У вівторок видання «Острів» з посиланням на свої джерела в «одній зі спецслужб» повідомило, що в окупований Луганськ приїхала людина з найближчого оточення Путіна, а саме його прес-секретар Дмитро Пєсков. Перший висновок, який зробили експерти, це можлива підготовка до зняття ватажка «ЛНР» Ігоря Плотницького.
Далі вже з’явилася інформація в «Українській правді», яка посилається на джерела в розвідслужбі, про те, що насправді до Луганська завітав не Пєсков (останній особисто спростував цю інформацію), а давній куратор бойовиків із Москви Владислав Сурков, для якого такі візити на окуповані території є регулярними, але відбуваються вони, як правило, або для вирішення конфліктів серед бойовиками, або для безпосередньої передачі інструкцій. У прес-службі СБУ «Дню» інформацію про візит Пєскова чи Суркова не підтвердили.
Давно відомо, що у Плотницького існує безліч проблем на ввіреній йому вотчині. Ще в 2015 році у нього розгорівся конфлікт із ватажком «МГБ» Леонідом Пасічником, який «наїхав» на «вугільного міністра» Дмитра Ляміна (людину Плотницького) і кинув його на підвал. Бізнес Плотницького захитався. В серпні 2016-го на Плотницького був скоєний замах. Причому вибуховий пристрій був влаштований на перехресті з розрахунком налякати, а не знищити ватажка «ЛНР». Філігранний почерк, притаманний російським спецслужбам, які на окупованій території (і не тільки там) почувають себе досить вільно. У Плотницького ж зі спецслужбами не склалося. Таким чином ФСБ буквально тримає на «голках» останнього.
«Не можна говорити, що конфліктна ситуація між Плотницьким і Пасічником зараз може призвести до якихось кардинальних перетурбацій, — коментує «Дню» колишній луганчанин, головний редактор видання «Реальная газета» та журналіст «Радіо Свобода» Андрій Діхтяренко. — До гарячих розборок серед бойовиків на цьому етапі це не призведе. Активна фаза цього протистояння була в жовтні 2015 року.
З усього видно, що вони розібралися між собою. У багатьох як на вільній Україні, так і на окупованій території існує непорозуміння щодо того, що собою являє структура під назвою «МГБ». Ця структура в жодному разі не є Службою безпеки в окупованому Луганську чи області. Тим більше «МГБ» не є службою безпеки чи контррозвідкою Плоницького. Ці хлопці ще влітку 2014 року створили свій підрозділ в Краснодоні в межах дії ударного угруповання російської армії.
Нагадаю, це ударне угруповання так само базувалося в Краснодоні. По факту був створений підрозділ ФСБ РФ на окупованій території. Тоді Пасічник відкрито декларував бойовикам (існує запис його промов) про те, що він представляє інтереси РФ. Тобто це не автономна структура, а підрозділ ФСБ. Конфлікт, який може виникати в такому середовищі, полягає в тому, що Пасічник посягає на сфери інтересів Плотницького, а Пасічник в свою чергу може вважати, що Плотницький робить щось таке, що може стати небезпекою для кураторів із ФСБ. Наприклад, у жовтні 2015-го «МГБ» намагалось протидіяти вугільним схемам Плотницького. Тепер ці сили розуміють, де саме «червоні прапорці», за які не варто заходити для нормального співіснування. Звичайно, існує проблема у Плотницького, адже у нього власної «гебні» немає. Із силових органів, які йому підлеглі, у Плотницького є лише так звана «генпрокуратура». Міліція, наприклад, заграє з Пасічником, а не з Плотницьким».
До речі, нещодавно група «Інформаційний спротив» повідомляла про те, що Плотницький був незадоволений фінансуванням «республіки» з боку РФ. Причому Плотницький наголошував, що «ЛНР» у Кремля, на відміну від «ДНР», не в пріоритеті.
«Будь-які серйозні рішення щодо «ЛНР» і «ДНР» ухвалюють у Москві, що цілком зрозуміло, — говорить журналіст, колишній луганчанин Олександр Бєлокобильський. — Без фінансування із РФ так звані республіки не протримаються і місяця. Але триває протистояння між «баштами Кремля». На цей висновок наштовхують матеріали проти «голови ЛНР» Плотницького, які виходять в федеральних виданнях з відповідним компроматом. Триває протистояння між Плотницьким і «прем’єр-міністром» Козловим, якого не можуть зняти з посади.
Яскравими свідченнями протистояння були спроби заколотів — в 2015-му й у вересні 2016-го. Невипадковою виглядає і ліквідація першого «голови ЛНР» Валерія Болотова, який публічно почав виступати із критикою Плотницького (і при цьому проговорився, що саме Плотницький займався обстрілами Луганська влітку 2014 року. — Ред.). На мою думку, сторонами протистояння є адміністрація президента РФ в особі радника Путіна Владислава Суркова і ФСБ, яке контролює «МГБ». Предмет протистояння — можливість контролювати фінансові потоки, які надходять з РФ до «республік».
«В будь-якому випадку наївно думати, що Плотницький чи Захарченко має реальний вплив. Там все вирішує Кремль, і згадані фігури присутні на владному олімпі на окупованих землях доти, доки на це є воля Москви. Певною мірою лише той факт, що підписи Захарченка і Плотницького стоять під Мінськими угодами, є хоч якоюсь гарантією їхньої безпеки. Вони Москві потрібні для хоч якоїсь легітимізації в очах росіян цих псевдореспублік», — продовжує Андрій Діхтяренко.
Отже, можна зробити висновок, що на окупованій території дійсно тривають конфронтації між різними силами, які, по суті, є лише фасадом у грі Кремля. Це пожирання один одного в ОРДЛО, яке виливається то у замахи на «ватажків» «ЛНР» та «ДНР», то у вбивства інших одіозних фігур (Бєднов, Дрьомов, Мозговий, Ципкалов, Болотов, «Гіві» та «Моторола» тощо), є метушнею, за якою стоять чужі інтереси. Україні потрібно вести власну гру.
