Від спілкування з лікарями «швидкої допомоги» в багатьох українців закарбувалося кілька моментів: від дзвінка на номер «103» до приїзду медиків проходить більше визначених нормами 10 — 15 хвилин, персонал втомлений, часто роздратований, нарікає на низьку зарплату та наставляє: перш ніж викликати бригаду, слід добре подумати, чи справді людина потребує такої допомоги. Можливо, справді не вміємо визначати обставини, за яких варто звертатися до «швидкої», а графік роботи медиків, соціальний статус і зарплата не відповідають вимогам і очікуванням. У роботі «швидкої медичної допомоги» однозначно потрібні зміни. Та чомусь, коли таку ідею озвучила виконувачка обов’язків міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, лікарі відреагували неоднозначно: від схвалення до намірів прийти до відомства з протестами.
Реформа «швидкої» від нової очільниці МОЗ передбачає, що замість лікарів працюватимуть спеціально підготовлені парамедики. Замість чотирьох осіб, що зараз входять до бригади — а це лікар, фельдшер, санітар та водій, планується залишити лише парамедика та водія-інструктора. Ця універсальна команда зможе надати мінімальну медичну допомогу на місці й за потреби оперативно довезти людину до лікарні. У медзакладах мають з’явитись окремі кімнати чи відділення невідкладних станів, де пацієнтам надаватимуть необхідну допомогу, а після цього направлятимуть у спеціалізовані установи для подальшого лікування.
Уляна Супрун планує здійснити цю реформу за три-чотири роки. Наразі готується відповідна навчальна програма, кілька наших фахівців вже проходять перепідготовку в США, після повернення вони почнуть пілотний проект в Одесі. При цьому скорочення лікарів, якого вже злякалось чимало працівників «швидкої», не передбачається. Екстрена медична допомога має перетворитися зі служби доставки пацієнта до медичного закладу на службу порятунку.
ЧИМ ЗАВИНИЛИ БАБУСІ З ТИСКОМ?
Ті, хто не підтримує задум Уляни Супрун, планують акції протесту біля Міністерства охорони здоров’я, зокрема лікарі із Запоріжжя. Не розуміють, що буде зі звільненими фахівцями, де візьмуть необхідну кількість парамедиків, якщо таких фахівців в Україні вкрай мало, як все це пристосують до наших реалій з поганими дорогами, некваліфікованими кадрами та постійним недофінансуванням.
Відомий кардіохірург Борис Тодуров зауважив у Facebook, що такий шлях західна медицина проходила останні 30 років із фінансуванням 9 — 20% від загального бюджету країни, а ми хочемо здолати цю дистанцію за три роки з бюджетом меншим, ніж 3%, при цьому не маючи статистики про ресурси, кадри та фінанси.
Лікар «швидкої допомоги» Руслан Солтисюк у відгуку на допис колеги радить спочатку реформувати роботу стаціонарів і запровадити реальну сімейну медицину. «Повинні бути комплексні багатопрофільні лікарні. «Швидка» не має возити пацієнта містом, щоб влаштувати його в лікарню, або телефоном домовлятися про госпіталізацію. Сімейні лікарі мають працювати з «хронічним контингентом». Бабусі з тиском чи аритмією мають телефонувати своєму лікареві, а не на «103». Потрібно визначитися, на які виклики їде «швидка», а на які — ні. Бо часто бригада з трьох-чотирьох осіб везе в травмпункт людину з травмою пальця або вагітну з переймами у пологовий», — пише лікар.
Нарікають медики на відсутність дискусії з цієї теми від МОЗ. Схоже, внутрішня нарада щодо екстреної медицини, на якій Уляна Супрун озвучила свої плани, дала їй початок і зачепила лікарів за живе.
«ДОВЕЗТИ ПАЦІЄНТА ДО ЛІКАРНІ — ЦЕ ПРИНИЖЕННЯ»
Коментуючи між собою, що і як слід змінювати в роботі «швидкої», лікарі так чи інакше визнають: далі так працювати не можна. Більшість готова підтримати реформу «швидкої» за умови підготовки необхідних кадрів і розробки окремої стратегії.
«Мені подобається ця ідея, і так повинно бути. Зараз завдання лікаря «швидкої» — взяти пацієнта та довезти в лікарню. Це навіть приниження для лікаря, бо він не виконує своїх функцій напряму, не проводить якихось оперативних втручань тощо. Але не можна одразу цих лікарів скоротити, навіть якщо так зекономимо бюджет. Ті самі медсестри не готові самі приймати рішення, вони звикли підпорядковуватися лікарям. Якщо вони працюватимуть парамедиками, їх треба перенавчати», — вважає лікар-анестезіолог Рівненської обласної дитячої лікарні Павло Сільковський.
Натомість маємо позитивний досвід мобільних медичних груп, котрі працюють на фронті як «швидка допомога» з бригадами парамедиків. Приміром, Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова за останні півтора року провів понад тисячу операцій і надав допомогу восьми тисячам пацієнтів. Їхній досвід універсальний і міг би стати взірцевим для цивільних «швидких».
«Функція парамедика — надати першу допомогу, підтримати життєві функції організму та довезти до лікарні, де можуть надати кваліфікованішу допомогу, — пояснює Отто Стойка, головний лікар Київського міського центру здоров’я. — Наприклад, у США парамедики чергують по 12 годин прямо в машинах, головне їхнє завдання — довезти людину до лікарні. Але, зважаючи на нашу ситуацію, з низькими зарплатами та іноді низькою кваліфікацією, лікарі так само часто виконують функцію парамедиків — довезти до лікарні».
Експерти переконані, що осучаснена служба «швидкої допомоги» з акцентом на парамедиків є орієнтиром для розвитку нашої медицини. Та без підтримки лікарської спільноти на високі результати сподіватися марно.
