У червні 2016-го на острові Крит заплановано зібрати Всеправославний Собор, який до того востаннє було скликано тисячу років тому. Сам цей факт засвідчує винятковість зазначеної події. Насправді, і православ’я загалом, і сучасний світ дійшли до певних точок глибоких проблем. Однак, схоже, цей Собор має стати не так інструментарієм розв’язання суперечностей, як матиме репрезентативний характер видимості єдності у православному світі. Варто звернути увагу на те, що московський патріарх Кирило зміг досягнути того, що Собор відбудеться не в Константинополі, який історично визнано Другим Римом. Приводом, звичайно, є загострена ситуація у відносинах Росії з Туреччиною, що вкотре довело існування неабиякого впливу на релігійний світ геополітики, яка далека від справ віри.
І це є досить тривожним сигналом, адже РПЦ відверто демонструє свій вплив у сфері міжнародних відносин, тобто вплив Кремля. Що ж до України, то Кирилові вдалося домогтися того, щоб Варфоломій визнав Онуфрія представником «єдиної канонічної церкви в Україні». Для цього Кирило привіз до Шамбезі (Швейцарія) Онуфрія і навіть проголосив запальну промову, де брехливо розписав, яких переслідувань зазнає в Україні Московський патріархат, а відтак жодного діалогу з УПЦ КП бути не може. Нагадаємо, в цьому місті відбулося екстрене засідання з порятунку Собору, яке днями провів Вселенський патріарх.
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
РПЦ ніколи не визнавала окремої української церкви, так само як і Кремль не вбачає в Україні незалежної держави. На жаль, УПЦ МП дедалі більше стає представником «релігійного відділу» російських спецслужб, які готували тло для війни в Україні й через свідомість і душі вірян насправді впроваджують подальше загострення. Ось кричущий приклад — на єпископа Московського патріархату в Києві висвячують архімандрита Калінніка (Чернишова). Це той самий священик, який зі зброєю в руках брав участь у російській анексії Криму. Можна сказати, що це той випадок, коли фраза «армія попів» є абсолютно буквальною, а слово священика стає справжньою кулею, яка несе кров та смерть. Але цей факт, на жаль, на Соборі не розглядатиметься. Хоча без наголосу на цій сфері діяльності РПЦ та її філії УПЦ МП братання священників перед телекамерами з апелюванням до історичної значимості та декларативної єдності є лише гріхом лукавства.
«ТРЕБА ВЕСТИ СВОЮ ПОЛІТИКУ І РОЗРОБЛЯТИ ВЛАСНУ СТРАТЕГІЮ ПІД ТЕ, ЩО ПОТРІБНО УКРАЇНСЬКІЙ ЦЕРКВІ»
Людмила ФИЛИПОВИЧ, завідувач відділу історії релігії та практичного релігієзнавства, доктор філософських наук, професор Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України:
— Розглядаючи тему проведення Собору, крім інших питань, треба дивитися, зокрема, й на політичний момент. Тобто на погіршення відносин між Росією і Туреччиною. Ця ситуація грає нібито на нас. Але, на жаль, ні до кого зараз немає віри. Позиція Москви залишається такою ж — вона ніколи не погодиться з тим, щоб в Україні була незалежна церква. Якби Москва на це могла погодитись, то вона це зробила б ще 25 років тому, коли було надано томос на автономію. Зараз перспектив у цьому плані немає. Але треба дивитись на цю ситуацію не очима Стамбула, тобто Константинополя, і не очима Москви, а власним поглядом. Відповідно треба вести свою політику і розробляти власну стратегію під те, що потрібно Україні.
