Як написали численні ЗМІ, відкриття Олімпіади в Лондоні змусило британців «задихатися від гордості». І це стосується не так видовищності, потужності спецефектів і феєрверків (цим уже нікого не здивуєш, світ утомився від шоу, людям хочеться справжнього!), як масштабності самої ідеї. Режисер-постановник шоу «Острови чудес» Денні Бойл зміг не лише вловити, а й візуалізувати «дух британської самоіронії». Дійство міцно трималося на складній «конструкції» з культурних кодів і смислів, які здебільшого легко прочитати не лише британцям, а й світу. В основі шоу — еволюція британського суспільства, доленосні віхи його історії (не завжди приємні, проте неминучі й часто вирішальні), основні риси й бренди сучасної Великобританії.
Прикметно, що ідею для свого шоу Бойл почерпнув із «Бурі» Вільяма Шекспіра. Режисер не оминув і неофіційного гімну Великобританії «Єрусалим» на вірші ще одного «дуже британського» Вільяма — Блейка.
Пасторальні англійські пейзажі, вівці та гра в крокет змінилася промисловою революцією, винаходом сталі (який собі приписують відразу дві держави — Великобританія й Німеччина), появою на сцені винахідника Ізамбарда Брюнеля, маршем суфражисток (прикмета народження громадянського суспільства), Другою світовою війною, переселенцями з Вест-Індії, якісно новим суспільством — мультикультурним і толерантним. Далі — перехід у цифрову епоху... І все це в супроводі «британського культурного експорту» — того, що Великобританія дала світові, але водночас підкреслено залишила за собою. Пітер Пен, Аліса, Мері Поппінс, Волдеморт із книжок про Гаррі Поттера... Фільми, серіали, гумористичні шоу... Містер Бін, Джеймс Бонд, Девід Бекхем... The Beatles, Queen, Rolling Stones, Елтон Джон. Режисер сміливо змішує все, із чого складається «саме та Британія»: лунає гімн покоління бунтарів, пародія на God Save the Queen — у виконанні Sex Pistols, і ось уже королева Великобританії спускається до своїх підданих на... парашуті. У супроводі Джеймса Бонда... Таку самоіронію, здається, може собі дозволити тільки британська монархія.
Діти на лікарняних ліжках у шоу — нагадування, що 160 років тому саме в Англії з’явилася перша спеціалізована лікарня для дітей. Причини «задихатися від гордості» — саме в цьому, у численних «гуманних» режисерських ходах, як поява перед глядачами диригента й перкусіоністки Евелін Гленні, яка керувала майже тисячею барабанщиків. У 11 років вона втратила слух, але це не завадило їй стати успішним музикантом.
Церемонія відкриття Олімпіади наочно продемонструвала, що технічні можливості, глобалізація світу та єдиний інформаційний простір не лише не розмили британську ідентичність, а навпаки — підсилили й зміцнили її.
А тепер уявімо, що Україна дістала змогу приймати Олімпійські ігри. Що вона могла б запропонувала гостям, маючи на підготовку церемонії відкриття 42 млн доларів? Чи змогла б так грандіозно і вражаюче показати свій дух, свою суть, показати свою історію — без зайвого пафосу й замовчування певних подій? Чи змогла б ретранслювати на весь світ свої культурні коди й символи, зробивши їх зрозумілими для інших (а насамперед для себе)? Змогла б! Але...
