Майже два роки близько мільйона внутрішньо переміщених осіб з Донбасу перебувають у стані невизначеності. Як їм отримати власний дах над головою? І чи можна розраховувати на підтримку держави?
«МИ ЗРОБИЛИ ВСЕ, ЩО В НАШИХ СИЛАХ»
Переселенка з Донецька, голова громадської організації «Громадський рух Донбасу» Надія Нещаденко разом з іншими переселенцями у Львові взяла справу в свої руки, люди почали шукати можливості будувати власне житло. В одному з сіл Львівщини їм вдалося отримати земельні ділянки, проте для цього довелося прокласти дорогу в селі, написати грант для очищення сільської річки та заплатити штраф, який «висів» на місцевій громаді за вирубку лісу.
«Ми почали об’їжджати села і шукати землю, бо зрозуміли, що ніякої допомоги чи державної програми не буде. В селі Вороців Яворівського району голова сільради пішла нам назустріч, але все виявилося не так просто. Землю ми отримали, але до вирішення своїх проблем ще не переходили. Та завдяки нашій наполегливості нас сприймають як серйозних людей, а не як жебраків. До наших ділянок провели світло, воду й газ. А ось на які кошти будуватися — це питання. Ми зробили все, що в наших силах, тепер справа за державою», — говорить Надія Нещаденко.
В очікуванні перебувають і переселенці в Ужгороді. В їхніх планах — збудувати на місці покинутої котельні п’ятиповерхівку. Але просунутися далі отримання будівлі в оренду вони поки не змогли.
«Зараз ми маємо рішення міськради, яка передала нам приміщення котельні. Ми чекаємо на фінансування або державну допомогу. Якщо буде програма пільгового кредитування, шукатимемо можливості скористатися нею. У планах — зведення будинку на 38 квартир вартістю 400-450 доларів за квадратний метр», — розповідає голова правління громадської організації «Закарпаття-Донбас» Костянтин Блажевич.
ІНВЕСТОРАМ ПОТРІБНІ ГАРАНТІЇ ДЕРЖАВИ
Експерт з нерухомості та консультант комітету Верховної Ради з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення Олена Маленкова говорить, що сьогодні питанням забезпечення житлом переселенців не займається ніхто, крім громадських організацій. Є й інша проблема: велика частина переселенців не може забезпечувати себе самостійно, це пенсіонери, інваліди та діти.
«Поки жодна програма не реалізована, бо виявився величезний пласт проблем, що потребує детальної інвентаризації і статистики. Категорії населення, які потребують житла, абсолютно різні. З першою категорією ми зіткнулися, коли людей централізовано евакуювали з-під обстрілів, це інваліди, пенсіонери — люди, котрі не можуть утримувати себе самостійно. Друга категорія — це працездатні люди, які не змогли знайти роботу на мирній території і повернулися назад, бо виплати у 880 гривень — ніщо сьогодні. Третя категорія — малі підприємці, які мають заощадження і готові купувати житло, але з певною розстрочкою або у кредит. Держава має приєднатися до вирішення проблеми. На сьогодні ми маємо політику виштовхування людей назад — на окуповані території, до їх домівок», — резюмує Олена Маленкова.
Експерт з нерухомості додає, що, крім держави, цього питання ніхто не вирішить. Про це свідчать і численні переговори з іноземними інвесторами, які готові надавати допомогу, але їм потрібні гарантії від держави, тоді як підтримки просять громадські організації. Проте й західні донори не можуть надати тисячам переселенців житло, оскільки в їх розумінні внутрішньо переміщеним особам потрібне тимчасове пристанище, наприклад модульні будиночки.
ПРО РИЗИКИ СОЦІАЛЬНОГО БУНТУ В ПРИЙМАЮЧИХ ГРОМАДАХ
За словами заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Георгія Туки, у держави є проекти й ідеї, але все впирається у фінансування.
