Рано-вранці 12 січня 1972 року до невеликого помешкання львівської художниці Стефанії Шабатури увірвалась група чоловіків з «кадебістськими корочками» для проведення обшуку як свідка у справі В’ячеслава Чорновола. Відтак звинувачену в розповсюдженні самвидаву, зокрема машинописної збірки В. Стуса «Веселий цвинтар», було заарештовано.
За архівними матеріалами Служби безпеки України, які опрацювала молодий історик Ольга Ігнатенко, провадження кримінальної справи було доручено старшому слідчому УКДБ по Дніпропетровській області лейтенантові Олександру Похилу. Крім рукописних та машинописних матеріалів, знайдених під час обшуку, слідчого зацікавили два гобелени художниці — «Кассандра» та «Леся Українка», що їх перед тим сфотографувала американська громадянка Наталка Пилип’юк для Інституту модерного мистецтва в Чикаго.
24 лютого за розпорядженням слідчого ці гобелени було вилучено (щоправда, потім їх повернули) як твори, що містять «елементи націоналізму», і приєднано до провадження. Шукали прихованого ідеологічного змісту «націоналістичного характеру» в задумі творів, видивлялися синьо-жовтих колірних поєднань гобеленової барвистої декоративної гами. По «Справі № 203» — «антирадянська наклепницька діяльність» — були допитані художники Е. Мисько, К. Звіринський, О. Мінько, А. Бокотей та інші.
«ЛЕСЯ УКРАЇНКА»
З питанням слідчого — яку ідею вклала С. Шабатура в композицію твору «Кассандра», 7 квітня 1972 року для аналізу гобелена, на якому тема загибелі Трої трактована як символ зради й підступу, було призначено мистецтвознавчу експертизу, яку проводили викладачі ЛДІПДМ — художники: доцент Є. Арофікін, доцент Д. Довбошинський та мистецтвознавець — ст. викладач В. Овсійчук.
Незважаючи на доволі об’єктивну й витриману рецензію, твори Стефанії Шабатури, якій на той час минуло 33 роки, слідчими КДБ було визнано «ідеологічно шкідливими». І 13 липня 1972 року за статтею 62 частина 1 КК УРСР художницю було засуджено до п’яти років ув’язнення в таборах суворого режиму і на три роки заслання. Термін покарання відбувала в жіночому концтаборі в Мордовській АРСР, на засланні — в селі Макушино Курганської області.
Народилася Стефанія Шабатура 5 листопада 1938 року в селі Іване-Золоте Заліщицького району на Тернопільщині. Маючи непересічні здібності до малювання, закінчила художнє училище, а потім, 1967 року, — відділ художнього текстилю Львівського інституту вжиткового та декоративного мистецтва. Її перша творча робота «Ходить Довбуш молоденький», трактована в манері площинного етнографічного декоративізму, принесла молодій майстрині визнання. Проектувала і ткала гобелени, які експонувалися на численних мистецьких виставках: «На Івана Купала», «Іван Котляревський», «Давид Гурамішвілі. Письменники України — письменникам Грузії». Брала активну участь у діяльності львівського Клубу творчої молоді «Пролісок», де з однодумцями відроджували традицію Різдвяних вертепів. 1969 року її було прийнято до Спілки художників України.
«КАССАНДРА»
Водночас Стефанія Шабатура стала разом з Іриною Калинець «зачинателем дисидентського руху» у Львові. Поряд з поетом Ігорем Калинцем, літератором Михайлом Осадчим, мистецтвознавцем Богданом Горинем, художниками Іваном Остафійчуком, Володимиром Федьком, Богданом Романцем, Іваном Козликом активно зацікавились українським мистецтвом 1920 — 1930-х років, спілкувалися з учнями репресованого радянським режимом творця «українського монументалізму» професора Михайла Бойчука — Ярославою Музикою та Охрімом Кравченком.
У своїй творчості Стефанія Шабатура намагалась виразити себе і протиставити тій плазуючій тоталітарній системі, яка прийшла на заміну «хрущовській відлизі». Коли «маляри соціалістичного реалізму» фантазували героїчно-помпезні образи сталеварів та доярок, вона намагалася творити мистецтво, опираючись на монументально-образний досвід художників 1920 — 1930-х років, привносячи національну й водночас стилізовано-площинну рису, характерну для європейського авангарду початку ХХ століття.
«ВАТРА»
Знаковими у творчому й особистому житті художниці, що круто змінили її долю 1972 року, виявились гобелени «Кассандра», «Леся Українка» і «Ватра».
Тричастинна композиція гобелена «Кассандра. Прокинься, Троє! Смерть іде на тебе» вражає своєю експресивністю і лаконічною монументальністю. Посередині — провидиця Кассандра на тлі апокаліпсису бою трактована як Богородиця-Оранта, котра прагне захистити свій народ від зміїної навали. Внизу — козак Еней, який підтримує «раненого друга», що відійшов у засвіти. А вгорі — люте чудовисько — ворог, з шаблею та кайданами, що прагне вбити, полонити, віддати у рабство... З огляду на специфіку декоративного мистецтва — тканого гобелена й водночас монументальність створеного образу, твір сприймався дещо інакше, аніж натуралістичні килими соцреалізму, і, зрозуміло, був шокуючим для «критиків у штатському».
...2 грудня 1979 року завершився строк заслання, і Стефанія Шабатура повернулася до Львова. Як член Української Гельсінської групи, до якої долучилась ще на засланні, перебувала під адміністративним наглядом. Й водночас активно повернулася до творчої праці, адже за часів неволі КДБ вилучив і знищив 70 екслібрисів і понад 150 рисунків. Акварельні малюнки, ґердани й силянки, ткані гобелени та ліжники заповнили стіни її майстерні.
Наприкінці 1980-х років мисткиня стала активісткою львівських організацій Меморіалу, Народного Руху України, брала участь у боротьбі за відродження репресованої Української греко-католицької церкви. Упродовж 1990 — 1995 років була депутатом першого демократичного скликання Львівської міської ради, яка на сесії 3 квітня 1990 року ухвалила рішення про підняття синьо-жовтого прапора над будівлею міської ратуші. Прапор урочисто підняли депутати Зіновій Саляк, Євген Шморгун та Стефанія Шабатура. 1991 року художниця стала головою відновленого Марійського товариства милосердя.
n Останніми роками, незважаючи на проблематичний стан здоров’я, Стефанія Шабатура виїздила на ткацько-килимарські пленери до Яворова на Косівщині, опікувалась Марійською дружиною, що на вулиці Руській, клопотала за спонсорські кошти щодо реставрації храму Стрітення Господнього, парафіянкою якого була. Скромна в житті й послідовна у чині, вона ніколи нічого не просила для себе особисто. Врешті, після тяжкої хвороби, 17 грудня 2014 року шістдесятниці Стефанії Шабатури не стало...