«...Чому не йде Апостол правди і науки?»
Тарас Шевченко
Парадокс: про викрадення, фактично книги національного значення громадськість дізналася лише за тиждень після цього. Йдеться про «Апостол», виданий Іваном Федоровим 1564 року у Москві, один з найцінніших стародруків, що зберігається в Україні. Скарб викрали з Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського 10 травня, де зберігалось три примірники видання. Повідомлення про злочин з’явилось на сайті Головного управління Нацполіції Києва 16 травня ввечері, потім коротку новину поширили медіа, інформація потроху почала обростати коментарями.
Зникнення виявила заступник директора бібліотеки з наукової роботи, після чого одразу заявила до органів внутрішніх справ. Тоді ж, 10 травня, слідчий відділ управління Нацполіції у Києві вніс відомості про подію до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 185 («Крадіжка») Кримінального кодексу України. Наразі проводять оперативно-розшукові заходи, спрямовані на встановлення та затримання підозрюваної особи. Також триває експертиза щодо оцінки вартості «Апостола».
«Викрадач представився працівником спецслужб, прийшов з листом про перевірку цінних фондів, мав дійсне посвідчення спецслужби», — написала у Facebook Наталія Бондар, завідувач відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки імені В. І. Вернадського. Чоловік, якого тепер підозрюють у скоєнні злочину, назвав список видань, що хотів перевірити. При цьому попросив окреме приміщення, де б зміг спокійно працювати, зазначають у відділі комунікації Головного управління Національної поліції у місті Києві. Під час «перевірки» чоловік кілька разів виходив із приміщення, наприкінці робочого дня знову вийшов і не повернувся. Коли персонал бібліотеки почав звіряти видані йому для ознайомлення видання, виявили відсутність стародруку.
Наразі бібліотека майже не коментує ситуацію — щоб не нашкодити проведенню слідчих дій. Це можна зрозуміти, але дивує, що на сайті установи немає жодного повідомлення про резонансну крадіжку. Спроби «Дня» дізнатися в експертів про ситуацію і те, як упередити подібні випадки в Україні, вилились у цілу епопею: майже ніхто не хоче коментувати таку специфічну тему. Зокрема, в Українській бібліотечній асоціації нам порадили звернутися до установ, які безпосередньо працюють зі стародруками.
Наталія Бондар через Facebook звернулась до громадськості з закликом: «...прошу допомогти такими своїми діями: звернути увагу на збереження в ваших бібліотеках таких груп видань, як видання І. Федорова, кириличні книги, інкунабули, книги гражданського друку, рідкісні ілюстровані книги ХІХ—ХХ стст. Особливо якщо до них проявляє інтерес один і той же читач. Досвід підказує, подібні крадіжки можуть мати міжнародні «руки-ноги».
Також завідувач відділу стародруків та рідкісних видань пограбованої бібліотеки просить перешкоджати продажу примірника «Апостола» і ділитися інформацією про крадіжки «Апостола» 1564 року або інших подібних книг у сховищах світу за останні десятиліття. Наталія Бондар просить не включатися в кампанію з дискредитації Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. Подію співробітниця бібліотеки пропонує використати як привід покращити умови збереження стародруків шляхом виділення державних коштів на сучасні засоби збереження, насамперед відеоспостереження.
Ми з’ясовували у фахівців, у тому числі з регіонів, як реагувати на викрадення скарбу і що упередить подібні ситуації в майбутньому.
«ЦЕ ТРАГІЧНИЙ УРОК І ЗАСТОРОГА ДЛЯ ПРАЦІВНИКІВ МУЗЕЙНО-АРХІВНИХ УСТАНОВ»
Сергій ГАЛЬЧЕНКО, виконавчий директор Всеукраїнської асоціації музеїв:
— Це кричущий випадок. Співробітники бібліотеки були не надто пильні щодо доступу людей до використання таких рідкісних стародруків. Мова не про один аркуш, а про дуже об’ємну книгу. Я не хочу нікого звинувачувати, але викрасти таке видання без допомоги співробітників бібліотеки було б вкрай важко.
За 40 років роботи в архівно-музейній системі знаю чимало випадків викрадення величезної кількості матеріалів з музеїв та бібліотек України. І ці факти, на жаль, нас нічого не навчили. Були випадки, коли з центральних архівів викрадали цілі комплекси рідкісних документів, починаючи від універсалів гетьманів і закінчуючи автографами класиків європейської та української літератури, зокрема Вольтера. Інколи раритети вдається повернути. Але керівництво архівно-музейних установ має краще дбати про охорону. Мається на увазі встановлення сучасної сигналізації, а також особливості допуску сторонніх людей до стародруків. В Україні треба виробити спільну методику кілька-ступеневого доступу до таких матеріалів, і тут можна взяти до прикладу досвід Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ.
