Упродовж багатьох місяців з’являються попереджувальні знаки, які свідчать про небезпечні зміни в зовнішній політиці Канади щодо Росії. Ці попередження справдилися, коли міністр закордонних справ Канади Стефан Діон оголосив про свій намір заблокувати ухвалення закону, який стосується російських порушників прав людини.
Запропонований закон, в якому йдеться про замороження рахунків російських порушників прав людини та відмову їм у візах, розроблений на основі Закону Магнітського, ухваленого Конгресом США 2012 року. Подібний список санкцій пізніше одностайно схвалив Європейський парламент.
Цей закон надзвичайно актуальний, оскільки він спрямований на російських чиновників, які винні у викраденні, засудженні та ув’язненні політичних в’язнів, зокрема української льотчиці Надії Савченко, кінорежисера Олега Сенцова і багатьох інших.
УРЯД ТРЮДО ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ УХВАЛЮВАТИ ЗАКОН МАГНІТСЬКОГО
Перед канадськими виборами у жовтні 2015 року всі партії в Палаті громад одностайно підтримали пропозицію створення канадської версії Закону Магнітського, подану на розгляд парламенту колишнім міністром юстиції Канади Ірвіном Котлером.
Попри поразку правлячої консервативної партії, канадці сподівалися, що ліберали дотримаються своїх передвиборчих обіцянок і схвалять цей закон. Однак нещодавно, коли канадські парламентарі українського походження — член консервативної партії Джеймс Безан і сенатор Рейнелл Андрійчук представили законопроект на основі Закону Магнітського, канадці очікували підтримки від усіх партій.
Але, замість того, щоб дотриматися передвиборчої обіцянки, після інтенсивного лобіювання з боку підтримуваних Кремлем організацій уряд Трюдо оголосив, що відмовляється ухвалювати цей закон. Цей крок одразу ж схвалив московський пропагандистський сайт новин «Спутник».
Маневр ліберального уряду не тільки віддалив його від інших партій у парламенті, а й спричинив розкол серед ліберальних членів парламенту. Видатні ліберальні політики, такі, як прем’єр-міністр Онтаріо Роберт Рей і колишній міністр юстиції Ірвін Котлер, звинуватили Діона в посиланні неправильного месиджу світові таким недотриманням зобов’язань уряду щодо захисту прав людини. Якщо ліберал, голова канадсько-української парламентської групи Борис Вжесневський схвалив цей закон, то його колега, член уряду Христя Фріланд, промовчала з цього приводу. Таким чином, залишається питання: чи поставить політик, яку свого часу називали «зірковим кандидатом» українсько-канадської громади, свої кар’єрні інтереси вище за власні переконання? Сподіватимемось, що ні.
Після російської незаконної окупації Криму та військового втручання на сході України консервативний уряд Стівена Гарпера, як правило, дотримувався політики ізоляції та санкцій щодо режиму Путіна. На відміну від нього, в уїдливій статті, опублікованій у канадській національній газеті The Globe and Mail, Браудер назвав нову політику міністра закордонних справ Діона щодо Росії «гідним жалю умиротворенням диктаторського режиму».
І чому уряд Трюдо відмовляється підтримати цей важливий законопроект? Як повідомляють канадські газети, Діон побоюється, що ухваленням цього закону настроїть Путіна проти себе якраз тоді, коли Оттава планує покращення відносин з Москвою.
ПРО НАЇВНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ КАНАДЦІВ...
Безумовно, такий перебіг подій не повинен стати сюрпризом для української діаспори. Багато українських канадців наївно гадали, що завдяки тому, що в ліберальній партії є члени українського походження, вони автоматично висловлюватимуться і впливатимуть на новий уряд.
Діаспора помилково вірила, що навіть зі зміною уряду, доки в правлячій Ліберальній партії є члени українські канадці, вони забезпечать продовження проукраїнської політики попереднього уряду. Вони не спромоглися усвідомити, що думки кількох українсько-канадських членів парламенту важитимуть не так багато, якщо нове керівництво правлячої Ліберальної партії готове відмовитися від міжнародних відносин, які ґрунтуються на основних канадських цінностях.
Ознаки потенційно небезпечної зміни в канадській зовнішній політиці стали очевидними у квітні минулого року, коли з’явилися фото колишнього ліберального прем’єр-міністра Канади Жана Кретьєна на таємній приватній зустрічі з Володимиром Путіним у Росії. Зустріч тет-а-тет між Кретьєном і Путіним відбулася 30 квітня 2015 року в резиденції російського президента в Ново-Огарьово під Москвою. Через ці фотографії Кретьєна почали порівнювати з іншими апологетами Путіна, такими, як Сільвіо Берлусконі та Ґергард Шредер.
Тож, ще задовго до канадських федеральних виборів у жовтні 2015 року Кретьєн торував шлях для політики нового уряду щодо «відновлення відносин з Росією».
І тепер доводиться констатувати, що Діон не розглядає зовнішньої політики крізь призму добро проти зла, демократія проти клептократії, захист прав людини проти закордонних ділових угод. Канадським цінностям доведеться конкурувати з інтересами Кремля, попри можливі наслідки.
