«...Співробітництво із СРСР... обтяжувало мене. Я щасливий, що звільнився від цього морального тягаря...» — повідомляв Адольф Гітлер дуче Муссоліні про прийняття «найтяжчого в житті рішення» — про напад на СРСР. Чорний яструб нацистської свастики вже кружляв понад Європою. Вулиці та площі Парижа й Варшави, Копенгагена та Праги тремтіли від приголомшливого вигуку «Heil Hitler!».
У Москві теж не дрімали: нарком оборони Тимошенко і начальник Генерального штабу Жуков доопрацьовували секретну директиву, в якій звертали увагу військових на можливість провокаційних дій з боку німців. Та, мабуть, запізно...
Зловісну тишу понад країною розірвали бомбові водоспади літаків Luftwaffe, які 22 червня 1941 року о 3-й годині 15 хвилин обрушилися на мирні радянські міста — Київ та Мінськ, Одесу і Севастополь. Полум’я війни охопило увесь неосяжний простір західного кордону СРСР, 3000 кілометрів від Баренцева до Чорного морів.
На той час вермахт мав успішний досвід перемог на Заході і переважав Червону армію майже в усьому, передусім у якості армійської вертикалі. (Тим часом корпусами, дивізіями й полками Червоної армії командували офіцери, які не мали достатньої освіти і командного досвіду.) Танкові армади Манштейна і Гудеріана таранили стики фронтів: в оточенні опинилося чимало радянських військових з’єднань та армій. За перші два тижні війни (з 22 червня до 6 липня 1941-го) по всьому німецько-радянському фронту вермахт розгромив 100 радянських дивізій, причому в прикордонних боях Червона армія втратила 850 тис. бійців, 11,7 тис. танків, 6293 літаки, понад 20 тис. гармат та мінометів. Військам вермахту дісталися понад 5,4 млн гвинтівок, 191 тис. кулеметів, мобілізаційні запаси латуні, свинцю, легованої сталі, нафтопродуктів, якими було задоволено треть їхніх потреб під час наступу.
Безпорадність та помилки командування Червоної армії, злочинна непідготовленість Сталіним оборони західних рубежів держави обернулися катастрофічними наслідками. У перші три тижні війни німці захопили Прибалтику, Білорусь, частину України й Росії, підходили до Києва. В гарячковій уяві фюрера марилися й зірчасті вежі Кремля.
Несподіваний напад німців (несподіваний для Сталіна!) цілковито увігнав його у стан трансу. Він ніяк не хотів повірити у те, що Гітлер випередив його. Замість Сталіна 22 червня 1941-го опівдні виступав по радіо Молотов, оскільки вождь неспроможний був підвестися з ліжка. Лише 3 липня звернувся він до народу, з якого знущався тривалий час, і видавив із себе у мить слабкості дещо несподіване для всіх: «Брати та сестри...» Навіть по радіо було чутно, як зуби вождя відбивали барабанний дріб об склянку з водою. На той час він був готовий, за свідченням Молотова, піти на новий Брестський мир, навіть капітуляцію — віддати фашистам Прибалтику, Молдавію та частину інших радянських республік.
Що лежало біля витоків такої катастрофічної поразки 1941-го? Напевно, загальномасштабний розлад у лавах Червоної армії, зумовлений морально-психологічною пригніченістю військ внаслідок сталінських репресій 1937 — 1938 рр. і найнижчим рівнем лояльності до влади пересічних червоноармійців (переважно робітників і селян, які пам’ятали Голодомор, розкуркулювання й злидні за часів радянського буття). Могутній удар, завданий вермахтом, зруйнував панічний страх червоноармійців перед сталінською машиною терору, тому масове дезертирство й масова здача у полон стали феноменом початкового періоду війни. Внаслідок цього на кінець 1941 року в німецькому полоні, за підрахунками генерала Гальдера, опинилося майже чотири мільйони червоноармійців (серед них — Яків Джугашвілі, син Сталіна). Як зазначає свідок тих подій, академік Ю. Білодід, «...у той страхітливий час нищівної поразки зазнала радянська система... Поразка СРСР на першому етапі Другої світової війни була поразкою більшовицького режиму».
Мить слабкості вождя тривала кілька місяців, коли він зі сльозами на очах віддавав усю повноту влади Москви та фронту Жукову. Цієї миті він не забув полководцю після війни, але тоді Жуков ще був йому потрібен.
Щоб зрештою збагнути Сталіну, куди довела радянську державу та її народ його злочинна політика, потрібно було відкотитися Червоній армії до Волги і Сталінграда, до гір Кавказького хребта, щоб звідти розпочати визволення спустошеної окупантами країни.
Нагадала історія і про змову Сталіна із Гітлером, коли Держдепартамент США оприлюднив 1948 року захоплені союзниками секретні папери з відомства Ріббентропа на сторінках свого видання «Nazi-Soviet Relations».
Але то вже інша історія...
