Новий глава Міненерговугілля Ігор Насалик у своїй роботі, мабуть, має намір заручитися підтримкою громадськості. Минулого четверга він брав участь у засіданні громадської ради при своєму відомстві (його попередник Володимир Демчишин у цьому, здається, взагалі жодного разу помічений не був). Міністр заявив, що виступає проти «огульного» закриття шахт.
«Наше завдання — зберегти вугільну галузь максимально», — цитує Насалика його прес-служба. На думку міністра, Україні треба займатися експортом електроенергії до Білорусі й Молдови, що дозволить збільшити спалювання вугілля на вітчизняних ТЕС.
У принципі, це непогані наміри. Особливо щодо громадськості. Дещо складніше оцінити прагнення зберегти й навіть розвинути те, чого попередник намагався позбавитися. У всій Європі й усьому світі зараз такий тренд: закривають не лише шахти, а й головних споживачів їхньої продукції — теплоелектростанції переходять на альтернативні джерела енергії. У Європі й США максимально використовують сонце, вітер, а також біоресурси. Додатковим стимулом для таких рішень стали Паризькі угоди щодо клімату, які найближчими днями збирається підписати також і Україна.
Годі й казати, що для нас відмова від вугілля — це дуже складне рішення. З одного боку, його запасів у країні має вистачити за нинішнього рівня видобутку ще приблизно на 100 років, а за деякими оцінками — й на 500. Але закриття шахт та одночасний активний розвиток підприємств, що генерують електроенергію за допомогою альтернативних джерел, вимагають фінансових вкладень, яких в України сьогодні немає.
Отже, в країні сусідять і протиборствують дві тенденції. Одна полягає в тому, щоб реформувати й лібералізувати ринок вугілля, підвищувати ефективність і зменшувати негативну дію вугільної промисловості і теплової генерації на довкілля, забезпечувати вітчизняним вугіллям за економічно обгрунтованими цінами як українську металургію, так і теплові електростанції. Інша передбачає кардинальне та абсолютне, як це зараз відбувається в Європі, виключення вугілля з переліку джерел первинної енергії.
Експерти «Дня» вважають, що в короткостроковій перспективі Україна все-таки буде вимушена йти першим із наведених вище варіантів, одночасно опрацьовуючи й нагромаджуючи ресурси для другого. Але в середньо— й довгостроковій перспективі відмова від вугілля стає для нас безальтернативним варіантом. Власне, він міг би бути використаний і раніше, але тут виникали й виникають дві проблеми: де взяти гроші й що робити з людьми?
Тим часом, уже й сьогодні на ці запитання є непогані відповіді. З ними днями ознайомив громадськість представник Центру моніторингу ринку праці Максим Прасолов. «Ми живемо в дуже цікавий час, коли вугілля закінчилося, — дивує він таким твердженням і продовжує: — Але закінчилося воно не в шахтах, а відповідно до цивілізаційного вибору планети».
Шотландія цього тижня, розповідає Прасолов, вивела з експлуатації останню вугільну електростанцію. Китай цього року закриває тисячу вугільних шахт і звільняє приблизно 1,3 мільйона підземних робітників. «Коли ми говоримо про ринок вугілля, про інвестиції у вугільну галузь, нам не слід забувати, що на це відведено максимум 15 років, за які нам слід придумати, чим замінювати і вугілля, і вугільну електрогенерацію», — прогнозує Прасолов.
«Завдання нашого центру, — розповідає він, — виробити модель реструктуризації людського капіталу в процесі закриття вугільних виробництв». За словами експерта, в Україні планується закрити 12 неефективних шахт. Але сьогодні в країні немає стратегії переходу на новий технологічний устрій в енергетиці.
«Ми перебуваємо зараз серед тих, хто відстає в тому, що стосується модернізації електрогенерації», — зазначає Прасолов і додає: — Весь світ переходить до поновлюваних джерел енергії. Наприклад, у Німеччині 30 гігават генерації, забезпечених поновлюваними джерелами, формують 380 тисяч робочих місць. І приблизно 60 тисяч із них займають перекваліфіковані шахтарі. Таким чином, Німеччина вирішує й соціальне питання, і питання заміщення вугільної генерації новими джерелами енергії».
