У словацькому місті Пряшів нещодавно відбулася міжнародна конференція, що мала на меті створення громадського словацько-українського інформаційного центру, потреба в якому є очевидною. На жаль, наші найближчі європейські сусіди сьогодні судять про події в Україні в основному з тенденційних повідомлень кремлівських ЗМІ.
Якою постає перед словацьким читачем і глядачем Україна зі словацьких мас-медіа і що слід невідкладно робити, щоб виправити ситуацію, — розмовляємо з головою Спілки українських письменників Словаччини, письменником і перекладачем, редактором україномовного літературно-мистецького та публіцистичного часопису «Дукля» Іваном ЯЦКАНИНОМ.
— Пане Іване! Яким, на ваш погляд, є домінуюче ставлення пересічного словака до України загалом та подій у нас?
— Щоб відповісти на ваше запитання, слід найперше охарактеризувати сучасний рівень словацько-українських відносин на найвищому рівні. А вони — ніякі. Щодо України Словаччина є «двополюсною» країною. З одного боку, президент Словацької Республіки Андрій Кіска, який симпатизує Україні, з іншого — проросійський прем’єр Роберт Фіцо. Приблизно так поділено й симпатії словацьких ЗМІ щодо висвітлення суспільно-політичного життя України і, відповідно, суспільний загал.
Підтримувані державою провідні канали словацького телебачення і радіо у своїх матеріалах, підкріплених коментарями політологів та політичних оглядачів, в основному об’єктивно висвітлюють події в Україні. Так само робить і частина друкованих ЗМІ. Зокрема впливова газета SME друкує власні аналітичні статті та репортажі журналістки Петри Прохазкової, в яких дає різку відсіч путінській пропаганді. Наприклад, у числі за 8 березня цього року газета опублікувала інтерв’ю П. Прохазкової з російським журналістом А. Бабіцким. Його висловлювання повні озлоблення та патологічної ненависті до України і всього українського, є типовим взірцем сучасного російського фашизму. З цієї публікації словацький читач має нагоду оцінити рівень «печерності» путінської пропаганди...
— Чи багато словацьких ЗМІ схожим чином висвітлюють суспільні процеси в Україні?
— На жаль, ні. Часто в словацьких медіа українсько-російську війну називають «конфліктом», «громадянською війною» чи «українським питанням». Є низка видань, які трактують події в Україні з позицій кремлівських пропагандистів. До таких належить газета «Правда», яка у матеріалах авторства колишніх московських кореспондентів послуговується принципами радянської історіографії. Тут доречно навести слова міністра закордонних справ Люксембургу Жана Ассельберга, який після відвідин зони бойових дій в Україні так оцінив ситуацію: «У Європі часто говорять, що на Донбасі є якийсь конфлікт. Коли приїздиш і бачиш усе це на власні очі, то розумієш, що це не просто «конфлікт», це справжня війна».
Більшість репортажів словацьких ЗМІ з України формують негативне сприйняття і ставлення словаків до своєї найбільшої сусідки. З сюжетів наших комерційних телеканалів у глядачів може скластися враження, що Україна починається з перманентного безладу на контрольно-пропускному пункті «Ужгород — Вишнє Немецке», який часто блокують українські власники автомобілів з іноземною реєстрацією, і закінчується... речовим ринком в Ужгороді. Провідні теми їхніх матеріалів — контрабанда цигарок, нелегальні мігранти з Азії, паранормальні явища в Чорнобильській зоні. Водночас словацький глядач нічого не довідається про могутню культуру й складну історію великого сусіда, наприклад, про Голодомор 1932 — 1933 років, національно-визвольні змагання у ХХ столітті, участь і жертви українців у Другій світовій війні, у тім числі й при визволенні Словаччини від німецьких окупантів.
Словацькі ЗМІ жодним словечком не згадали, що окупаційна російська влада в анексованому Криму заборонила українцям вшанувати річницю народження Тараса Шевченка, зате залюбки культивує брехливу вигадку, що Крим українцям «подарував» особисто Микита Хрущов; ніхто не напише, що анексія Криму РФ є грубим порушенням суверенітету та територіальної цілісності України і суперечить фундаментальним принципам ООН, міжнародному праву та європейській безпеці.
— Чим це можна пояснити, і що слід робити, щоб виправити ситуацію?
— Основна хиба у тім, що Україна програла інформаційну війну в європейському інформаційному просторі. А правильніше сказати — вона її і не розпочинала. Протидія проросійській пропаганді в інфопросторі Словаччини практично відсутня. Більшість словацьких ЗМІ не мають в Україні своїх кореспондентів і послуговуються публікаціями своїх московських кореспондентів, об’єктивність яких, м’яко кажучи, потребує багато кращого.
Українські мас-медіа також не надто цікавляться життям Словаччини. Це виявляється і в тому, що про сучасний стан та проблеми національно-культурного життя українців Словаччини у Великій Україні знає лише вузьке коло людей, і то здебільшого на Закарпатті. Склалася така практика, що у Києві більше співпрацюють із тією українською діаспорою, від якої в Україні чекають допомоги, а не з тією, яка такої допомоги потребує від України.
Словаччина, як і більшість країн посткомуністичного табору, — широкий простір для активної діяльності української дипломатії, адже амбасади і консульства могли б бути невичерпними джерелами об’єктивної та багатогранної інформації про сучасне суспільно-політичне, бізнесове, культурно-мистецьке життя в Україні загалом і в наших прикордонних регіонах зокрема, генераторами креативних ідей із розширення співпраці за умов підготовки до «безвізу». Однак і тут Україна діє проти власного інтересу — у 2014 році, після Майдану (!), українське МЗС ліквідувало Генеральне консульство України у Пряшеві, яке за роки своєї повнокровної роботи було справжнім центром підтримки дружніх взаємин між нашими народами і країнами, як і Генеральне консульство Словаччини в Ужгороді.
На превеликий жаль, мушу констатувати, що сьогодні приятельські відносини між нашими країнами і народами забезпечують не стільки державні структури, як тісна співпраця громадських організацій, мистецьких і творчих колективів, спільний бізнес та особисті контакти громадян Словаччини та України. Звісно, це добре, але й українська влада теж повинна подбати про імідж власної країни на теренах своїх найближчих сусідів.
Як виправляти ситуацію? Професійні журналісти, громадянське суспільство, органи влади двох країн повинні об’єднати зусилля, щоб оперативно, багатогранно і правдиво інформувати суспільний загал про події в Україні та Словаччині, організовувати прес-тури для журналістів і блогерів, створити спільний двомовний сайт, активно висвітлювати у ЗМІ життя і проблеми українців Словаччини і словаків України, більше писати про сьогоднішній спротив українців російській експансії та різнопланову словацьку допомогу Україні в цьому, розвивати прикордонну інфраструктуру заради розширення бізнесових, культурних, освітніх, туристичних і особистих контактів людей. Головне — якнайбільше нам спілкуватися.
