«У Раді побилися нардепи: Лещенку порвали піджак», «Нардеп Мельничук побився з Лещенком, розірвавши йому піджак», «В Раді Сергію Лещенку порвали новий піджак (відео)», «Постраждав лише мій піджак»: Лещенко прокоментував бійку у Раді», «Лещенко просить відсторонити Мельничука на 5 засідань за порваний піджак» — подібні заголовки 9 лютого ц.р. облетіли всі без винятку українські ЗМІ. Пізніше — ще упродовж тижня — наші медіа «смакували» інцидент: Лещенко в деталях розповідав про долю багатостраждального піджака та готовість «свою позицію захищати до останнього». От тільки яку саме позицію? Що стало реальним приводом для бійки? І що за персонаж Сергій Лещенко як депутат? — ці питання українські медіа не цікавлять.
У цей же час у Дніпрі стартувала безпрецедентна акція — розпочалися Дні «Дня» за участю головного редактора газети Лариси Івшиної. Крім відкриття виставки найкращих фото країни та резонансної читацької конференції, в місті відбулася важлива просвітницька подія — всі (!) школи та бібліотеки отримали книжки, випущені «Днем».
162 школи та 40 бібліотек міста отримали комплект книжок, серед яких «Повернення в Царгород», «Сестра моя Софія», «Катастрофа і тріумф. Історії українських героїв», «Я — свідок. Записки з окупованого Луганська», «Україна Іncognita ТОП-25», а також річну передплату на газету. Подія такого рівня в країні зі здоровим медійним полем мала б стати мейстримом, сенсацією, топ-темою... Так, нас інформаційно підтримали деякі медіапартнери, але порівнювати власне цей інтелектуальний інформаційний привід з... порваним піджаком Лещенка — не можна. Чому так відбувається? Як подолати «стандарт популізму» і запропонувати стандарт якості в медіа? Повернутися до цієї теми зайвий раз підштовхнув пост відомого політолога Вікторії Подгорної, яка, поширивши у «Фейсбуці» своє повідомлення трирічної давнини про те, що випустили з тюрми Юлію Тимошенко, написала: «Читаючи пости трирічної давнини — враження, що ми ходимо по колу! :) ЮТ не стала прем’єром, але, судячи по рейтингам, президентом стати може».
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
— Сьогодні ми помічаємо неймовірний прояв феномена популістської політики. Часто говорять, що це глобальна проблема, але насправді — це більшою мірою український виклик, — вважає політолог Вікторія Подгорна. — Передовсім він виявляється в тому, що нам в багатьох сферах недостатньо компетентності. Чому не йдуть реформи? Бо їх реалізовують непрофесійні люди, і такі ж псевдоексперти з усіх екранів дають поради. Не буває фахівців із загальних питань. Ці експерти, політики, політологи, які бачать себе не інакше, як значними державними діячами, народними депутатами чи навіть президентами, — часто нічого собою не являють. Усі вони претендують на роль гетьманів. Компетентних людей, які фахово розбираються у важливих справах, ви у ЗМІ не зустрінете. Їх свідомо вивели з дискурсу. Крім газети «День», яка є прикладом не лише професійного ставлення до журналістики, а й вимогливою до експертів, інші — остаточно девальвували експертну думку. Тому саме неправильні суспільні орієнтири медіа — це одна з причин поширення популізму.
Інша — «внутрішнє замовлення». Популізм дозволяє нічого не вирішувати насправді, не будувати нові політичні та суспільні інституції, а продовжувати жити в стані «гібридних форм». Саме тому, що немає нових інститутів, ми ходимо «по колу», про що я написала у «Фейсбуці». Нас нічого не змушує підніматися на новий рівень, розвиватися, бо немає інститутів. Так, суспільно-політичні інститути також мають свій цикл — вони створюються, закріплюються, йде активна фаза існування, і потім настає криза. Але вони виконують свої головні функції — розвиток суспільства і держави. У нас фактично ніхто навіть не спробував побудувати нові інститути. Сьогодні всі забули, що саме це було головною вимогою Майдану. Мітингувальники передусім хотіли не зміни облич, а зміни системи. А що таке зміна системи? Це зміна не лише політичної системи, а інституційний розвиток.
Тому — популісти «на плаву». Всі цитують Ляшка, Тимошенко та інших... Та ж Тимошенко — перша серед рівних. Вона завжди знає що і як сказати, які поради дати владі. Але ж вона мала свій шанс. І якби була достатньо компетентною, то його б реалізувала. Компетентні люди або йдуть, якщо не вдається, або борються за свої принципи до кінця. У нас цього не розуміють, тому наразі ми приречені на ходіння «по колу».
Чимала відповідальність у цьому на українських медіа. Наші ЗМІ забувають професійні підходи і взагалі не розуміють свою відповідальність. Медіа має досліджувати реальність, яка є, а не створювати штучні уявлення про світ та свою країну. Сьогодні частина українців просто втратила відчуття реальності, вони живуть в симулякрах. Журналісти повинні бути компетентні, шукати кілька точок зору, копати глибше, працювати з людьми... Бути філософами для людей. А в нас журналісти обмежені, з одного боку, олігархічними рамками, «стандартами власників», а з другого — самі не бажають розвиватися. Багато хто втратив відчуття професіоналізму.
Навіть популярні канали, той же «1+1», якщо подивитися їхні новини, показують Україну кримінальною державною. Вони ніби подають факти. Але це не осмислені факти. Я не розумію, що українська журналістика хоче донести своїми сюжетами. Добре, масштабне ДПТ, є загиблі. Але ж не треба просто кров і смакування відео з місця трагедії. Копніть глибше — а чому так трапилося, який рівень доріг, які штрафи за водіння авто в нетверезому стані?
Людям треба пропонувати інший рівень, а не опускати до плінтуса. Чому сьогодні просвітлення, розвиток, якісні орієнтири — це місія, яку за всі ЗМІ виконує лише «День»? «Дню» нічого не заважає, крім якісної щоденної газети, видавати неймовірно важливі книжки, робити круті історичні розслідування, досліджувати тенденції в українській і світовій економіці та водночас — стежити за розвитком світової культури, роблячи промоцію якісному українському її сегменту. Ви це робите, бо вважаєте потрібним, місією. І це правильно. Якби принаймні частина решти українських медіа мали таку ж місію — ми б жили в іншій країні. А так — опускають рівень людей до мишей. Депутатові Лещенку порвали піджак в Раді. Всі це написали й показали — в деталях. А поставити питання — чому це сталося? Що за явище таке — депутати від журналістики? Як взагалі розвивати Україну — ці питання медіа не цікавлять.