Також важливо говорити про умови роботи з такими унікальними матеріалами. Передовсім, раритети такого рівня мають видавати лише в крайньому разі, під суворим наглядом співробітників музеїв чи бібліотек. А головними мають бути два шляхи використання — факсимільні копії та електронні версії. Так, до ювілею Тараса Шевченка ми видали факсимільні видання Більшої книжки і Малої книжки (рукописні збірки поезій Кобзаря. — Ред.), інших Шевченкових раритетів. Якість відтворення — вражаюча. Так само має бути і з виданнями XVI—XVIII століть.
Сьогодні у пресі вартість «Апостола» оцінюють у 150 тисяч доларів. Скажу, що це дуже скромна, занижена ціна. Ці видання взагалі безцінні. Крадіжка «Апостола» — це трагічний урок і засторога для всіх працівників музейно-архівних установ. І виклик для держави.
«ПОВИННА БУТИ СЕРЙОЗНА ПЕРЕВІРКА ЛЮДЕЙ, ЯКІ МАЮТЬ ДОСТУП ДО РАРИТЕТІВ»
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Iнституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, академік:
— Це катастрофічна подія для країни, яка діагностує одразу кілька проблем. Звідки викрадена книга? З центральної бібліотеки, по праву можна сказати — кращої бібліотеки нашої країни, де, здавалося б, передбачені всі умови для зберігання і охорони таких раритетів. Коли почув про викрадення «Апостола», одразу згадалося дві події: на початку 2015 року в Москві у бібліотеці Інституту наукової інформації із суспільних наук (ІНІСН) Російської академії наук сталася жахлива пожежа. Наскільки мені відомо, там згоріли унікальні стародруки, пам’ятки XVI—XVIII століть. Це повинно було нас насторожити. Друга подія — навесні 1964 відбулася жахлива пожежа Київської публічної бібліотеки АН УРСР. Висновків не зроблено.
Вже багато років йдеться про те, що не вистачає коштів на збереження музейних експонатів, унікальних колекцій стародруків, які є в Україні. Ми сьогодні повинні на державному рівні максимально зосередити увагу на тому, щоб негайно робити перевірку — оновити реєстр цінностей, які в нас зберігаються, стародруків — у першу чергу. Перевірити наявність кожного екземпляра, кожного примірника в країні.
Біда в тому, що такі крадіжки відбуваються не без участі тих, хто має доступ до раритетів. І це тривожить. Я не хочу говорити, що це могло мати місце, але загалом попередні аналогічні випадки в Україні свідчать, що працюють організовано. Має бути серйозна перевірка людей, які мають доступ до збереження та обслуговування таких колекцій.
Я 25 років говорю і добиваюсь будівництва спеціального архіву-сховища для збереження рукописних фондів класиків української літератури та видань літературної спадщини. У першу чергу йдеться про фонд №1 — фонд Тараса Шевченка. У мене на руках не один указ президента про створення науково-дослідного та культурно-інформаційного центру «Шевченківський дім». Всі президенти давали доручення урядам, прем’єр-міністри самі собі передоручали розпочати будівництво «Шевченківського дому», але всерйоз ніхто не зробив жодних кроків.
Сьогодні ми орендуємо відповідне приміщення, де забезпечені умови зберігання та охорони. Але ми його орендуємо, бо не маємо власного приміщення... Від Кучми до Ющенка, від Тимошенко до Азарова — всі лише обіцяють... Я переконаний, що в Україні має бути створене окреме спеціальне приміщення з відповідними сховищами та сучасними нормам зберігання і охорони безцінних матеріалів.
«ПРИМІЩЕННЯ БІБЛІОТЕК НЕОБХІДНО ОСНАСТИТИ ВІДЕОКАМЕРАМИ»
Юлія ЗЮЛЕВА, вчений секретар Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Кирила і Мефодія:
— У нашій бібліотеці є сектор рідкісних і цінних документів, де зберігається орієнтовно 35 тисяч книг. Найстаріші — книги XVI—XVII століть і деякі раритетні видання, однак найбільш цінні з них було знищено під час війни, коли в бібліотеку в 1943 році потрапила бомба. Для зберігання і користування рідкісними книгами існують найзвичайнісінькі правила — вони мають зберігатися в спеціальних шафах, які знаходяться в приміщенні, оснащеному сигналізацією. Такі видання не можна виносити з читального залу навіть для ксерокопіювання. У залі повинен постійно перебувати працівник бібліотеки.