Я переконана, що помісна УПЦ в Україні буде. Питання лише в часі. Це може відбутися в результаті цього Собору, який заплановано на червень цього року, або завдяки томосу, який ми отримаємо від Константинопольського патріарха, або внаслідок відповідного рішення нашої держави, як це відбувалося свого часу в Римській імперії та Московії. Потрібно залучати людей, які обізнані в тонкощах цього питання й використовувати їх, як це роблять греки і та ж сама Москва. Історія — це не життя однієї людини чи покоління. Це безперервний процес. Тому ми маємо бути терпеливими і водночас наполегливими й послідовними в обстоюванні своєї позиції, яка полягає в тому, щоб у нас була єдина українська православна помісна церква. Ця церква має об’єднати всіх охочих до спільної інтеграції і тих, хто розуміє: коли є держава Україна, то має бути й українська церква.
І тут слід також усвідомлювати, що для нас материнською церквою є не Московська, а Константинопольська церква. Тому томос ми можемо очікувати лише від Константинопольського патріарха. На жаль, Варфоломій занадто обережний. Я не розумію, чому всі так страшенно бояться Москви. Хіба Кирило кине на них чи на нас ядерну бомбу? Він «капає» за кордоном проти нас, не визнає нашої церкви. Ну то й що? Проста віруюча бабця краще ставиться до своєї сусідки, аніж Кирило до Варфоломія.
Нашу українську церкву визнав народ. Потрібно бути свідомими того, що це питання має вирішуватись на рівні свідомості конкретного православного віруючого та відповідних парафій. Якщо людина любить Бога та Україну, то тут відповідь однозначна — в Україні має бути своя церква, де служба правиться українською мовою, де шанують українських святих.
Я маю малі надії на результативність цього Всеправославного Собору. П’ятдесят років сиділи, рядили, радилися, але зрештою чи є бодай один підсумковий документ? Порівняймо його з Ватиканським Собором, коли було ухвалено величезну кількість різноманітних декларацій, статутів, звернень, якими католицька церква живе уже півстоліття. Але де адекватні відповіді та інтелектуальний продукт православних церков? Адже принципові питання стоять перед усіма церквами, а не лише перед католицькими. Постає запитання — де взагалі православ’я? Щороку православ’я втрачає своїх віруючих. Отже, що з того, що ці священики обнімуться і прослужать спільну євхаристію?
«СОБОР МОЖЕ БУТИ ВИКОРИСТАНИЙ ПАТРІАРХОМ КИРИЛОМ ДЛЯ БЛОКУВАННЯ УКРАЇНИ НА ЗОВНІШНІЙ АРЕНІ»
Віктор ЄЛЕНСЬКИЙ, релігієзнавець, народний депутат України:
— Це перший православний Собор за тисячолітню історію — вже тому це мала би бути надзвичайно визначна подія. Підготовка до цього Собору і розмови про його необхідність точаться дуже давно. Вони почалися набагато раніше, аніж 50 років тому. За великим рахунком, уже майже століття пішло на те, щоб ця ідея втілилася в життя. Певна річ, і патріарх Варфоломій, і патріарх Кирило прагнуть увійти в історію, як люди, які скликали цей Собор. Особливо — патріарх Варфоломій. Його роль як першого серед рівних у православ’ї може бути реалізована лише тоді, коли буде продемонстровано єдність. Зазвичай собори нерозділеної церкви збиралися для розгляду й розв’язання дуже гострих питань, які гальмували розвиток церкви. Це були і бурхливі дискусії, і анафеми, і надзвичайно бурхливе вирування пристрастей. Зараз скликання Собору йде за іншою логікою. Питання, які не мають всеправославного консенсусу, відсуваються й виносяться за дужки розгляду Собором. Таким чином, за великим рахунком, Собор скликається для демонстрації єдності православного світу. Зрозуміло, що ця єдність аж ніяк не є цілковитою. Зокрема, цей Собор не розглядатиме питання православних віруючих України і церков з так званим неврегульованим статусом.
