Телеканали продовжують активно обговорювати всі перипетії мовного протистояння, ініційованого Партією регіонів. Деякі видання звинуватили опозицію в тому, що вона найжалюгіднішим і бездарним чином програла це доленосне для України питання. При першому розгляді вистачило сил, аби не допустити його розгляду в залі Верховної Ради. Але вдруге опозиційних лідерів розбив якийсь дивний параліч волі. Кожем’якін (який очолює парламентську фракцію БЮТ), Турчинов, Яценюк нетямущо і непереконливо намагалися пояснити ганебний провал і якось виправдатися. На жаль, відповідальні громадяни, що протестували під стінами парламенту проти провокаційної «КаКі» (так прозвали закон Колесніченка-Ківалова), не були підтримані депутатами в самому парламенті. До речі, хочу нагадати полум’яним ющенківцям, що пан Ківалов після перемоги Помаранчевої революції незабаром був нагороджений почесною грамотою з чарівним формулюванням: «За особистий внесок у забезпечення волевиявлення громадян України на виборах».
А опозиція продовжує набирати штрафні очки, програючи битву за битвою. У її «активі» ціла низка поразок і жодної перемоги. Програли ратифікацію Харківської капітуляції, програли Закон про вибори, програли Закон про мови. Виборців понад усе обурює навіть не те, що програли, а те, як програли: ганебно, жалюгідно, огидно. Мабуть, відчувши, що можуть втратити електорат, Яценюк і Шкіль почали давати «страшні клятви», що в другому читанні прийняття «КаКі» не допустять. А куди ви подінетеся, панове? Цей програш буде для вас останнім, він підведе риску під діяльністю так званої системної опозиції.
І стогони про те, що «у нас немає більшості», не вражають. Нинішня більшість сформована за рахунок зрадників з БЮТ і НУ-НС. Вожді цих фракцій завіряли, що «тушки» вже пішли до Партії регіонів. Судячи з останніх подій у Верховній Раді, є підстави підозрювати, що не всі...
А Мустафа Найєм на ТВі запросив на роль експертів з мовного питання солодку політичну парочку — Затуліна і Колесніченка. Чи не Затулін є справжнім творцем КаКі? Найєм має досить своєрідні уявлення про об’єктивність у журналістиці, коли правду треба обов’язково збалансувати її протилежністю. І що ж ми почули від торжествуючого Затуліна та від Колесніченка, що тримався як його молодший партнер? Все те ж саме — безсоромну демагогію і надто перекручені оцінки реальної мовної ситуації в Україні. Навіщо Найєму знадобилося загравати з тими, хто розколює країну, не беруся судити. Глибинні особливості його психіки мене не цікавлять. ТВі при всіх його перевагах явно не вистачає «хребта», вміння дотримуватись чистоти стилю. А об’єктивність і незаангажованість у журналістиці аж ніяк не є синонімами всеїдності, безпринципності та участі в популяризації зла.
А телеканал «Інтер» зі штучним здивуванням запитував: чому українці невдоволені законом, який залишає за українською мовою статус єдиної державної? На «Інтері», звичайно ж, не розуміють, що цей статус є в «КаКі» абсолютно ритуальним, за яким на практиці нічого немає, а всі реальні державні функції «КаКа» передає російській мові... Загалом, як висловлювався вождь світового пролетаріату, «формально правильно, а по суті знущання, шановний». Тим паче що тут і формально знущання. Мова, яка не є обов’язковою (а в цьому суть закону «КаКі» відносно української), за визначенням не може бути державною. У укладачів «КаКі» той, хто хоче, може використовувати українську мову (у тому числі і в держапараті), а хто не хоче — може на неї плювати. Необов’язкова мова буде відкинута на узбіччя через непотрібність. Саме у цьому справжній задум творців «КаКі» — зробити українську мову в Україні необов’язковою і, як наслідок, непотрібною. Вважаю, що над цією проблематикою плідно попрацювало чимало аналітичних центрів Російської Федерації (почерк відчувається). Крім того, це спроба не допустити природної інтеграції восьми мільйонів російських громадян України в українське суспільство, залишивши їх в Україні чужорідним тілом і об’єктом політичних маніпуляцій Кремля.
