Отже, Верховна Рада вирішила, що уряд працював незадовільно, проте у відставку його не відправила. Яценюк і його команда залишаються щонайменше до вересня 2016 року.
Чи послабило таке рішення парламенту політичну кризу в Україні? Ні, тільки посилило її.
По-перше, вельми сумнівною відтепер є легітимність «недовідставленого» уряду.
По-друге, голосування засвідчило фактичний розпад парламентської коаліції, що «породила» уряд Яценюка, проте повестися з ним так, як Тарас Бульба зі своїм Андрієм, не зуміла.
Цікаво, що долю уряду вирішила фракція «БПП», що віддала за відставку лише 97 голосів із наявних 136-ти. Майже 40 депутатів цієї фракції або «не голосували», або були «відсутніми».
Що це означає?
Відповідь на це запитання може дати поведінка голови Верховної Ради. Він —утримався! А перед тим відмовився від пропозиції провести сигнальне голосування і після цього перенести розгляд питання про відставку уряду. Хоча саме таку практику (проведення сигнального голосування) використовує спікер постійно.
Отож, Гройсман вів корабель парламенту саме в ту гавань, яка й була кінцевою точкою курсу.
Те саме зробили й майже 40 депутатів із «БПП». Переважно це бізнесмени, люди великих грошей. Вони —не з тих, хто буде ризикувати. Вони —з тих, хто діє за відповідною вказівкою. Звідки? Звісно, з Адміністрації Президента.
Характерна деталь: сам Порошенко за кілька годин до голосування у своєму зверненні не говорив про відставку уряду: він тільки нагадав, що 70 % населення не довіряє йому, і що потрібне «повне перезавантаження уряду».
Але з Яценюком, чи без нього?
Як хочете, так і розумійте.
Тепер можна думати, що в уряді з’явиться багато нових людей —людей Президента.
Що ж до «БПП», то неспростовним фактом є глибокий розкол у президентській фракції. І це не дивно, адже блок імені Порошенка від самого початку нагадував політичного кентавра. У його складі (причому, не лише в парламенті, а й у місцевих радах також) чимало колишніх регіоналів. За своєю суттю він напіволігархічний.
І тут криється велика проблема нашого Президента. Він —у постійному «шпагаті», у конфлікті із самим собою. Державний муж уважно прислухається до бізнесмена. «Старий» Порошенко далеко не завжди готовий підкоритися «новому».
Він до останнього тримає Шокіна на посаді Генерального прокурора, бо йому, виявляється, потрібні зручні та ручні кадри.
Він користується послугами нелегітимного ЦВК, а «простроченому» голові ЦВК Охендовському вручає орден (тоді як «неслухняного» суддю Конституційного Суду Віктора Шишкіна передчасно відправляє на пенсію).
Балансуючи між реформаторством і олігархократією, остерігаючись енергії Майдану, покладаючись на «любих друзів», концентруючи в своїх руках усе більше й більше влади, Президент дуже ризикує.
Проте й усі ми, на жаль, усе глибше занурюємося у зону ризику, нової політичної турбулентності. Останні події в парламенті сигналізують саме про це.
Володимир ПАНЧЕНКО, народний депутат України 1990—1994 років
