До книжки «Коштовніше за золото» увійшла однойменна повість і кілька оповідань. Проза Козловської — це переважно химерні, але реалістично та прозоро виписані сюжети, що здіймаються над цілковито буденними, як спочатку здавалося, реаліями. У чільній повісті книжки, наприклад, події розгортаються у звичайнісінькому селі, де люди між собою до прикрості близькі, але й до прикрості самотні. Головна героїня раптом помітила, що в сусідній хаті, де наче давно вже ніхто не мешкав, з’явилися ознаки життя. Провівши розвідку, вона виявила там стару господиню та її онуку, котрих багато років тут не було. Згодом молодша сусідка попросила час від часу доглядати бабусю, а та почала розповідати дивовижні історії. Аж раптом з’ясувалося, що решта мешканців села продовжують вважати, що в хаті нікого немає... Щоб не переказувати далі, зазначимо, що й потім у «Коштовніше за золото» і в оповіданнях усе триває в таємничому дусі, Христина Козловська звертається до тривожного абсурду, містики й метафізики. З переходами меж реальності, з емоційною напруженістю, з логічними лабіринтами й глухими кутами, в яких часто мусять губитися персонажі й читачі.
Абсурд цієї книжки, проте, не самодостатній, собою не обмежується, не вичерпується, але відіграє радше символічну роль, а то й обґрунтовує певні ідеї чи настанови, скажімо, рішучості як неодмінної передумови щастя або своєрідної «ноосферної реальності» як альтернативи примітивному, пласкому розумінню дійсності. Тобто — повторюся — маємо вихід на «вертикальну сферу», на метафізику. Що видається мені одним із підтверджень міркувань про метафізичність і пошуки «великого наративу» як характерні ознаки української прози (і не тільки прози) саме 2010-х років.
Вочевидь, саме через стик абсурду з метафізикою видавці вирішили порівняти в анотації книжку одночасно з Кафкою та Борхесом, що є трохи дивним рішенням. Проза Козловської, звичайно, не має стосунку ні до першого, ні до другого. Але не виглядає письменниця й безпорадним початківцем. Крім уже згаданої прозорості, її твори написано чітко, пружно, з самобутнім і самодостатнім художнім мисленням, вона не забуває про почуття гумору, а її гнучкі образи підпорядковані загальному сюжетному плину, і це має сподобатися багатьом читачам. «Вужчими місцями» можуть видатися фінали повісті й оповідань «Коштовніше за золото» — вони дуже вже однозначні та повчальні, що якось дисонує із загальним тлом цієї прози. Однак і тут текст вирізняє справжня культура письма. Яка засвідчує появу нової цікавої та перспективної авторки, і від неї хочеться очікувати нових книжок.
