Протягом найближчих п’яти років на український ринок страхових послуг чекають докорінні зміни. Так, Комплексною програмою на 2015–2020 роки передбачено різке скорочення кількості страхових компаній та збільшення рівня проникнення страхування у 20 разів — до 7% ВВП. За рахунок чого це відбуватиметься, які зміни передбачені на етапі створення страхової компанії, плати за ліцензії та наскільки виправданими є вимоги, що висуваються до страховиків, — коментує заступник керівника «Публічного аудиту» Андрій Вігірінський.
«Збільшення рівня проникнення страхування до 7% ВВП буде відбуватися за рахунок зростання чистих премій. Якщо за підсумками 2014 року чисті страхові премії страховиків становили 15,059 млрд грн (дані Нацкомфінпослуг), то у 2020 році, виходячи з прогнозного показника ВВП, зробленого МВФ, страховики повинні акумулювати чистих страхових премій в сумі 223,4 млрд грн. Досягнення цих цілей бачиться через запровадження накопичувального страхування; збільшення обсягу довгострокових інвестицій в економіку України (за рахунок довгострокових резервів страховиків зі страхування життя) з 5 млрд грн до 15 млрд грн; розширення сфер застосування агрострахування та добровільного медичного страхування. Задля досягнення цих цілей у ВР вже зареєстровано проект Закону «Про страхування», — розповідає фахівець.
За його словами, проект містить справді прогресивні норми, необхідні для втілення запланованої стратегії — зокрема, визначено класифікацію галузей та видів страхування згідно з рекомендаціями Першої Директиви Ради 73/239/ЄЕС; виділено перестрахування як окремий вид ліцензованої діяльності; визначення умов доступу до українського ринку страховиків-нерезидентів; встановлено вимоги до власників страхових компаній та порядку набуття ними істотної участі тощо. Водночас низка його положень не сприятиме розвитку вільних ринкових відносин у цій сфері, насамперед із огляду на зайві бюрократизм та формалізованість. Крім того, корупційне підґрунтя містять деякі положення законопроекту, що спрямовані на посилення повноважень регулятора щодо органів управління страховиків.
«Неврегульованість та бланкетність норм створює корупціогенні чинники для посадових осіб органу регулювання, що дозволяє останнім блокувати роботу страховика, застосовувати до нього заходи впливу на власний розсуд, визначати додаткове фінансове навантаження. Усе це може поставити страховика у залежність суб’єктивної волі регулятора», — пояснює Вігірінський.
РЕГУЛЯТОР ЗМОЖЕ ВПЛИВАТИ НА КАДРОВУ ПОЛІТИКУ СТРАХОВИКА
Так, одне з «ризикових» положень — можливість регулятора впливати на кадрову політику страховика. Згідно зі Ст. 53 проекту керівник виконавчого органу та головний бухгалтер страховика займають посаду тільки після погодження цим уповноваженим органом. Регулятор має 30 днів на те, аби відмовити кандидатам; якщо протягом цього часу рішення про відмову не прийнято — вони приступають до роботи.
«Це певною мірою дає можливість блокувати роботу компанії та створює передумови призначення суб’єктивно-лояльних до регулятора осіб на керівні посади. Крім того, невідомо, хто керуватиме компанією в період погодження, чи має ця особа повноту правосуб’єктності, а також що відбувається у випадку зволікання на рівні органу регулювання», — акцентує спеціаліст «Публічного аудиту».
Наприклад, унаслідок невчасного направлення офіційного рішення на адресу страховика, плюс через затримку в роботі поштових відділень, рішення про відмову може надійти вже після того, як особа приступить до виконання своїх обов’язків. «Це важливий нюанс, адже за цей час керівні особи страховика можуть підписати та прийняти певні рішення, юридична сила яких залишиться під питанням», — пояснює він.
Тому, за його словами, цю норму доцільно викласти так: «Рішення Уповноваженого органу щодо погодження/відмови в погодженні кандидатур на зайняття посад керівника виконавчого органу та/або головного бухгалтера страховика, приймається та доводиться до його відома в строк, що не перевищує 14 календарних днів».
РИЗИКИ КОРУПЦІЇ ТА ВІЛЬНОГО ТЛУМАЧЕННЯ
Крім того, «Публічний аудит» звертає увагу на те, що порядок погодження призначення, який встановлюватиме регулятор, потребує в законопроекті деталізації. «Зрозуміло, що всіх аспектів відобразити неможливо. Проте йдеться про посилення ролі регулятора, а тому це важливо. Ті ж критерії, яким має відповідати керівник, добре деталізовані, хоча на сьогодні вони визначаються регуляторним актом. За великим рахунком, на розсуд регулятора в цьому має залишитися лише проходження пакету документів всередині структури, тобто порядок документообігу, розподілу між структурними підрозділами, строки внутрішнього розгляду, не більше. Натомість ці вимоги не розкриваються, що породжує корупціогенні їх можливості вільного тлумачення», — вважає Вігірінський.
Необґрунтованою є також позиція вітчизняних законодавців щодо кількісного складу виконавчого органу страховика, який повинен становити не менше, ніж три особи. «Якщо це намагання законодавця забезпечити законність прийняття рішень, то воно має і зворотну сторону, оскільки колективна відповідальність членів виконавчого органу фактично унеможливлює їх подальше кримінальне переслідування», — вказує фахівець.
Для прикладу, параграф 76 німецького Aktiengesetz визначає, що правління товариством може містити одного чи кількох осіб, а для товариств зі статутним капіталом понад три мільйони євро — не менше двох осіб, якщо статутом не передбачено лише одну особу.
«Директиви ЄС з питань страхування зосереджують свою увагу в питаннях органів управління на наявність чесного, надійного кваліфікованого управління, висуваючи вимоги до того, що їх керівництво повинне діяти в першу чергу в інтересах застрахованих. При цьому не встановлює обмежень щодо кількості правлінців, не кажучи вже про погодження кандидатур з органами контролю. Очевидно, що такий підхід є більш правильним, адже він демонструє принцип непорушності та захищеності у підході європейців до власності, невтручання в діяльність компанії (понад необхідний рівень), надання власникові можливості вільно визначати кількість необхідних йому членів правління», — резюмує Вігірінський.
