Молодший брат Михайла Бойчука Тимофій прожив коротке, але яскраве мистецьке життя. Тимкові навчання і творчість випали на швидкоплинні роки існування Української академії мистецтва в рамах Української державності. Й помер він у рік, коли червонозірчасті соціальні експериментатори перетворили її на інститут пластичних мистецтв. Йому завжди буде двадцять шість...
Народився Тимко Бойчук 27 вересня 1896 року у багатодітній родині Левонтія Бойчука в селі Романівці на Теребовлянщині, що входила у ті часи до складу Австро-Угорської імперії. Шістнадцятирічним приїжджає до Львова, щоб стати учнем-підмайстром свого старшого брата Михайла.
На запрошення Російського археологічного товариства, яке скористалось порадою Василя Кричевського, Михайло Бойчук разом з молодшим братом, Софією Налепінською та Миколою Касперовичем провадять реставрацію іконостасу церкви Трьох Святих у селі Лемеші на Чернігівщині. Але закінчити справу перешкодила війна. Як підданих Австрійської імперії братів-художників інтернували «на заслання» спершу до Уральська, а пізніше до Арзамаса, де, «з ходженням по етапу і півголодним існуванням» перебували до революційних потрясінь 1917 року.
Після повернення в Україну, до Києва, у грудні 1917 року Тимофій вступає до майстерні ікони і фрески (пізніше перейменовану на майстерню монументального живопису), яку очолив старший брат М. Бойчук в Українській академії мистецтва.
Ще під час навчання в академії Тимко Бойчук, разом з іншими учнями монументальної майстерні — Василем Седлярем, Оксаною Павленко, Іваном Падалкою — брав участь у розписах клеєвими фарбами чотирьох корпусів Луцьких казарм у Києві влітку 1919 року. Пензлю Т.Бойчука тут належало кілька композицій, зокрема «Оранка» (відома лише з недосконалої фоторепродукції), «Табір червоноармійців», «З одного казанка», а у співавторстві з Мусею Трубецькою — «Демонстрація» й «Зустріч з прапорами». Композиції мистця вражали вмілим поєднанням «ліричного начала з епічно-величавим піднесенням простого життєвого факту». Як згадував очевидець цих розписів, мистецтвознавець Іван Врона, «...цей обдарований юнак в усіх колективних творчих виступах групи був правою рукою свого старшого брата і мав незаперечний авторитет серед всіх молодших стажем і підготовкою учнів М.Бойчука».
Цю першу спільну роботу учнів і Вчителя, сповнену труднощів, безупинної праці в колективі, дружби молодих художників і загального піднесення, було по-варварському знищено в 1922 році. Але судячи зі збережених фоторепродукцій, бачимо, «як входять у творчу практику нові революційно-піднесені теми, символічні образи нового життя».
У ті часи ідея відродження монументального мистецтва починає посідати вагоме місце в творчості українських мистців, бо вважалось, що «лише у фресці можна послідовно розгорнути сюжет, не один окремо взятий епізод, а подати факти у їх діалектичному розвитку», до того ж «мова монументального живопису стисла, узагальнююче чітка, як мова вправного оратора».
Наступною колективною працею, в якій взяв участь Т.Бойчук, стало декоративне оформлення Київського оперного театру до Всеукраїнського з’їзду повітових виконавчих комітетів (1919), де разом з Сергієм Колосом виконав панно «Коваль», та художнє оформлення Кооперативного інституту (1920), які також не дійшли до нашого часу.
Збереглися станкові твори художника — «Дві жінки з насінням», «Садять картоплю», «Портрет дівчини з хлопцем», «Перекупки», «На пасовиську», «У шевській майстерні», «Годівля свиней», «Біля яблуні» (1916—1920).
Всі твори художника вирізняються стилевою однорідністю і своєрідною «лапідарністю». Наприклад, у композиції «Біля яблуні» Тимко Бойчук надзвичайно витончено вирішив проблему синтезу прийомів іконопису і проторенесансного живопису. Щоб виділити вишуканий декоративний абрис крони яблуні, художник змалював небо цільною однотонною плямою, згідно з традицією візантійського малярства. А пагорби, що трактуються за іконописними канонами, зменшуються до лінії горизонту. Водночас робота вражає складністю колористичної побудови, дещо відмінної від стримано-приглушеного колоризму бойчукістів.
В жанрі книжкової графіки Тимко Бойчук створив серію ілюстрацій до збірника «Українські легенди», який видало товариство «Волошки», та ілюстрації і обкладинку до дитячого збірника «Барвінок» (1919).
...У березневі дні 1922 року Тимофія Бойчука не стало. Вже після смерті художника його твори експонувалися на виставках українського мистецтва у Москві, Харкові, Венеції (1927—1928). Частина з них безслідно зникла після арешту старшого брата, а частина, за рішенням спеціальної комісії від 8 вересня 1937 року зі спецфонду Державного українського музею — «підлягають знищенню... три роботи Бойчука Тимка — 1) «Під яблунями», 2) «Портрет старого», 3) «Портрет дівчини з хлопцем»...
А «Каталогу вцілілих творів Тимофія (Тимка) Бойчука» досі ніхто з музейних працівників ще не склав.