«Є два варіанти пошуку партнерів. Перший — партнерів, які б взяли на себе погашення відсотків по кредитах і надавали б безвідсоткові кредити. Другий — донорів, які б зголосилися фінансувати будівництво. По першому шляху є певні зрушення, по другому ситуація складна», — зізнається заступник міністра.
Проте якщо держава візьметься за будівництво житла лише для переселенців, це може викликати незадоволення громадян, які стоять у чергах на житло. Так проблема оголилась, коли у Луганській області ухвалили рішення збудувати дві дев’ятиповерхівки для переселенців.
«Ні для кого не секрет, що в містах існують величезні черги навіть з позачерговиків. Якщо почати будувати житло виключно для ВПО, це спричинить соціальний вибух у громадах, які приймають переселенців. За нашими підрахунками, найбільш оптимальний розподіл — 25 на 75. Тобто 25% віддавати позачерговикам і 75% — переселенцям, — зазначає Георгій Тука. — З другого боку, виникає проблема, коли концентрація певних груп громадян — інвалідів, переселенців, ветеранів — перевищує 25% від громади, тоді цей осередок перетвориться на закриту групу в середині суспільства, гетто. Тому щоб задовольнити потреби переселенців у житлі (за певними підрахунками їх 800 тисяч), треба це число помножити на три, щоб не виникло соціального бунту в приймаючих громадах. Азербайджану знадобилося 17 років і 6,5 мільярда доларів, щоб зруйнувати останній табір для переселенців».
АЛЬТЕРНАТИВА ДОРОГОМУ БУДІВНИЦТВУ
Для зведення дешевих будинків із соломи переселенці об’єдналися і викупили землю у селі Дмитрівка Києво-Святошинського району Київської області та створили кооператив «Мальовничий».
«Ми маємо проекти і можливості будувати. Ми підготували документи. Залишаються проблеми з проведенням електроенергії, води, розбудовою каналізації і доріг», — зазначає член правління кооперативу Володимир Шашков.
Солом’яне житло почали будувати Дмитро та Наталія Колосовські. Родина з двома дітьми переїхала з Донецька, де покинула квартиру. Спочатку планували будувати звичайний каркасний будинок, однак коли дізналися про солом’яну технологію, вирішили скористатися нею.
«Така солом’яна коробка обійдеться приблизно в 20-25 тисяч доларів, — пояснює Дмитро Колосовський. — Ми подумали, що купувати квартиру в Києві коштуватиме так само, як збудувати будинок. Ми купили землю і спочатку хотіли звести каркасний будинок з мінеральної вати. Але дізналися про солом’яну технологію. Нам пощастило з цією ідеєю, і ми її втілюємо. Все, що потрібно переселенцям, — не заважати налагоджувати побут, зменшити бюрократію і запровадити доступні кредити, щоб можна було будувати власне житло. Електроенергія, вода і газ ще не підведені до наших ділянок. Якби з цим допомогла обласна чи місцева влада, то нам було б значно легше».
Керівник компанії «БіоЕнергоХауз», яка виготовляє солом’яні блоки для будинків, Алекс Радіонов запевняє, що такий будинок, крім меншої вартості, більш енергоефективний за цегляний. «При цьому такий будинок потребує втричі менше енергії для опалення за рахунок стін зі спресованої соломи, — продовжує Алекс Радіонов. — Ми особливо нічого не вигадували, просто взяли західні технології і спробували їх тут. Кризи не відміняють бажання людей жити в гідних умовах».
За словами Алекса Радіонова, такі солом’яні будинки активно зводять у Німеччині, Франції та Австрії. А розраховані вони на експлуатацію протягом 60 років. Алекс Радіонов розповідає: «Ми закуповуємо тюки соломи. Для створення блоків ми спресовуємо солому в дерев’яні каркаси. Все, що потрібно далі, — з’єднати їх і штукатурити. Ми розробили для переселенців типові проекти і надаємо всі консультації. Таким будинкам не страшні гризуни чи пліснява, головне — високий фундамент».
