Закону 2669-д («Про внесення змін до деяких законів України про введення контрактної форми роботи в галузі культури та конкурсної процедури призначення керівника державної або комунальної установи культури»») ще довго належить провокувати дебати у фаховому середовищі. Зокрема театральному.
Адже театральна система України — «споруда» ще радянського зразка, і сьогодні для багатьох все ще бачиться надійною та єдино правильною моделлю, яку небезпечно реконструювати. З останнім складно не погодитися. Адже не маючи «генерального плану», через необережність або невідання можна й «опорні стіни» знести. З іншого боку, робити щось треба: адже підросло нове покоління, і йому необхідний простір для розвитку та творчості. Поки що воно тулиться на горищах і в підвалах, але все рішучіше починає претендувати на «основну житлоплощу», якій давно не завадив би «капітальний ремонт».
Одним із приводів пригадати про Закон 2669-д стануть майбутні, вже в серпні, конкурси на заміщення вакантних посад керівників відразу шести (!) столичних театрів: Театру юного глядача на Липках, Театру на Подолі, Малої опери, театрів «Романс», «Дивний замок» і «Актор».
Раніше контракти директорів театрів підписували за закритими дверима Департаменту культури — зараз же всіх бажаючих узяти участь у конкурсі, окрім стандартного пакету всіляких довідок і рекомендаційних листів, просять прислати проекти розвитку театрів на рік і на п’ять років. Але невдача: в оголошенні про конкурси не знайдеш ні пріоритетних напрямків розвитку тих чи інших колективів, ні інформації про програмні цілі цих театрів. Іншими словами, претендентам пропонують у буквальному розумінні вгадати: чого хочуть чиновники, колектив театру і представники театральних громадських організацій, які й увійдуть до складу конкурсних комісій.
За таких обставин будь-яка програма будь-кого із претендентів конфліктує з «генеральною лінією», яку, зрозуміло, озвучить керівник театру, який на посаді. Адже багато хто з директорів або стоять біля витоків створення театру, або прийшли туди за прямою протекцією своїх попередників-креаторів. Епізод з недавнім конкуром в Українському малому драматичному театрі показав, що ніхто не взяв на себе сміливості відмовити в посаді директорові та засновникові цього театру Валентині Кімберській, хоча на те місце претендували молоді режисери і продюсери. Запевняю, їхні програми були цілком конкурентоздатними. Але зрозуміло, не вирішували головного завдання: як звільнити людину, яка віддала театру десятиліття і готова продовжувати роботу?
Мені здається, одна з серйозних каверз майбутніх театральних турнірів криється якраз у нашому уявленні про те, що ж таке театр як інституція. За інерцією з подачі російського режисера-реформатора Костянтина Станіславського ми продовжуємо говорити про закритий формат «театр-дім». А в ньому живе театральна родина, якій раптом главу роду пропонують замінити «на конкурсній основі». То хіба так буває? Ні, звичайно. До того ж, саме у трафареті «театр-дім» неадекватно бачиться і конфлікт поколінь: нібито «діти» агресивно зазіхають на власність «батьків». Хтось будував, а хтось іде на готове.
Тому, перш ніж проводити конкурси, дуже важливо розгледіти в театрі перш за все відкриту і вільну інституцію, очолювану арт-куратором. У куратора є програма, на виконання якої і дається певний час, зафіксований контрактом. Закінчилася ця програма? Будемо шукати інші. Цей же керівник здатний запропонувати ще один інноваційний проект? Значить, у нього знову є шанс очолити колектив. Іншими словами, відбувається не стільки ротація людей, скільки ротація ідей. При цьому легко відстежувати, хто як виконує обіцянки: досить обнародувати плани переможця і стежити за їх реалізацією, радіти успіхам, або обурюватися бездіяльності.
Сам по собі Закон 2669-д — ні благословення, ні прокляття. Лише інструмент. Ним із однаковою легкістю можна вершити «тортури» і навіть здійснювати творчі «вбивства». А можна той же інструмент направити на створення театрів з актуальними жанрами та темами, з новими організаційними моделями й ефективними способами залучення інвестицій. Повторю, сьогодні такі можливості є. Було б бажання.
