Стаття під назвою «Імітатори реформ. Чому Захід має відмовити Порошенку у фіндопомозі та безвізовому режимі» в підрозділі УП — «Європейській правді» викликала здебільше різко негативну реакцію в мас-медіа та соцмережах. Головним чином, загал обурило, що насамперед ігноруються журналістські стандарти, а також те, що це заклик проти всіх українців, а не просто проти Президента Порошенка.
Приводом для матеріалу в УП став скандал із проблемою запуску системи електронного декларування (ми писали про це у вчорашньому матеріалі «Дня» «Електронна лазівка», № 145 за 16 серпня 2016 р.). Не будемо знову вдаватися в деталі, суть описав голова правління Центру протидії корупції Віталій Шабунін на своїй сторінці у Facebook: «Насправді немає жодних проблем із софтвером, розробленим за кошти Світового банку і Програми розвитку ООН». Просто політична «еліта» боїться показати, скільки грошей вони вкрали в нас після Революції Гідності, коли ми з останніх сил споряджали армію і добровольців». Однак скандал з е-декларуванням — це лише привід, суть проблеми глибша і має декілька складових.
Перша. Дійсно, йдеться про журналістику. «Функція ЗМІ — інформувати, аналізувати, критикувати, інтерпретувати, але коли ти робиш такі заклики, то переходиш у чисто політичну площину, відіграєш іншу, зовсім невластиву собі роль. Ну, або тоді це не ЗМІ, а гібридна журналістика, — пише у ФБ публіцист Андрій Бондар. — Думаю, «четверта влада», яка стала «першою», трохи плутає береги, використовуючи для своєї діяльності всі наявні важелі, в тому числі ЗМІ. Таке зрощення ЗМІ з політикою абсолютно нічим не краще за зрощення політики з бізнесом».
«Гібридна журналістика» УП має давні корені. Кращий приклад і тест в даному випадку — це справа «Гонгадзе — Подольського». «Українська правда», її журналісти і вихідці-депутати мали б слідувати першочерговій місії — робити все, щоб покарали замовників у вбивстві засновника їхнього видання. Проте ми бачимо не просто замовчування і ігнорування цієї теми, а співпрацю з тим же Фондом Кучми — Пінчука, а другого президента, як відомо, підозрюють у причетності до злочинів проти Гонгадзе і Подольського. «УП» є офіційним медіа-партнером Ялтинського форуму, її журналісти постійно їздять і висвітлюють YES та Український ланч в Давосі. Такі речі не просто допомагають відбілювати замовників у резонансній справі, а й відводити їх від відповідальності. Можна згадати і інший сенсаційний випадок, коли «УП» відмовила у відкритті блогу потерпілому у справі в частині виконавців Олексію Подольському (хоча блог там мав навіть одіозний Вадим Колесніченко). До речі, Подольський до сих пір не є потерпілим у справі в частині замовників. І це «Укрправдою» замовчуються, як і замовчується вже більше десяти років «справа Єльяшкевича», яку правоохоронні органи взагалі не розслідують. Або згадаємо колишніх журналістів «УП», а нині народних депутатів від БПП — Сергія Лещенка та Мустафу Найєма. Що вони зробили в якості депутатів для розкриття цієї справи? Можливо хоч раз виступили з парламентської трибуни чи прийшли на судові засідання?
«Якщо ми проаналізуємо попередню діяльність УП, це не стане новиною, адже вони постійно займаються такого роду провокаціями, закликаючи на бунти, мітинги і революції, — коментує «Дню» Святослав Олійник, юрист, народний депутат України V-VI скликань. — Всі ці дії згодом закінчуються руйнівними наслідками для держави. І якщо раніше вони використовували маніпулятивні техніки, то зараз використали новий метод — колективне звернення, — в чому зізналися самі. Дана публікація розкриває справжню суть тих людей, які називають себе «редколегією видання», яке до речі отримало свою розкрутку на смерті свого журналіста. Що ж стосується Мустафи Найєма та Сергія Лещенка, які є вихідцями з «Української правди», членами президентської фракції БПП і фактично розхитують її зсередини, то це говорить про їх моральний вигляд. Такі люди з легкістю йдуть по головах і нічого святого для них немає. Вони використали президентську фракцію, аби отримати місце в парламенті і критикувати Президента, при чому не просто критикувати, оскільки критика — це нормально, а діяти проти нього, підриваючи його авторитет».
Друга. Ми не є апологетами нинішньої влади, зокрема, Президента. Вона сама обрала той шлях, яким рухається зараз, даючи приводи для нищівної критики. Головна її проблема — збереження системи «Кучми-Януковича» та імітація реформ. Й справді, як написав публіцист Андрій Плахонін у ФБ: «Професійні імітатори вільної, неупередженої та професійної журналістики вкрай негативно оцінили імітацію владою реформ». Але коли йдеться про інтереси країни, навіть якщо влада непопулярна, подібні заклики діють не проти неї, а проти держави. Такі методи можуть потопити весь човен.
