Чергова угода в рамках Мінського процесу, цього разу про розведення сил і озброєнь сторін на трьох ділянках, можливо, у когось збудила надії, що Росія раптом зібралася виконувати угоди про врегулювання на Донбасі. Думаю, що таких намірів у Кремля немає і ніколи не було. Та і той факт, що кількість порушень «режиму тиші» після підписання угоди про роз’єднання військ практично не зменшилася, наводить на думку про те, що Росія ще дуже далека від того, щоб відмовитися від своїх планів із дестабілізації України.
Скоріше, Москва просто прагне використати складне становище своїх партнерів по «нормандському формату», щоб суто символічно продемонструвати своє прагнення до вирішення конфлікту. Тут розрахунок на те, що Франція та Німеччина, а то і США, по-перше, послаблять антиросійські санкції, а по-друге, натиснуть на уряд України, щоб він пішов на врегулювання конфлікту на Донбасі на російських умовах. Умови ці давно відомі — проведення місцевих виборів на окупованих територіях під контролем кремлівських маріонеток, що призведе до легалізації маріонеткових ЛНР і ДНР.
І внаслідок цього — їх подальша інтеграція в політичне і соціально-економічне життя України як російських агентів. Маріонетки, що отримають особливий статус, зможуть надійно блокувати європейські та демократичні перспективи України та можливість її членства в Євросоюзі та НАТО. А це означає, що відновиться колишня майже повна політична й економічна залежність України від Росії, якою вона була за часів Януковича та компанії.
Піти на подібне врегулювання донбасівського конфлікту для будь-якого українського політичного діяча означало б гарантовану політичну смерть. Ні Порошенко, ні лідери інших українських політичних сил, за винятком настільки ж маріонеткового, як і ЛНР з ДНР, Опозиційного блоку, на самовбивць не схожі. Весь розрахунок Путіна на те, що на Київ натиснуть Париж і Берлін, а, можливо, і Вашингтон.
І Меркель, і Олланд стоять перед виборами, що скоро повинні відбутися. І є велика вірогідність того, що їм на зміну прийдуть інші люди. І німецький канцлер, і французький президент хочуть увійти в історію і залишитися в пам’яті сучасників і нащадків великими миротворцями, що ліквідували, не важливо, на яких умовах і якою ціною, конфлікт на Донбасі (а там, чим біс не жартує, може, ще і Нобелівську премію світу дадуть, як Обамі, правда, той її авансом отримав). Але вони також дуже розраховують, що заспокоєння на Донбасі, яке дозволило б зняти більшість економічних санкцій з Росії, істотно підвищило б їхні шанси на успішний виступ на майбутніх виборах. Також і президент Обама не проти заслужити лаври миротворця за мир на Донбасі. До того ж, якщо «український конфлікт», як його називають на Заході, буде коли не повністю врегульований, то хоч би пригашений перед самими президентськими виборами в США, це підвищить шанси на перемогу Гілларі Клінтон. Поки що вони з Дональдом Трампом йдуть практично врівень.
І однією з інтриг президентської кампанії в США є відповідь на питання, кого з кандидатів підтримує Кремль і хто з них йому вигідніший. Якщо ми візьмемо російські ЗМІ, які у своїй переважній більшості є прокремлівськими (інших із російського медіаполя давно вже витіснили), то там йде відкрита агітаційна кампанія за Трампа і проти Гілларі. Це навіть цікаво спостерігати, оскільки абсолютно зрозуміло, що ніякого впливу на результат американських виборів вона не зробить. Ось і деякі російські політики, досить близькі до Путіна, відверто висловлюються проти Гілларі. Так, лідер «Справедливої Росії» Сергій Миронов прямо заявив: «Якщо Клінтон стане президентом США, нічого хорошого чекати не доводиться». І тут же обмовився, що, мов, хрін за редьку не солодший, і щодо Трампа особливо спокушатися не варто, оскільки його слова про «дружбу з Росією» — це лише передвиборна риторика. Та все ж основні домовленості між СРСР і США, як наголосив Миронов, досягалися тоді, коли при владі в Америці були республіканці.
Насправді такі публікації, на мій погляд, покликані лише затемнити реальну позицію Кремля. А вона полягає в тому, що насправді Росію задовольняють обидва кандидати на президентських виборах у США. Зрозуміло, для Путіна обидва вони будуть гірші від Обами. Але нинішній американський президент — це взагалі унікальний випадок. Здається, такої провальної зовнішньої політики в США ще не було. З іншого боку, на фінішній прямій американських виборів не виявилося по-справжньому незручних для Москви кандидатів як Джон МакКейн або Мітт Ромні.
У кожного нинішнього кандидата, на погляд Кремля, є свої плюси та свої мінуси. Гілларі хороша вже тим, що в основному продовжуватиме політику Обами, а значить, до серйозної конфронтації з Росією в разі її обрання президентом справа не дійде. Для Путіна погано лише те, що Гілларі, очевидно, буде рішучіше протистояти російській експансії як в Україні, так і на Близькому Сході. Вона, зокрема, може домогтися посилення антиросійських санкцій і поліпшити стосунки з американськими союзниками як у Європі, так і в Азії. Трамп, на думку Кремля, хороший перш за все тим, що напевно ґрунтовно зіпсує стосунки з американськими союзниками і потім багато часу змушений буде витрачати на те, щоб їх відновити.
Що стосується визнань у любові до Путіна та намірах розвивати стосунки з Росією, то немає жодних гарантій, що Трамп вестиме відповідну політику в разі обрання президентом. Тим паче, що понад половина американців, за даними недавнього опитування Associated Press, Путіна не люблять, і лише кожен десятий — підтримує. Отже, на підтримці Путіна передвиборні очки не заробиш.
Очевидним мінусом Трампа в очах Кремля буде те, що він напевно змінить держсекретаря, а разом із ним — і апарат Держдепартаменту. Зараз якщо не сам Джон Керрі, то його команда багато в чому складається із прихильників нового «перезавантаження» з Росією. Обіцянка Трампа розглянути можливість визнання анексії Криму варта не більше, ніж його ж обіцянка визнати Єрусалим єдиною і неділимою столицею Ізраїлю. Такі заяви кандидати роблять чи не на кожних виборах, щоб залучити голоси американських євреїв, але, прийшовши до влади, швидко про них забувають. Головна ж небезпека Трампа, в очах Кремля, полягає в його непередбачуваності. Вона може призвести до чого завгодно, у тому числі і до жорсткої конфронтації з Росією, якої Путін усіляко прагне уникнути. А з погляду України Гілларі — краще, ніж Трамп, оскільки, скоріше за все, посилить підтримку Києва і, можливо, поставить йому летальні озброєння. Позиція ж Трампа щодо України до цих пір залишається загадкою.
Думаю, що у зв’язку з дією чинника американських виборів, ніяких істотних змін у ході Мінського процесу не слід чекати раніше середини 2017 року, коли визначиться позиція з цього питання нової американської адміністрації. Зараз, із наближенням зими, ризик виникнення нового широкомасштабного протистояння на Донбасі падає. А значить, і західні держави не будуть дуже сильно тиснути на Україну, щоб вмилостивити Кремль.