Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Останні зубри Волині

Чи виживуть вони в умовах сусідства з приватними мисливськими господарствами, бо ліси передано в оренду на кілька десятиліть?
10 березня, 2017 - 12:20

ЗВІДКИ ВОНИ ПРИЙШЛИ?

На Волині зубри з’явилися 1965 року, їх завезли із Біловезької Пущі в рамках чинної тоді в Радянському Союзі програми з реакліматизації цих могутніх тварин. У світі вже залишалося їх дуже мало, останнього зубра на волі застрелили у двадцятих роках минулого століття, про долю інших турбувалася людина, створюючи заповідники та резервації. Зубри не є чужими для Волині, вони були мешканцями правічних, первісних волинських лісів із незапам’ятних часів. Відомо, що на знаменитий з’їзд європейських монархів, який відбувся в Луцьку 1429 року, зубрів подавали щодня до столу європейської королівської знаті десятками, якщо не сотнями. 14 новоприбулих волинських зубрів (перевезли 15, один відразу здох) у добрих умовах дуже швидко дали добре потомство. На Волині ще живі люди (лісники, єгері, екологи), які на початку 90-х років минулого століття (час найбільшого розквіту життя зубрів у нашому краї) бачили й зафіксували на фотоапарат зубрячі стада у 80 голів! Загалом же їх було понад дві сотні, а зубр направду є просто дуже великою коровою, якій потрібно ж десь пастися.

Тварини почали з лісів виходити на колгоспні поля, людські городи і вчиняли там справжній рейвах... Нині чимало людських городів (бо колгоспів нема) у деяких районах Волині так само страждають від диких кабанів, останні почуваються досить безкарно, бо їх ще не спіткала доля зубрів, популяцію яких вирішили зменшити так званими селекційними відстрілами. Відстрілювати мали б старих, хворих, але...

Журналіст, фотохудожник, а простіше кажучи — справжній знавець історії Волині, її літописець Валерій Мельник розказує:

— 1979 року двоє жителів Ківерець забили самку зубра і вивезли м’ясо приватним «Москвичем». Їх розшукали і покарали: отримали по три-чотири роки реального тюремного терміну, а автомобіль конфіскували. Таким тоді було ставлення держави до зубра. Мисливська спільнота чітко знала, що цю тварину не можна чіпати. А приклад з покаранням браконьєрів давав сигнал: так буде з кожним, хто порушить писаний закон і неписану заповідь: «Не убий зубра!». Я читав історичні документи, зокрема часів Великого князівства Литовського, в яке входили й волинські землі. В них чітко сказано: якщо ти голодний, маєш потребу, можеш забити зубра (це стосувалося й інших тварин, яких тоді, зауважимо, багато водилося у волинських лісах). Заради потіхи ніхто звіра не бив. Лісничий мав право застрелити браконьєра, «як пса», просто на місці, біля туші впольованої ним тварини. Браконьєра за вбитого зубра карали сімома тижнями тюрми, були й інші покарання, тому вбивати зубра було просто економічно невигідно, держава про це потурбувалася. Коли ж дозволили так званий селекційний відстріл, зубр на Волині перестав бути недоторканним, у хід, на жаль, пішли прилади нічного бачення, серйозна зброя... І дуже швидко ці величні тварини значною мірою перекочували з лісу на ковбасні...

ЯК ЇХ ПОТІМ РЯТУВАЛИ?

Найбільша кількість зубрів, яку одночасно у волинському лісі бачив Валерій Мельник (а він, зокрема, відпрацював і в прес-службі Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства), була всього 14 особин. Саме волинські лісівники свого часу пробували відродити популяцію звіра. 2008 року було облаштовано навіть два вольєри — малий і великий, і тільки малий займав 45 гектарів лісу біля Звірова. Сюди з Вінниччини привезли кілька зубрів, зубриха майже відразу здохла. Кажуть, що її забрали від теляти, отримала мастит і загинула, але офіційний висновок, звісно, інший: інфекційне захворювання. Наразі у великому вольєрі (малий було знищено стихією, і тварини отримали доступ далі) мешкають два зубри: батько та син, котрі не мають контактів зі своїми родичами, що виживають начебто на волі, але якій?.. На території, де дозволено полювання. Причому ці масиви, в які дивовижним чином увійшов і заказник «Зубр», віддано в оренду приватним мисливським господарствам. Віддано на 25 років.