ПРИНЦИПОВІСТЬ ПОЛІТИКІВ — ЄДИНИЙ МИРНИЙ ЗАСІБ...
Діон не спромігся усвідомити, що в час, коли авторитарні режими, такі як режим Володимира Путіна, загрожують громадянському суспільству у своїх країнах та міжнародній стабільності взагалі на світовій арені, наявність канадського прем’єр-міністра, який є ідеологом з демократичними переконаннями, — це радше благо, аніж шкода. Політики, які не вагаються обстоювати свої принципи і не бояться запроваджувати санкції проти іноземних лідерів, які порушують міжнародне право, демонструють єдиний мирний спосіб нагадувати авторитарним порушникам про відповідальність.
Корумповані режими, такі як дедалі більш войовничо налаштовані очільники Кремля, потребують слабких західних політиків, які використовують «політику прагматизму та відновлення відносин», щоб уникнути покарання за порушення прав людини у своїх країнах та експансіоністські амбіції за кордоном. Що глибше залучений наш бізнес у корумпованій Росії, то легше буде Кремлю порушувати права людини в Росії й погрожувати Україні, НАТО і Євросоюзу.
Коли керівники українських неурядових організацій запитують канадських урядовців, які практичні наслідки матиме політика відновлення відносин з Росією, вони відмовляються вдаватися в подробиці й повторюють натомість те, що вже стало стандартною мантрою: «Канада продовжить підтримувати Україну».
Але нещодавні події засвідчують протилежне. Тоді як Оттава намагається заспокоїти українську діаспору розмовами про вільну торгівлю і канадсько-українськими бізнес-форумами, уряд Трюдо одночасно досліджує можливості для сприяння комерційним операціям підтримуваних Росією організацій.
Перебуваючи в опозиції, Ліберальна партія критикувала попередній уряд за те, що не додали до канадського списку санкцій двох осіб: Володимира Якуніна, голову ВАТ «Российские железные дороги», та Ігоря Сєчина, президента російської державної нафтової компанії «Роснефть». Чому ж тепер ліберальний уряд відступається? Може, тому, що представники «Роснефти», які володіють 30% родовищ нафти корпорації ExxonMobil в Альберті, мають своє лобі в самому канадського уряді?
Використовуючи мережу реальних і фіктивних компаній та офшорних рахунків, «Российские железные дороги» діяли як синдикат організованої злочинності, переводячи мільярди доларів для олігархічних кланів та урядовців. То, може, тісні зв’язки Якуніна з канадською авіа— та машинобудівною компанією Bombardier послужили причиною для бездіяльності уряду? Компанію Bombardier нещодавно також було згадано в Панамських документах у зв’язку з транзакціями на мільярди доларів для основних проектів російської залізниці. Так, канадські газети пишуть, що сам Якунін охарактеризував свою дружбу з гендиректором компанії Bombardier П’єром Бодуаном як таку, що нагадує «сімейні» стосунки.
«...НЕ ПОТРІБНО ВІРИТИ БАНАЛЬНИМ ФРАЗАМ НА ЗРАЗОК «ПІДТРИМКА ДЛЯ УКРАЇНИ»
Канадці мають знати, чи став Бодуан, який регулярно намагається впливати на офіс прем’єр-міністра та міністерство закордонних справ і міжнародної торгівлі Канади, лобістом російських інтересів.
Ходять чутки, що Bombardier прагне отримати інвестиції на мільйони доларів канадських платників податків, і важливо, що не лише українська громада, а й кожен канадець цікавиться цією історією. Конгрес українців Канади та кожна неурядова організація повинні вимагати, щоб кожен українсько-канадський член парламенту в правлячій Ліберальній партії висловлювався і наполягав на тому, щоб прем’єр-міністр Трюдо розширив список санкцій проти близького оточення Путіна, як-то Якунін та Сєчин, і негайно змінив урядову позицію щодо Закону Магнітського.
Насправді, слід опитати кожного члена парламенту й опублікувати їхні позиції, щоби громадськість знала, за що вони виступають.
Так само українська дипломатична місія в Канаді не повинна вірити банальним фразам на зразок «підтримка для України», коли політична реальність свідчить про небезпечну зміну в зовнішній політиці, яка проявляється в бажанні умиротворити і задовольнити Кремль. Українські дипломати повинні чітко заявляти про те, що винагородження агресора діловими угодами і лояльне чи байдуже ставлення до його порушень прав людини абсолютно суперечать поняттю «підтримка для України».
Канада завжди посідала поважне місце на світовій арені. Зараз не час відхилятися від давніх принципових позицій. Блокуючи Закон Магнітського заради «відновлення відносин», ми фактично обмінюємо канадські переконання на російські ділові інтереси. Потураючи авторитарній державі й відмовляючись від важливого закону, спрямованого проти тих, хто займається корупцією і порушує права людини, канадський уряд зрікається всіх цінностей, які поділяє кожен канадець: демократії, верховенства права та основних прав людини.
Леся ШИМКО, магістр політичних наук, засновник Канадсько-українського парламентського центру, голова Ліги українок Канади, асоційований член Ради Українських державницьких організацій світу
