«Пропаганда з боку Росії і так званої Ісламської держави стає все сильнішою в Європі», — застерігає комітет із закордонних справ Європейського парламенту. 11 жовтня євродепутати прийняли звіт з цього питання. У документі наголошується, що російська влада використовує, в тому числі, багатомовні телеканали, інформаційні агентства і соціальні мережі, щоб ставити під сумнів демократичні цінності та ділити Європу. На листопадовій сесії Європейського Союзу відбудеться голосування щодо цього документу у вигляді резолюції.
На конференції з питань інформаційної війні, що проходила у вересні в лондонському Королівському інституті оборонних досліджень, директор НАТО зі стратегічних комунікацій Яніс Сартс визнав, що Захід поступається своїм супротивникам та «намагається наздогнати» Росію та ІДІЛ. Учасники заходу відзначили, що такі країни, як Росія, використовують свободу преси в західних країнах для поширення дезінформації.
Отже, після 2,5 років війни на сході України, після жахливих терактів на теренах ЄС та кривавого збройного протистояння в Сирії Захід нарешті почав розуміти, що кремлівська, та навіть ІДІЛівська пропаганда без перешкод працюють просто в них дома. Ефективно використовуючи механізми демократичного суспільства — вільні засоби масової інформації, право на свободу слова — вороги західного світу відкрито займаються промиванням мізків громадян Європи та Північної Америки.
Добре, що в ЄС та НАТО вже почали розуміти, що програють Росії і що з цим щось треба робити. Але що країни Альянсу та Євросоюзу збираються робити з цим знанням?
Напевно, можна очікувати активізації діяльності зі спростовування фейків. Для європейських та американських структур це вже знайомий напрямок роботи, але він, напевно, буде посилений. Зараз, окрім простої констатації правдивих фактів, у відповідь на брехню від рашаЗМІ в деяких країнах вже надається і правова оцінка поширенню дезінформації.
У Великобританії, наприклад, медіарегулятор Ofcom періодично проводить розслідування щодо Russia Today. Але щодо ефективності такої практики багато що говорить один факт: британський регуляторний орган не виявив ніяких істотних порушень стандартів мовлення в висвітленні телеканалом «катастрофи» рейсу MH17 в липні 2014 року. Після багато чисельних скарг глядачів Ofcom вивчив 30 часів ефірного відео Russia Today та дійшов до висновку, що для подальшого розслідування немає підстав і закрив справу.
Отже, сподівання, що можна висмикнути та спростувати окремий телесюжет, і таким чином побороти російську пропаганду, є, відверто кажучи, утопічними.
В цілому політика формального пост реагування на дезінформацію, відмова від превентивних, недипломатичних та жорстких засобів протидії — це шлях, який вже забезпечив російської пропаганді комфортні умови для поширення в інформаційному полі західного світу.
Але змінювати парадигму свого відношення до російських засобів впливу західні політики, експерти, медіаспільнота та суспільство поки що явно не збираються. Причина абсолютно зрозуміла: в Європі та Америці вважать засобами масової інформації структури, які такими де-факто не являються.
Правда полягає в тому, що російські державні ЗМІ є за своєю суттю пропагандистським відділом Кремля, а не медіа. Старший редактор журналу The Economist Едвард Лукас, наприклад, певен, що роботу таких каналів, як Russia Today, взагалі не можна вважати журналістикою. Але західний світ, та і взагалі міжнародна спільнота класифікує засоби державної російської пропаганди, що маскуються під медіа, повноцінними ЗМІ.
Саме це є причиною, чому ОБСЄ запрошує на свої заходи телеканал «Звезда», ООН — «Российскую газету», Russia Today нарощує популярність у Великобританії та США, а Sputnik відкриває нові офіси в країнах Євросоюзу.
При збереженні існуючих підходів до регулювання власного інформаційного поля Захід в підсумку чекає домінування російської картини світу.
Ні, я не вимагаю порушення права на свободу слова, волюнтаристських підходів до регулювання медіа-ринку або руйнування демократичних підвалин західного світу. Напевно, прийшов час просто відділити справжню журналістику від пропаганди, що маскується під журналістику, справжні ЗМІ від засобів для маніпуляції та обману, справжніх журналістів від агентів впливу, справжні журналістські репортажі від спеціальних психологічних операцій. І методи боротьби автоматично стануть іншими — не менше демократичними та законними, просто іншими.
І так, все сказане вище також стосується і української державної інформаційної політики.
