п’яте, цивілізовано вирішити всі питання про борги і активи колишнього СРСР та розмежування морських кордонів в Азовському морі і Керченській протоці, зокрема шляхом звернення до Міжнародного суду ООН.
Ушосте, повернути всі культурні цінності, які незаконно опинились на території Росії після їх незаконного вивезення з України.
Всьоме, офіційно публічно визнати право України на свободу цивілізаційного вибору і підтримати її право на повноправне членство в ЄС і в НАТО.
Увосьме, відмовитись від гуманітарної агресії проти України і насамперед від вимоги надання російській мові статусу другої державної мови, нав’язування своєї версії історії, пропаганди ненависті до України та всього українства.
Удев’яте, відновити в Росії заборонені українські організації та товариства і забезпечити права етнічних українців у Росії відповідно до міжнародних стандартів. Це й школи, і газети, і клуби, і театри тобто все те, що росіяни мають в Україні і чого позбавлені сьогодні українці в Росії.
Вдесяте, звернутися до етнічних росіян в Україні із закликом поважати українську мову, традиції та історію і бути лояльними громадянами України.
Коли ці умови будуть виконані, тоді можна сподіватись, що українсько-російські відносини будуть нормалізовані.
Сьогодні для забезпечення своєї національної безпеки Україна повинна продовжити розбудову як сектору традиційної безпеки, так і сектору гуманітарної безпеки, а також максимально обмежити відносини з РФ.
— Як усе, що ви назвали, потрібно формалізувати, хто має цим займатись?
— Українське керівництво повинно формалізувати всі ці вимоги і направити формальну ноту РФ зі своїм баченням шляхів нормалізації відносин. Це публічна дипломатія, і все це має робитись прозоро. Україні потрібно нарешті відмовитись від комплексу малоросійської меншовартості і зайняти позицію держави, яка поважає себе, спирається насамперед на власні сили, усвідомлює життєво важливі потреби українського суспільства і готова боронити свою свободу і незалежність.
