Хоча команді фестивалю все складніше боротися з байдужістю чиновників від культури. Основними і практично постійними партнерами виступили Посольства Ізраїлю та Литви, Консульство Польщі в Одесі, Гете-інститут у Києві і «Баварський дім» в Одесі.
Найкращі композитори України та світу, які працюють у цьому напрямі презентували свої твори. Блискучі музиканти-виконавці, ансамблі та оркестри із неабияким творчим завзяттям підійшли до їх виконання. Як завжди яскравими були виступи ансамблю перкусіоністів із Фрайбурзької консерваторії, під управлінням незмінного Президента фестивалю Бернгарда Вульфа. Відкриттям фестивалю став фінський кларнетист Мікко Раасакка, який вперше бере в ньому участь. Його філігранна гра на всіх видах кларнета підкорила серця глядачів. (Було б несправедливо не відзначити тут і його піаніста Анті Вахтола). Неодноразовий учасник «2днів&2ночей», колоритний бас-баритон з Австрії — Руперт Бергман багато разів перевтілювався в двох дивовижних програмах. Перша з них — «Згадуючи Шоа», стискала серце до болю. Друга — представила десять однохвилинних міні-моноопер. Одесит Андрій Малинич імпровізував за допомогою Антуана де Сент-Екзюпері. Харків’янин Ехсан Таваккол розмірковував про війну і світ, життя і смерть. Львів’янин Назар Скрипник трактував театр абсурду Беккета. Ганна Стоянова (Одеса), захопилася сонетами Йосифа Бродського. Інший дебютант зі Львова — Микола Хшановський, — мріяв з Артюром Рембо. Киянка Олеся Галас захопилася Блезом Паскалем. А ще троє — Олександр Костов (Одеса), його землячка Ганна Копійка та киянин Антон Стук імпровізували й жартували з приводу природних і надприродних явищ. Руперт Бергман, захоплений різноманітністю музики і тем, «відпустив на волю» весь свій артистизм, а ансамбль SENZA SFORZANDO під орудою Олександра Перепелиці-молодшого не лише натхненно акомпанував, а й підспівував і танцював.
До речі, цей абсолютно не форматний номер ніколи не був би пред’явлений публіці, коли б не було у нас такого фестивалю. А тут його миттєво відмітили і почали запрошувати в інші країни.
Під час фестивалю емоції вирують, як і думки трьох його легендарних особистостей.
Бернгард ВУЛЬФ:
— Звичайно, зараз в Україні і політична, і економічна ситуації залишаються надто складними. Але серце країни — це її культура. Культура — не просто гра на піаніно або віолончелі. Культура — показник того, наскільки суспільство об’єднане. І якщо ми хочемо вижити на цьому світі, нам необхідно, як повітря, мистецтво і фантазія. Адже саме мистецтво зберігає фантазію на нашому світі. Україні як ніколи потрібна ця підтримка — в мистецтві, культурі. Уряд повинен розуміти, що мистецтво — це не просто прикраса щоденного життя, а базова необхідність, як їжа і вода. Вагомість цього фестивалю неоціненна. Важливо зберегти його, тому що в ньому — майбутнє. Мені здається, що багато людей перестали вірити в майбутнє. Але майбутнє попереду, не позаду нас. Молоде покоління має бути готовим до зустрічі з ним. Майбутнє не можна спланувати. Воно росте подібно до дерева. Але цьому дереву можна допомогти вирости. Тому цей фестиваль дуже важливий, і не лише для вашої країни. Я б хотів, аби уряд і відповідальні за долі країни люди не фокусувалися лише на вирішенні миттєвих проблем, а пам’ятали про майбутнє. Такі події є платформою культури. Фестиваль в Одесі дає широке уявлення про сучасне мистецтво. Він не схожий на інші, тому що не зациклений на особистісній естетиці, а дає ширше тлумачення мистецтва.
Мікко РААСАККА:
— Для мене це дуже цікавий і незвичайний досвід. Дивно те, що Україна, перебуваючи в дуже складній ситуації, змогла організувати такий фестиваль сучасної музики. Тут представлені учасники різних вікових груп, різних напрямів, географія їх безмежна. Дуже задоволений, що зміг приїхати сюди.
ВПЕРШЕ НА ФЕСТІ ВИСТУПИВ ПРЕКРАСНИЙ МУЗИКАНТ МІККО РААСАККА (ФІНЛЯНДІЯ)
Слухав не все, але два концерти вразили мене — «Згадуючи Шоа» і десять міні-моноопер. На жаль, ми майже весь час витрачаємо на репетиції свого виступу, немає часу послухати інші концерти.
У Фінляндії відбуваються фестивалі сучасної музики. Але вони всі відрізняються один від одного, і від Одеського фестивалю теж. Наприклад, один зі старих фестивалів відбувається в середній Фінляндії. Посеред озер і лісів. Багато відомих артистів приїжджають туди. Але все одно — це інше, ніж фестиваль в Одесі. Потужний і самобутній.
Я бачу творчість сучасних українських композиторів дуже цікавою. Із задоволенням граю дещо з їхніх творів. У Фінляндії дуже багато хороших композиторів, але їхня творчість більш академічна. У творчості українців багато фантазії та експресії.
Руперт БЕРГМАН:
— Коли я був 2014 року в Одесі, ми говорили про плани на наступний фестиваль. 2015 року, на жаль, був дуже зайнятий, не зміг приїхати до Одеси. Вирішив запропонувати молодим українським композиторам написати фрагмент, чимось близький для кожного з них. Кармеллі, як людині дуже творчій, сподобалася ця ідея, і вона розповсюдила її по Україні серед дебютантів-композиторів. Я отримав величезний заряд натхнення в процесі роботи. Взагалі цей фестиваль — один з найцікавіших у Європі. Він добре відомий як в Україні, так і за її межами. Віват тим, хто його робить і хто підтримує!
