Хлопці у військовій формі стоять біля великого портрета жінки. Перемовляються, усміхаються. До їхніх строїв почеплені прикраси у вигляді червоних маків — символ пам’яті жертв воєн, і різні нагороди, здобуті у боях. Жінка з портрету дивиться на нас: на перехожих, на цих начебто безтурботних хлопчиків. У погляді її — сила і смуток. Вона — Валентина Завада, мати Героя України Богдана Завади. Своє звання її син отримав посмертно — влітку 2014 року загинув у бою на Донбасі.
8 травня перед Національним музеєм історії України в Другій світовій війні, що у Києві, відкрили виставку «Матері героїв». Дата дуже символічна — День пам’яті та примирення, що цього року співпав з Днем матері. Загалом в експозиції 16 світлин, які зробив відомий фотограф Роман Ніколаєв. Кожен знімок — це портрет жінки, яка виховала героя. Хтось із них втратив дитину через війну. А Марія Савченко, портрет якої також є на виставці, майже два роки чекає на доньку Надію з, по суті, російського полону, який прикривають безглуздим судом. Але у матерів немає образи на долю. Їхнє покликання — любити...
«ІНКОЛИ ДОВОДИЛОСЯ ПОЯСНЮВАТИ, ЧОМУ ЦЕ ПОТРІБНО»
«Матері — люди скромні. Половина моїх героїнь — жительки сільської місцевості. Син сказав «Треба» — мати сказала «Є!», і все. Такий у них військовий порядок, — згадує Роман Ніколаєв роботу над проектом. — З початку війни в Україні я займаюся портретами військових і вже якось навчився знаходити спільну мову з такими людьми. Тому не було якихось збоїв у тому, щоб встановити контакт із людиною. Всіх, кого запланували, вдалося відзняти».
Проект готували у дуже стислі терміни: сама ідея виставки з’явилась у 20-х числах квітня. Це — певне продовження проекту «16», представленого рік тому у галереї Second Floor Art Center, що в Адміністрації Президента. Тоді показали 16 портретів героїв-українців, які уславились під час участі в антитерористичній операції на Донбасі. Автором тих портретів також був Роман Ніколаєв. Частина жінок, портрети яких є на виставці «Матері героїв», є матерями тих воїнів.
У новому проекті Роману Ніколаєву найбільше сподобалося працювати з матір’ю командуючого Високомобільними десантними військами Збройних сил України генерал-майора Михайла Забродського. «Мені дуже імпонує Михайло Забродський як військовий. Свого часу не зміг його відзняти, але кілька разів перетиналися. Це — не «товстий генерал». Звання генерала йому присвоїли за досягнення на українському східному фронті. І скільки не спілкувався з різними комбатами — вони дуже добре про нього відгукуються. Кажуть, що за ним можна йти у будь-які далі, — пояснює Роман Ніколаєв. — А мати його, Людмила Забродська, дуже інтелігентна, викладач університету. З нею було найлегше. Вона розуміла, навіщо цей проект, що це допомагає Україні в інформаційній війні. Бо інколи доводилося пояснювати людям, чому це потрібно».
«ЛЮБОВ ДО РІДНИХ ПОВ’ЯЗАНА З ВЕРШИННИМИ ЦІННОСТЯМИ»
В образах матерів героїв поєднано кілька речей, які психологи відносять до базальних і вічних, акцентує соціальний психолог Вадим Васютинський. «По-перше, власне образ матері. Не думаю, що тут українці становлять виняток, бо він дуже насичений емоційно, значущий для усіх народів. А особливо сильний цей образ у традиційних суспільствах, яким донедавна було наше. Друга важлива річ — це образ захисника, — коментує Вадим Васютинський. — І поєднання цих двох складових — материнської любові й постаті воїна-захисника, який завдяки цій любові виростає і перетворюється на сильну людину, — це завжди приваблює. Причому і чоловіків, і жінок».
Сьогодні образ героя, що ризикує життям заради батьківщини, став надзвичайно актуальним. Але й образи дружин і матерів, які тужать за загиблими, потребують не просто уваги та співчуття, а й певного осмислення. Важливо показувати їх — і не просто для споглядання, а для створення певного дискурсу.
«Сюжети, пов’язані з проявами любові до рідних, коли це стосується військових або їхніх матерів, часто транслюють у медіа. Це те, що практично всіх зачіпає, хвилює, турбує. Любов дітей до батьків і навпаки — одне з найсильніших почуттів. Якщо не за це, то за що ми зараз боремося? Напевно, не за газ, гроші, нафту... — продовжує Вадим Васютинський. — Йдеться про цінності, які ми ставимо на перший план. Повсякденне життя пропонує нам інше: матеріальне, політичне. Але якщо копнути глибше, постають базальні глибинні потреби, пов’язані з вершинними цінностями. Сюжети, які апелюють до них, привертають до себе увагу — і це правильно».
Образ матері примирює і об’єднує людей. Ми захоплюємося тими, хто виростив героя. Адже, можливо, сила воїна проросла з любові, вкладеної у нього ненькою. А потім матері треба зробити відчайдушний вчинок — фактично довірити свою дитину долі, бо життя воїна небезпечне і непередбачуване. Але мами люблять, жертвують і чекають. Прості жінки, не розпещені увагою. Треба тримати їх у фокусі. І рівнятися на них.
