З наближенням 2016 року владою оприлюднювалися ініціативи зробити його роком англійської мови.
Мені більш імпонує громадська ініціатива з нагоди 20-річчя газети «День» — відзначати 2016-й як рік згаданої газети та її читачів. Вважаю, що побажання шанованих інтелектуалів, оприлюднені в №№227-228 та 232-233 відповідно за 11—12 та 18—19 грудня 2015 р., щодо подальшого пізнання історії України, розуміння суспільно-політичних, соціальних та культурних процесів сьогодення, формування у людей активної громадянської позиції, самовдосконалення, пробудження українських душ та виховання в патріотичному дусі, в ювілейному для газети році якнайповніше можуть бути реалізовані своєрідним чином — оголошенням 2016-го роком Івана Франка.
Незалежна Україна має виправити несправедливість — повернути на чільне місце найбільшого продовжувача справи великого Тараса. Пригадується Павличкове (приблизно): Шевченко народив український народ, а Франко його виховав. Титан праці І. Франко ввійшов в українську та світову історію як різносторонній літератор — поет, прозаїк, драматург, перекладач, критик, як учений-енциклопедист, літературо- та мистецтвознавець філософ, економіст, фольклорист; як громадський та політичний діяч. Його багатюща літературна спадщина не вміщається в 50 виданих томах, вона тягне до 100 томів.
І. Франко продовжив і творчо розвинув поетичні традиції Т. Шевченка, опублікувавши 1886 року знакову збірку «З вершин і з низин», а пізніше «Зів’яле листя» — один із шедеврів світової інтимної лірики, інші збірки, геніальну поему «Мойсей». Перу його належить сотня оповідань та новел, десяток повістей та романів, кілька драматичних творів, зокрема неперевершена драма «Украдене щастя». Франком на високому мистецькому рівні розширено діапазон української історичної тематики. Своїми перекладами кращих зразків світового письменства з глибокими коментарями письменник збагатив духовну скарбницю рідного народу. До розвитку Шевченківських традицій припадає плідна літературознавча праця над творчістю великого попередника — І. Франко по праву вважається першим великим, найбільшим у ХІХ столітті, шевченкознавцем. Його перу належать літературознавчі дослідження творчості С. Руданського, А. Свидницького, Ю. Федьковича, І. Нечуя-Левицького, В. Самійленка, І. Карпенка-Карого, в Лесі Українці зумів розгледіти нового генія української поезії, по-батьківськи спрямувати модерних свого часу інших молодших літераторів...
Знаковий його внесок і в такі суспільні науки, як філософія та економіка. Насправді наш мислитель одним із перших виступив критиком істотних вад «наукового соціалізму» і комуністичної концепції держави. В економічних працях досліджував стан галицького селянства та робітництва, виступав із критикою урядової політики.
Заслуговує на увагу й самовіддана Франкова громадська та політична діяльність. Він був редактором та співредактором низки журналів, зокрема «Літературно-наукового вісника». Разом із М. Грушевським він заснував і керував Науковим товариством ім. Т. Шевченка, що стало першим прообразом Української академії наук.
Митрополит А. Шептицький, перебуваючи на засланні в Росії, назвав смерть Франка найбільшою людською втратою українців у роки Першої світової війни.
Він був організатором Радикальної партії — першої української партії європейського типу, а згодом національно-демократичної партії, підкреслюючи при цьому єднання всіх українських сил для боротьби за права українців.
Останнім часом із різних причин постать І. Франка безпідставно відсунута в тінь. Якщо 1956 року навіть радянська влада забезпечила відзначення ювілею у всеукраїнському та світовому вимірах, створені фільми «Іван Франко», а згодом «Захар Беркут», музичні твори, спущена на воду низка кораблів серії «Іван Франко», а пізніше на честь поета перейменована Прикарпатська область, то 2006 року незалежна Україна обмежилася святкуванням тільки у Львові та Нагуєвичах. Не виконаний указ Президента про встановлення премії імені великого українця, Кабміном навіть не розроблено положення про таку премію.
Редакція та читацький актив визнаної всеукраїнської газети в рік свого 20-річчя можуть виступити колективним ініціатором визначення 2016 року в Україні та світі як року Івана Франка. Особливо суголосними сьогоденню, творенню справжньої Української державності є донедавна заборонені твори, їхнє тлумачення та ознайомлення з ними українського загалу стане найвдячнішою зброєю громадського впливу на владу з найвищих щаблів і до низин щодо їхньої відповідальності за долю країни в наш історичний час. Реалізація цих та інших пропозицій стане справжнім відзначенням і 20-річчя популярної української газети, що щасливо і символічно збіглося з ювілейними датами українського генія.