Після шести місяців роботи Центр моніторингу ринку праці запропонував Міненерговугілля програму реструктуризації людського капіталу шляхом створення нових робочих місць. «До речі, — додає Прасолов, — про нові робочі місця у нас в країні ніхто чомусь не говорить. Жоден керівник не ставить перед собою такої мети. Адже всі країни зараз змагаються в цьому секторі».
«Наша ідея полягає в тому, що ми могли б переробити споживачів електроенергії (шахти) на її виробників, — розкриває керівник програми її суть. — Адже шахти володіють розвинутою інфраструктурою: залізницями, транспортними й перевантажувальними потужностями, електричними підстанціями як мінімум у 32 мегавати кожна».
«За Гірничим законом держава, закриваючи шахту, має зруйнувати всі її будівлі та споруди й навіть рекультивувати землю, — жаліється Прасолов. — А там на сотні мільйонів доларів майна, яке може працювати в новій енергетиці або стати основою для створення індустріальних, аграрних або логістичних парків. Усю перераховану інфраструктуру можна використовувати або перебудувати, трансформувати, провести реіндустріалізацію, створивши таким чином робочі місця для звільнених шахтарів».
«І найцікавіше, — зазначає дослідник, — шахтарі, на відміну від дуже багатьох працівників інших професій, володіють дуже широкою кваліфікацією. 17 спеціальностей шахтарів відповідають приблизно 40 спеціальностям в інших секторах. Кожен шахтар має на борту по 6—7 професій. Під землею він має бути і електротехніком, і слюсарем, і транспортником. А якщо у нього є цілий набір компетенцій, його легко перекваліфікувати».
«Ми перевірили цю гіпотезу, запропонувавши інвесторам розглянути можливість використовувати елементи шахтної інфраструктури, — ділиться першим успіхом Прасолов, — і інтерес до цього був, ми знайшли таких інвесторів. Але ми розуміємо, що у нас поки немає для таких проектів юридичних механізмів. Держава зобов’язана все зруйнувати, витративши на це великі гроші, а 50% коштів їй доведеться використовувати на ліквідацію наслідків ліквідації — на природоохоронні заходи». Отже, треба зробити дуже багато: ухвалити відповідні закони й передбачити гарантії інвесторам. Прасолов розповідає про досвід Польщі, де за 1 злотий віддавали інвесторам інфраструктуру шахт для створення там індустріальних або інших парків.
«День» розповів про ініціативу Центру моніторингу ринку праці главі Конфедерації вільних профспілок і Незалежної профспілки гірників України Михайлу Волинцю й запитав, чи підтримає профспілка ідею перетворення шахт на індустріальні парки, де могли б працювати колишні шахтарі.
«Прасолов правильно говорить, що треба зберегти інфраструктуру, — сказав «Дню» Волинець. — Не можна знищувати Будинки культури, що належать шахтам, адміністративно-побутові приміщення, залізничні вітки, електропідстанції й електромережі». «До того ж, продовжував профспілковий лідер, закриттю шахт, як правило, передує розкрадання майна, чому слід протистояти. І в цьому ми з ним згодні. Але хоч би наскільки привабливими були, на перший погляд, ідеї Прасолова, профспілки їх не підтримають, хоча б тому, що в їхній основі — закриття шахт».
«До того ж, Прасолов пропонує англійський варіант відмови від вугілля, яке визнане міжнародними об’єднаннями профспілок найгіршим, — додав Волинець. — А як бути з енергобезпекою країни? Адже після того, як Росія анексувала наш Крим з його запасами газу, саме розвідані запаси вугілля тепер визначають енергетичний потенціал України». А коли «День» нагадав про проблеми з екологією й кліматом, які створює спалювання вугілля, Волинець, у свою чергу, нагадав, що зараз українська промисловість простоює, і наша країна отримує за це винагороду від міжнародного співтовариства, якою, на жаль, не може розпорядитися...
