Днями в Українському фонді культури представили книжку «Учитель життя. Сковорода як гасло часу», автором-упорядником якої є лауреат Шевченківської премії (1982), кандидат історичних наук Володимир Стадниченко. Книга вийшла у видавництві «Успіх та кар’єра» за підтримки Державного комітету телебачення і радіомовлення України.
Під час представлення перший заступник голови Держкомтелерадіо Богдан Червак. привітав усіх причетних до виходу книжки-дослідження, наголосивши, що цей проект було включено до переліку видань, які мають вийти цього року в межах програми «Українська книга». Монографія про Григорія Савича Сковороду стала першою ластівкою у виконанні бюджетної програми, встановивши високу планку як змістовного наповнення видання, так і його поліграфічного виконання.
Богдан Червак також привітав автора книги Володимира Стадниченка з 80-річчям. Ювіляра добре знають у журналістських та мистецьких колах. Він автор десятка публіцистичних книг, а останні двадцять років присвятив дослідженню життя і творчої спадщини Г. Сковороди.
Нагадаємо, Григорій Савич Сковорода (22 листопада (3 грудня) 1722 р., Чорнухи, Лубенський полк — 29 жовтня (9 листопада) 1794 р., Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.
Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х вів життя мандрівного філософа. У філософських діалогах і трактатах біблійнана проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Сенс людського існування — подвиг самопізнання.
З 1754 до 1759 рр. жив у с. Коврай на Черкащині, тут він написав низку віршів до своєї славнозвісної збірки «Сад божественних пісень». Саме в цей час мислитель зустрічає одного з найвідданіших учнів, Михайла Ковалинського, який після смерті вчителя написав його біографію, докладну, ґрунтовну, на яку посилалися й посилаються всі дослідники творчості мудреця.
Наприкінці 70-х років XVIII ст., після різних конфліктів з владою, Григорій Сковорода обрав зовсім новий і незнаний до того стиль життя, а саме — мандрівку. І ця мандрівка тривала до самої смерті, майже тридцять років. Була вона повна пригод, оповита переказами й легендами. У ній ніколи не розлучався філософ із Біблією, сопілкою або флейтою і своїми писаннями. Слава про нього йшла всюди, і кожний, чи то пан, чи то селянин хотів його побачити й почути. Тож аудиторія його була дуже численна і різнорідна, і всі розуміли його — речника великої правди...
