З якою метою реалізується цей проект і чому він з’явився саме зараз? Коментує «Дню» російський історик Володимир КРАВЦОВ:
— Самі події продиктували появу цих планів. Ви ж знаєте, як поводиться Москва щодо України, погрожує країнам Балтії, як вона поводиться в Європі, щодо США, скільки брехні. Та ейфорія, яка виникла в країні на тлі захоплення Криму, пішла на спад. Люди починають розуміти, що все це не на користь Росії. Тому потрібно підтримувати цей пропагандистський та ідеологічний фон.
Думаю, що ці акції спрямовані, перш за все, на внутрішню — російську аудиторію. Тому що на міжнародній арені чудово знають, що таке історія СРСР, дореволюційної Росії, пострадянської Росії. Там прекрасно обізнані з цим. Тому їх цим переконати буде неможливо. А ось усередині країни треба підтримувати ейфорію, яка була викликана неправильними діями керівництва країни.
— Також нещодавно в російському місті Орел відкрили пам’ятник Івану Грозному. Чи свідчить цей факт про зміну панівної в Росії історичної парадигми?
— Пам’ятник тисячоліттю Росії, який стоїть у Новгороді, було поставлено ще за царських часів. Так от Івану Грозному серед персонажів, розташованих довкола цього пам’ятника, місця не знайшлося, тому що царське самодержавство вважало постать Грозного настільки одіозною, що не наважилося навіть втиснути туди Івана IV.
І це перший випадок в історії Росії, коли ставиться пам’ятник Івану Грозному. За ним аж надто великий хвіст злочинів, хоча деякі супротивники позасистемної опозиції стверджують: мовляв, Іван Грозний знищив менше, ніж будь-який інший відомий своєю жорстокістю правитель Європи. Це все, звісно, брехня. Можливо, на Червоній площі стратили й менше. Але достатньо пригадати втоплення у Волхові 60 тис. новгородців, коли Іван Грозний почав завойовувати це місто. Адже Новгородська земля не хотіла входити до складу Росії, її насильно туди втягнули.
Чи означає це зміну курсу всередині країни? Курс цей постійно змінюється. Принаймні, якщо Конституція не виконується і перетворена на порожній папірець, можна судити, що це за напрям у політиці. Звичайно, до репресій сталінського масштабу не доходить, слава Богу. Але все може бути, ми всі живемо під одним небом. Хоча з іншого боку, думаю, влада не наважиться піти на репресії, як це було за Сталіна. Здається, це неможливо.
— Російська влада використовує історію для пропаганди вигідних для неї трактувань історії. Чому історія стала інструментом, а російське наукове співтовариство з цим погодилося?
— Історія як наука в Росії, по суті справи, не існувала в широкому плані, принаймні офіційно. Лише вибірково, окремі представники російської історичної дисципліни ставали на науковий шлях.
Починаючи з Ломоносова. Він був одним із перших фальсифікаторів російської історії. Адже він вважав, що українська мова — це діалект російської мови, українців — субетносом росіян. Але як це може бути, коли росіян ще не було, а українці у своїй основі вже були сформовані? І раптом вони перетворюються на субетнос великого російського народу. Звісно, це не наука. Пробачте мене за цей вислів, але не я його вигадав, історія перетворена на «гулящу дівку» за попитом влади, особливо Радянського Союзу, та й нинішньої Росії. З нею можуть поводитися як завгодно.
По суті, історичної науки в нашій країні немає. Ця дисципліна діє за принципом «телефонного права»: зателефонували звідки треба — з Кремля, Луб’янки — тій чи іншій людині, яка відповідає за функціонування дисципліни, і говорять: треба зробити так, такі висновки... Тобто у нас ідуть не від факту до висновку, а від висновку до факту. Тобто спочатку робиться висновок у якомусь кабінеті, а потім під цей висновок підтасовуються факти. Так було завжди, і як історик я можу засвідчити це на багатьох прикладах.
І тому чекати якихось прогресивних кроків з боку російського історичного співтовариства — наївно. Вони робитимуть те, що їм підкажуть із певних кабінетів.
— У такому разі чи вірите ви у відродження історичної науки в Росії, враховуючи традицію фальсифікацій, що склалася?
— Історична наука повинна не відродитися, а виникнути в Росії. Її ніколи не було. Були окремі маяки, які ставали на наукову точку зору: Ключевський, Соловйов. Це були окремі історики, як в Україні Грушевський був істориком від Бога, і в інших колишніх союзних республіках були такі світочі. Але в комплексі не було історичної науки як такої. Тому може йтися не про відродження, а про формування історичної науки. А для цього потрібні певні умови, щоб наука залишалась наукою, була об’єктивною і не залежала від бажання влади.
