Інколи дуже корисно повернутись до етимології слів, які ми кожного дня вимовляємо. Наприклад, слово інфляція від лат. Inflatio означає роздування. Роздування — це дія за значенням роздувати. Тобто інфляція — це цілеспрямована дія з роздування.
В переважній більшості у країнах ЄС зростання цін у 2015 році в основному не перевищує 2%. Серед країн-найближчих сусідів — у Білорусі, РФ та Молдові — інфляція спостерігається у розмірі 10% (± 2 в.п.).
А в Україні за період з січня 2014 р. по листопад 2015 р. споживчі ціни на внутрішньому ринку зросли в 1,8 разу (у т.ч. 24,9% у 2014 р. та 42,3% за 11 місяців 2015 р.).
Тобто Україна є антирекордсменкою. Що ж стало причиною такого високого рівня інфляції у нас? Ключовими причинами більшість експертів називають наступні:
1 Девальвація гривні, яка виступила у якості пускового механізму інфляційної спіралі.
2 Інфляційні очікування, які підігрівали інфляцію.
3 Структурні перекоси в економіці, які виступили на боці факторів витрат і стимулювали лагове підвищення цін.
4 Адміністративне регулювання цін, яке виступило керованим інфляційним шоком.
Що робили уряд та НБУ впродовж останніх років щоб зупинити некерований процес як знецінення гривні, так і інфляційного руху?
З боку Національного банку для стабілізації ситуації на валютному ринку була задіяна низка адміністративних та макропруденційних заходів, зокрема тимчасових обмежень щодо купівлі-продажу валюти, посилення контролю за поверненням експортної виручки в Україну, обов’язкового продажу її більшої частини тощо. Але в умовах низхідної цінової динаміки на світових товарних ринках вітчизняного експорту та скорочення внутрішнього і зовнішнього попиту введені обмеження сформували додатковий струмуючий чинник для розвитку вітчизняного промислового комплексу, а саме призвели до дефіциту ресурсів, яких катастрофічно не вистачало навіть на поточні цілі, не говорячи вже про інвестиційну складову.
Поряд з цим, на тлі складних умов функціонування економіки Національний банк підсилює «стабілізуючі» заходи збільшуючи вартість гривні — на сьогоднішній день облікова ставка становить 22%. Свого максимального рівня вона досягла у березні поточного року на позначці 30%, в той час, як у 2013 році вона утримувалася на рівні близько 7%. Це відповідно вплинуло на вартість грошових ресурсів в економіці і призвело до фактичного заморожування кредитної активності і звуження гривневої ліквідності.
В таких умовах середньозважена ставка за операціями з підтримання ліквідності банків становила 23% річних у жовтні 2015 року при середньомісячній ставці за кредитами в національній валюті — 21,9%. Абсолютно очікуваний результат прийнятих рішень!
Спроби впоратися з інфляцією витрат шляхом рестриктивної грошової політики і не могли привести до виходу економіки з рецесії, що триває з ІІ півріччя 2012 року, зважаючи на дорогі кредитні ресурси не тільки для фізичних осіб, але і для товаровиробників. В наших умовах така політика може спровокувати лише ще негативніші наслідки, ніж сама інфляція, оскільки «бар’єр» дорогих грошей заважає виробничому та інвестиційному процесам, руйнує добробут населення та економічну основу країни.
Уряд, зі свого боку, також проводить політику обмеження доходів, що має подвійний ефект. З одного боку стримування зростання заробітних плат виступає гальмом для розвитку інфляційних процесів, оскільки спричиняє обмеження платоспроможного попиту, а з іншого — це «вбиває» один з ключових драйверів економічного розвитку — внутрішній попит. Водночас уряд до вересня навіть не намагався проводити адаптаційну політику до галопуючої інфляції шляхом індексації доходів.
Використання урядом інших антиінфляційних механізмів — таких ринкових інструментів впливу на інфляційні процеси як здійснення товарних інтервенцій на ринках основних видів продовольчих товарів, створення мережі оптових ринків сільськогосподарської продукції, забезпечення протидії випадкам зловживання монопольним становищем, антиконкурентних узгоджених дій на внутрішньому ринку, реформування непрозорих компаній, таких, як НАК «Нафтогаз України» та інших — лишається неефективним. Адже результат очевидний — збереження ознак продовження інфляційних процесів в Україні. У листопаді після жовтневої девальвації інфляція склала 2%.
І тут ми повертаємось до етимології слова — цілеспрямована дія з роздування цін. Чи дійсно уряд і НБУ зацікавлені у швидкому вгамуванні інфляційних процесів? Висока інфляція, яка для переважної більшості громадян країни виступає додатковим податковим тягарем, для влади — у короткому періоді часу дає певні позитивні результати. Вони проявляються у вигляді зростаючих доходів бюджету. Зрозуміло, що додаткові доходи є не результатом зростаючої економіки, а «інфляційним» податком. Так, за 10 місяців в умовах скорочення ВВП на близько 12% доходи зведеного бюджету на 151,3 млрд грн або 40,9% виявились більшими, ніж у аналогічному періоді минулого року, при інфляції у 49,5%. Досить показова аналогія у темпах зростання показників. Це дозволяє звітувати уряду про перевиконання бюджету, не «звертаючи увагу» на причини цього явища (загальний фонд державного бюджету за 10 місяців перевиконано на 13,8 млрд грн, або 3,6%).
Богдан ДАНИЛИШИН, академік НАН України