Пригадую, що колишній начальник Волинського обласного управління лісового і мисливського господарства Богдан Колісник не один раз збирав на прес-конференції журналістів, яких, однак, іронічно міг назвати «зубровєдами». Обіцяв привезти зубрів то з Біловезької Пущі, то з Німеччини, бо стадо дуже потребувало свіжої крові, привезти не коштом держави, а за зароблені лісівниками гроші (а одна така тваринка з Вінниччини коштувала тоді 15 тисяч гривень). Поголів’я зубрів на Волині катастрофічно скорочувалося, вони зникали невідомо куди і від чиїх рук. Громадськість ставила ці запитання. Але чому заглухла справа із поставками з Біловезької Пущі та Німеччини, невідомо, проте в якийсь момент начальник управління почав проводити лінію, що зубрами мають опікуватися екологи, а не лісівники. Хоча мешкає цей червонокнижний звір не в полях же, а в лісах, і має охоронятися саме господарями лісів.

ЯК ЇХ ТЕПЕР РАХУЮТЬ?

Наразі складається враження, що зубри фактично покинуті напризволяще. І покинуті не вчора, а значно раніше. Як кажуть: «Нема тіла — нема діла». Не буде тут зубрів, здохне чи вб’ють останнього, і ніхто нічого не запитуватиме. А що зникне один із брендів, символів Волині — то нині це мало кому цікаво. Скажуть: війна, бурштин, політика... Власне, зникне звір, який за тисячоліття, не змінившись ззовні, дійшов від часів останнього льодовика аж до ХХІ століття. Зубра непросто побачити і дуже важко сфотографувати. Для цього потрібна потужна техніка і величезне терпіння. Ближче, ніж на 50 метрів, людей вони до себе й не підпускають. Тому часто їх кількість визначають за слідами на снігу та... їхніми екскрементами.

Цієї зими пошуками зубрів на території Звірівського лісництва, куди їх півстоліття тому і завезли-поселили, зайнялася дирекція Національного природного парку «Цуманська пуща». Залучили волонтерів із різних куточків України, долучилися так звані громадські активісти. Парк має своєю емблемою зображення зубра, а територія заповідника «Зубр» йому... не належить. 2013 року «великі люди»), «господарі Волині» (дехто вже й на тому світі) посприяли, що Волинська обласна рада передала в оренду приватним мисливським господарствам значні лісові масиви біля Звірова. Тут відбуваються полювання на кабанів, оленів, і хоча не дозволено полювання «бригадами», але воно відбувається, про що не раз писали й у волинській пресі. І нині, як повідомив директор парку «Цуманська пуща» Ігор Квач, коли шукали в лісі зубрів, бачили компанії мисливців, облаштовані загінки, сліди крові на снігу, лунали постріли... Як бідному зуброві на волинській землі втриматися при такому супроводі? Парк ніхто не просив і не зобов’язував провести облік зубрів. Вони ж і не на балансі парку. Але парк, каже Ігор Квач, хотів встановити точну кількість зубрів і вимагати, щоб хтось (ті ж мисливські господарства) був за них відповідальним. Або інший вихід: повернути заказник «Зубр» у національний природний парк.

Волонтери виявили, як стверджують, два стада. В одному дев’ять диких биків із малятком, у другому — сім, також з малятком. Сліди на снігу показали, що блукає в лісі ще два дорослі самці. Плюс два — ті, котрі у вольєрі. Але ні Валерій Мельник, який добре знає «зубряче питання», ні Віталій Жабчук, нині працівник Національного природного парку «Цуманська пуща», котрий багато років в управлінні лісового та мисливського господарства опікувався, зокрема, й зубрами, не довіряють інформації про два стада. Кажуть: якби стада зубрів бачили в один день і на далекій відстані одне від одного, це одна справа. А бачили ж одне стадо — одного дня, інше — наступного. Вважають, що це одне і те ж стадо. Жабчук наразі нараховує лише 13 зубрів, а не 20, як порахували волонтери.

Зрозуміло одне: зубр, могутня, сильна і красива тварина, яка століттями жила поруч з людиною, нині виживає у волинських лісах. Виживає з останніх сил.

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк. Фото Оксани ЧУРИЛО
Газета: 
Рубрика: