Рано-вранці 8 травня 1861 року, після поминальної відправи у церкві Різдва на Подолі, пароплав «Кременчуг» з домовиною праху Тараса Шевченка, привезеною з Петербурга, відбув з Києва до Канева. Тіло поета супроводили його брати Микита і Йосип та сестра Ярина, а також найближчі друзі – І. Сошенко. М. Чалий, О. Лазаревський та Г. Честахівський. З моменту прибуття пароплава до Канева траурною церемонією керував один із найближчих друзів Шевченка в останні роки його життя, художник Григорій Честахівський, з ініціативи якого відбувалось поховання поета на Чернечій горі та спорудження насипу-кургану над склепом могили.
Грицько Честахівський народився в родині військового поселенця у посаді Нова Прага Олександрійського повіту в №-му окрузі військових поселень Херсонської губернії 1820 року (за іншими даними – 1815 р.).
З дитячих років проявився потяг до малювання, але про навчання в Академії мистецтв, юнакові, з огляду на соціальне походження, доводилось лише мріяти. Освоївши самотужки ази малярства, Честахівський займався розмальовуванням церков. Допоміг випадок. Влітку 1842 року долею талановитого маляра-самоука зацікавився граф Михайло Воронцов, генерал-губернатор Новоросії та повноважний намісник Бессарабії. Він і звернувся до начальника департаменту військових поселень графа П. Клейнміхеля з просьбою допомогти Г. Честахівському отримати художню освіту.
«І вже зовсім скоро, - як писала дослідниця творчості художника Юлія Шиленко, - був виданий височайший указ про звільнення Честахівського з військових поселян і зарахування його чиновником Головного управління корпусу інженерів військових поселень з тим, щоб він удосконалювався у своїх природніх обдаруваннях в Академії мистецтв і залишався на службі». Приїхавши до Петербургу й успішно склавши випробувальні іспити, 15 листопада 1843 року Г. Честахівський отримує квиток у рисувальні класи Академії мистецтв. За пізнішими спогадами художника, саме тоді він заприятелював з учнем майстерні Карла Брюллова – Тарасом Шевченком: «У той час український поет вже закінчував Академію. А я її ще тільки починав, Ми були земляки, хоча й з різних місць України: я – з Херсонщини, він – Київщини. Зустріч із Шевченком на художній ниві багато дала мені».
Змушений поєднувати навчання з чиновницькою службою, художник провчився в Академії 10 років, отримавши диплом 1854 року. Наступним кроком губернського секретаря Г. Честахівського по чиновницькій висхідній стало призначення 1859 року урядовцем канцелярії Капітулу російських імператорських та морських орденів, де він прослужив до 1883 року…
Як художник у вільний від основної служби час, малював на замовлення ікони, створив низку портретів петербургської інтелігенції та малюнків на античну тематику в стилі російського академізму.
1858 року поновилось знайомство художника з Тарасом Шевченком, який повернувшись навесні до Петербургу, отримав кімнату-майстерню в Академії мистецтв. Знайомство переросло в щиру дружбу, чому сприяло знання та задушевне виконання Г. Честахівським «малорусских песен». Це до сліз зворушило поета, й земляк-художник став одним із найбажаніших та щирих приятелів холостяцької оселі Шевченка.
Як згадував Г. Честахівський, одного разу Шевченко звернувся до нього, активного діяча петербургської громади українців, з просьбою підшукати натурницю для створення образу красуні-козачки. Той порекомендував сімнадцятилітню Одарочку, сестру художника Петра Соколенка: «В воскресенье же, вместе со своей замужней сестрой Горпиной и их женатым родственником, архитектором Хижняком, в десятом часу утра чернявая семнадцатилетняя Одарочка, в сорочке с широкими манжетами, стянутой по вороту красной лентой, в плахте, запаске, с лентами, вплетенными в косы и распущенными по спине, в веночке из цветов на головке, как маковка в огороде, появилась-расцвела в мастерской у Кобзаря.
В понедельник я наведался к нему, - узнать, была ли у него Одарочка? Он, как орел крыльями, обнял меня сильными своими руками и прижал к широкой орлиной груди. «Спасибо тебе, голубь мой сизый, душа моя сердечная. За добрую твою услугу, не знать бы тебе беды вовеки!».
«Я рассказал, что она – крепостная, семья и весь род их – крепостные князей Голициных…. Говорю я, а Кобзарь потихоньку, чуть ссутулясь, в мягких сапогах и казацком кобеняке по своей мастерской ходит. Густые брови его насупились, будто черная туча холодом нависла над глазами…. Потом промолвил: «горе горькое, беда тяжкая, какое добро гибнет, а спасать некому!», - пригадував Честахівський.
Враження від цієї зустрічі Шевченко зафіксував у сепії «Дві дівчини».
Вірним товаришем до самої смерті поета залишався Г. Честахівський.
Тому саме йому Петербурзька громада українців доручила разом з О. Лазаревським справу перепоховання Тараса Шевченка в Україні.
Для супроводу труни чиновник Честахівський попросив 28-денну відпустку у Київську губернію. Прибувши до Канева й відбувши панахиду в Успенському соборі з ініціативи Г. Честахівського вирішено було поховати Шевченка на Чернечій горі біля Канева. Рідні поета, студенти Київського університету та селяни з навколишніх сіл викопали могилу й змурували склеп. Й 10 травня 1861 року о 7-год вечора труну з прахом поета поховали. За ці дні художник Г. Честахівський створив низку малюнків, у яких задокументував останні дні Кобзаря в Україні: «Труна Тараса Шевченка. В церкві», «Труна Тараса Шевченка. На пароплаві», «Труна Тараса Шевченка. В дорозі», «Селяни біля труни Тараса Шевченка» та інші. Як писала Зінаїда Тарахан-Береза, художні свідчення Честахівського є насьогодні «найглибшим джерелом для розкриття історії перевезення праху Т.Г.Шевченка із Петербурга на Україну та поховання його в Каневі».
Після похорону Г. Честахівський залишився в Каневі, щоб впорядкувати та висипати високий курган над могилою, часто спілкувався з селянами, що допомагали в роботі, роздавав їм вірші поета.
Така «підбурлива» діяльність стала темою доносів на художника, місцева поліція піддала домашньому арешту, ним зацікавився полковник корпусу жандармів Грабовський. Але після розмови з генерал-губернатором князем Васильчиковий художнику запропонувано покинути Канів і Київ і виїхати з України.
Після повернення до Петербургу Г. Честахівський склав «Опис гравюр, літографій, фотографій, акварелей та різних малюнків, що належали Т.Г. Шевченку, зробленому після його смерти», допомагав у зборі шевченкових речей з аукціонів-розпродажей до колекції В. Тарновського-молодшого, висунув думку-пропозицію про створення меморіального музею Тараса Шевченка, писав спогади про нього (пізніше вони були опубліковані в «Киевской старине»).
Однак не всім «українським патріотам» стала до вподоби така діяльність Г. Честахівського, його звинуватили в «аморальних діях» (?) і відлучили від «петербургської громади». Ображений, художник замикається в собі, тому й майже нічого не відомо про його життя в період 1864 – 1883 років.
…По завершенні чиновницької служби на запрошення Тарновських того ж 1883 року виїжджає з Петербургу до Качанівки, де проживає майже безвиїзно, ділячись з оточуючими спогадами про Тараса Шевченка, якого гаряче любив і шанував.
Весною 1893 року ненадовго виїжджає до Петербургу, де раптово занедужав і помер. Поховали Г. Честахівського на кладовищі Олександро-Невської лаври. В тому ж році тіло його було перевезено В.В. Тарновським в Качанівку й там поховано в парку.
P/S: 20 травня в Національному музеї Тараса Шевченка відкрилася виставка “Останній шлях Кобзаря. Рисунки Григорія Честахівського» з колекції НМТШ та Інституту літератури НАН України. Автор щиро вдячний організатору виставки, Головному зберігачу фондів НМТШ п. Юлії Шиленко за люб’язно наданий ілюстративний матеріал.