Для патріарха Кирила цей Собор може бути важливим інструментом для виходу з ізоляції, в якій опинилася Росія. По-друге, Собор може бути використаний Кирилом для блокування України на зовнішній арені. Зрозуміло, що Кирило не є самостійним гравцем. Більше того, він повністю контрольований Кремлем і беззаперечно прямує в зовнішній політиці у фарватері російської влади. Але при цьому варто звернути увагу на те, що й сам Кирило прагне довести Кремлю, що він дуже важливий, значущий партнер і від нього багато чого залежить. Це одна з причин того, що він так активно поводиться на «українському фронті». Коли ж говорити про вищий священницький чин УПЦ МП, то він дедалі більше потрапляє під контроль Московської патріархії. І цей контроль досяг того рівня, якого ніколи не було за митрополита Володимира (Сабодана). Іноді кроки, на які йде керівництво УПЦ МП, наводять на думку, що ними воно робить все, щоб їхні відносини з українською державою та українським суспільством лише загострювались.
«Є НЕБЕЗПЕКА, ЩО РФ БУДЕ ПРАГНУТИ ЧЕРЕЗ СОБОР ПРОВЕСТИ РІШЕННЯ ПРОТИ УКРАЇНИ»
Євстратій ЗОРЯ, архієпископ Чернігівський і Ніжинський, секретар Священного Синоду УПЦ КП, голова Інформаційного управління Київської Патріархії:
— Існують 14 взаємно визнаних автокефальних церков. В списку церков, які взаємно визнають одна одну автокефальними, української церкви немає. Тому українська церква ні в якій якості, на жаль, не буде представлена на цьому Всеправославному Соборі. Те, що в обозі московський патріарх може туди привезти своїх ієрархів з України, тобто архієреїв МП, які несуть службу в Україні, то це те ж саме як митрополит Онуфрій був присутній на зустрічі предстоятелів в Шамбезі. Але він там був присутній не як предстоятель УПЦ, а як ієрарх Московського патріархату. На жаль, українська церква у всеправославному контексті залишається не суб’єктом, а об’єктом взаємовідносин інших церков. Тобто за український рахунок інші церкви вирішують свої власні питання. Це одна з проблем. Ще одним прикладом дивного ставлення до міжцерковних відносин є те, як МП дуже турбувало те, що в процесі підготовки до православного Собору не бере участь православна церква Чехії та Словаччини, яка нараховує близько 200 тисяч вірян. При цьому, те, що такої участі не бере українська православна церква з 25—30 мільйонами вірян, МП не турбувало.
Треба розуміти, чим є цей Собор. Він не є Вселенським в жодному значенні. Вселенські Собори скликалися для вирішення головних богословських питань свого часу. Але на Соборі, який намічається, ніяких таких серйозних питань не буде вирішуватись. Тобто багатьма цей Собор розглядається як спроба запустити новий соборний механізм взаємодії між православними церквами. Тому що відповідно до канонів в кожній місцевій церкві щонайменше два рази на рік єпископи повинні збиратися для обговорення різних церковних справ. Це є канонічною нормою. Так і є з помісними церквами, але на рівні всіх церков такого механізму не існувало. Тобто з одного боку декларувалося, що православна церква є єдиною, але на практиці кожна православна церква була сама по собі. Це має зміцнити і позиції самого Варфоломія. Московський патріархат всі останні роки, користуючись підтримкою російської держави, діяв з принципом поділяй і володарюй. Тому такий Собор безумовно є позитивним явищем, адже це є спробою відновити нормальний порядок взаємовідносин між православними церквами, ніж той який їм намагається нав’язати МП.
Але я погоджуюсь з тим, що Росія, як держава, завжди розглядала православ’я, як інструмент свого впливу. Так є не лише зараз, але й було в радянський час, коли держава була формально атеїстичною, але церковні структури використовувалися для розповсюдження державного впливу, зокрема, на Близькому Сході. Не секрет, що ті ж самі єпископу антіохійської православної церкви отримували заробітну платню з Москви. Тому дійсно існує небезпека, що Росія буде прагнути через цей Собор провести рішення, які були б сприятливі її агресивній політиці щодо України.