Доступ до рідкісних книг у принципі вільний для всіх читачів. Випадків викрадення рідкісних і цінних книг з нашої бібліотеки я не пригадаю, хоча одного разу читач намагався вирвати з книги окремі сторінки. За це його позбавили права користуватися нашою бібліотекою — і все.
Думаю, з метою безпеки і збереження книг читальні зали та інші приміщення бібліотек необхідно оснастити відеокамерами. Це допомогло б уникнути як пошкодження книг, так і їх крадіжки. Втім, у даний час наші бібліотеки не володіють такими технічними можливостями і фінансовими засобами. У кращому випадку камери відеоспостереження стоять на вході, але це не гарантує повної безпеки.
«ДОТРИМАННЯ ІНСТРУКЦІЇ І ОХОРОНА — ЦЬОГО ДОСТАТНЬО, ЩОБ НЕ БУЛО ЕКСЦЕСІВ»
Людмила СТАСЮК, директор Волинської державної обласної універсальної бібліотеки імені Олени Пчілки:
— Ми маємо у своїй структурі окремий фонд рідкісної літератури, в якому більше трьох тисяч книг. Різними шляхами вони потрапляли до нас, зокрема і через митницю, але у рік отримуємо таким чином лише від трьох до п’яти книг. Час від часу переглядаємо і власні фонди літератури польського періоду, зокрема і деякі книги також отримують статус рідкісних або цінних саме для Луцька, Волині. Бібліотека має статус експерта у визначенні цінності конфіскованої на митниці літератури, а у роботі з потенційними користувачами такої літератури у фонді рідкісних книг користуємося інструкціями. І якщо їх суворо дотримуватися, то ніяких ексцесів не мало б бути. Крім того, держава виділяє кошти на охорону бібліотек.
Рідкісні книги ми видаємо для роботи лише у відділі або в читальному залі. І за кожним таким читачем має слідкувати бібліотекар. Власне, ми знаємо усіх людей, які можуть прийти до нас і замовити для роботи рідкісну книгу. Луцьк — не таке велике місто... Але в будь-якому випадку книгу не буде видано, якщо читач не сформулює тему свого інтересу, не доведе, що йому для роботи потрібна саме ця книга. Також періодично ми проводимо інвентаризацію фонду рідкісних книг. Дотримання інструкції і охорона — цього абсолютно достатньо, щоб не було ексцесів подібно до того, що трапився з «Апостолом».
«КНИГУ ВИДАЮТЬ ЗА АКТОМ, ЗА АКТОМ І ПРИЙМАЮТЬ»
Наталія ПУШКАР, головний хранитель фондів Волинського краєзнавчого музею:
— Звичайно, і до нас звертаються за допомогою люди, яким треба попрацювати з рідкісною книгою. Але такі книги ніколи не видаємо на винос навіть за поріг відділу, у якому вони зберігаються. Людина працює поруч з нами, перед нашими очима, книгу видають за актом, за актом і приймають. Згідно з інструкцією, ми маємо перевіряти кожну сторінку у такій книзі після того, як з нею — навіть на наших очах! — попрацювали. Чи не вирвана яка сторінка, чи не пошкоджена...
Зараз запитують, а чи варто взагалі видавати книги рівня «Апостола» на руки? Якщо є обґрунтування для такої видачі і дозвіл керівництва, котре також діє за інструкцією, то, звичайно, що і ми, і бібліотека, котра є масовим публічним закладом, повинні видати книгу. Але, крім інструкції, має бути, вважаю, і здоровий глузд, розуміння, які скарби, які цінності нам довірені. Якщо цього немає, то як тут допоможе інструкція?..
ДОВІДКА «Дня»
«Апостол» 1564 року («Московський Апостол», «Діяння святих апостол списана святим апостолом і євангелістом Лукою») — перша датована друкована книга в Росії. Надрукована у 1563—1564 роках Іваном Федоровим і Петром Мстиславцем. Російський книгознавець Євген Немировський у 2010 році припускав у виданні «Большая книга о книге», що було видано близько 2000 примірників «Апостола». З них 23 екземпляри зберігалися у Москві, 13 — в Санкт-Петербурзі, три — у Києві, по два — в Єкатеринбурзі, Львові та Новосибірську. Ще близько двадцяти — в різних містах світу.
Існує також так званий «Львівський Апостол», або «Діяння та послання апостольські» — перша друкована книга в Україні, створена Іваном Федоровим у Львові 1574 року.