«Є ключова позиція: ніколи і ні один представник національного істеблішменту, журналістики і т.д. — не має права діяти проти своєї держави, — наголошує Святослав Олійник. — Ніяким рівнем внутрішнього конфлікту це виправдати або пояснити не можна. Це очевидні дії, не важливо, якою боротьбою за справедливість вони прикриваються — важливо, що вони завдають шкоди своїй державі».
Безвізовий режим — це як морквинка для віслюка. Метою має бути не просто отримання безвізу, до якого потрібно дотягнутися, а — шлях реформ. У пересічних українців («верхівка» і так не має проблем із візами) має бути можливість за що поїхати в Європу, а не так, що маючи безвізовий режим, не бути в змозі його використати.
«Реформи роблять не для Брюсселю чи Вашингтону. Не для безвізу чи грошей МВФ. Реформи роблять тому, що потрібно нарешті навести лад у нашій країні, — пише у ФБ Василь Філіпчук, голова правління Міжнародного центру перспективних досліджень. — Якщо ця влада їх не робить — то владу потрібно змінювати, а не карати українців відтягуванням безвізу через те, що вони обрали таку владу. Якщо погане керівництво країни — то саме про це потрібно говорити і саме це потрібно вирішувати, а не бігти по іноземних диппредставництвах і вимагати покарати Україну. Такими закликами ми опускаємо країну».
«Дії ЄП та УП є вираженням надзвичайної безвідповідальності, особливо в питанні безвізового режиму, оскільки це вигідно всім українцям, — коментує «Дню» Адріан Каратницький, старший науковий співробітник Атлантичної Ради США, Myrmidon Group, LLc, Вашингтон. — Рівною мірою безвідповідальною є ідея, що Україна, яка перебуває в стані війни, повинна бути піддана санкціям у вигляді відмови в кредитах МВФ. Якщо підтримка з боку МВФ використовується неналежним чином і відкачується з корупційною метою, то це повинно бути документально оформлено і нести наслідки. Але велика частина цієї ліквідності (коштів МВФ — ред.) призначена для підтримки курсу гривні за рахунок збільшення валютних резервів України. Послаблення гривні тільки погіршить рівень життя українців. Але саме цього хочуть критики. Вони хочуть спровокувати і забезпечити зміну влади. Це ще один етап в політичній боротьбі між різними групами за владу і вплив».
Третя. От тільки внутрішньовидова боротьба, де УП як бачимо виступає певним інструментом, має негативні наслідки для країни.
«Зверну увагу, що саме УП регулярно займається тим, що рано чи пізно дискредитує будь-яку чинну владу, незалежно від її приналежності до «помаранчевого», проросійського або прозахідного спектру, — говорить Святослав Олійник. — Завжди настає момент, коли дана організація в самий незручний момент встромляє ніж у спину влади. Хочу підкреслити, що сам я далеко не є симпатиком діючої державної влади або Петра Порошенка. Але в той же час є загальні стратегічні завдання, як безвізовий режим і фінансова допомога, які треба підтримувати, бо це стосується всіх жителів України. І те, як діють ці журналісти, направлено спочатку на ослаблення влади, а потім і на ослаблення держави в цілому. Дана ситуація стосується вже нинішнього Президента».
«Так само, думаю, їх кампанія проти Ігоря Коломойського стосувалася його не так персонально, скільки як проти людини, яка на той момент була одним з символів опору російської агресії, — продовжує Святослав Олійник. — Вони наносили удари по цьому символу, що продовжують робити постійно. Удари наносяться точково — там, де можна максимально нашкодити державним інтересам, у вигляді журналістики, правди і за допомогою спекулятивної логіки. Це нагадує системну підривну діяльність. Час правоохоронним органам зайнятися цими людьми і всіма вбивствами, які відбуваються навколо них».
Пригадується і інший приклад, коли попередній президент-втікач намагався вибудувати власну вертикаль, але прогавив «підкоп» під себе з боку окремих українських олігархів і політиків. Тоді також починалося все з критичних текстів на адресу влади (звичайно, були приводи), зокрема, на УП, або коли Пінчук запрошував Януковича на сімейний форум YES, де проти нього організовували дискредитуючи акції. А закінчилося все побиттям студентів на Майдані. «Льовочкін «здав» Януковича і багато в чому спровокував ті події, які призвели до його падіння, — заявив в інтерв’ю «Дню» політолог Тарас Березовець («День», № 126 за 20 липня 2016 р.). — Багато вказує на те, що побиття студентів з 29 на 30 листопада 2013 року було спровоковане Сергієм Льовочкіним. Я особисто чув аудіозапис його розмови, коли він від імені Януковича, якого якраз не було в Києві, віддавав команду «зачистити Майдан». До речі, один з перших хто закликав людей виходити на Майдан — був журналіст УП Найєм.
Як бачимо, певний «підкоп» відбувається і під нинішню владу. Особливо в рамках Мінських домовленостей, де головним переговірником від України є Леонід Кучма. В цьому контексті заклики УП до Євросоюзу — не допомагати Україні, явно грають на руку Путіну. Складається враження, що нинішнього Президента ведуть по коридору — коридору з виконанню Мінських домовленостей. Якщо не виконає, можуть виникнути проблеми... Янукович колись також відмовився підписувати євроасоціацію.