У студії «Інтера» Євгеній Кисельов теж приділив увагу мовній темі. Зокрема, надав слово завідуючій кафедри Київського університету ім. Т.Шевченка професору Кудрявцевій, яка виступила з позицій войовничого русофільства. Виявилось, що пані професор абсолютно не розуміє, чим «КаКа» загрожує українській мові. Більш ніж символічне нерозуміння... Одночасно професор скаржилася, що хтось не дає розмовляти російською (комічності додавало те, що пані Кудрявцева виступала з телестудії Сімферополя, де якщо і не дають розмовляти, то лише українською, засвідчую як кримчанин у дев’ятому поколінні). Ніхто сфери особистого спілкування людей в Україні не контролює, там кожен сам вирішує, якою мовою йому спілкуватись. Йдеться про мову держави і публічну сферу.
Спроба «КаКі» вигнати звідси українську мову, замінивши її на російську, означає спробу руйнування культурно-мовних підвалин української державності. Кудрявцева вправно маніпулювала цифрами і поняттями, розповідаючи, скільки людей якою мовою більше думають або частіше розмовляють, повністю ігноруючи поняття рідна мова і результати Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Чому? А тому, що в ході перепису 67% громадян України визнали своєю рідною мовою українську. Факти не вписуються в пропагандистські зусилля пані Кудрявцевої, тим гірше для фактів... Стає усе більш очевидним, що російська мова використовується Кремлем і Партією регіонів для перекидання української держави. Але Партія регіонів заварила таку кашу, в якій може втопити не лише Україну, але й себе саму .
Коли Є.Кисельов запитав Л.Кудрявцеву, якого ж статусу для російської мови в Україні вона хоче, професор зажадала статусу «мови міжнаціонального спілкування». Статус абсолютно радянський. Він означає, що якщо до українця підійде росіянин, грек, татарин, поляк, то українець має негайно перейти на російську мову. А українська залишається лише для своїх... Таке ось скромне бажання пані з Київського університету поставити російську мову над усіма іншими мовами України і в першу чергу над українською. Професор спекулювала на тому, що нібито державна мова і офіційна мова — це не одне й те ж саме і пропонувала: нехай українська буде державною, а російська — офіційною. Якщо з мови лукавства і обману перекласти волевиявлення пані Кудрявцевої, то вийде, що, ось вам, українцям, запис у Конституції, а нам — реальне, тотальне, всеосяжне панування мови Росії зі справжніми державними правами. Ну навіщо ж настільки нахабно говорити неправду? Ось у мене «Атлас світу», виданий у Москві 2000 року у видавництві «ОНИКС». Там є карти і короткі довідки стосовно всіх держав світу. Відкриваю і дивлюся: Польща, офіційна мова — польська; Росія, офіційна мова — російська; Білорусія, офіційні мови — білоруська, російська; Україна, офіційна мова — українська. І ніде жодного слова про державну мову. Чому? А тому що державна мова і офіційна мова — це одне й те ж саме. Росіяни, які видали «Атлас», знають, що в Україні державна мова — українська, але пишуть — офіційна, оскільки для них, як і для всіх, це тотожні поняття. Можна було написати — офіційна (державна), але просто вирішили заощадити на повтореннях, на синонімах. Коли говорять офіційна, мають на увазі державна — і навпаки. Пані Кудрявцеву підтримав політолог М.Погребінський, який дуже вболіває за права російськомовних (яких у них набагато більше де-факто в мовній сфері, ніж у решті) при повному забутті прав етнічної та мовної більшості. Нам весь час нав’язують диктат привілейованої меншості над більшістю. Погребінський здивував досконалою ахінеєю, заявивши, що нібито української мови не було до XIX століття. Це з тієї ж опери, що й плоска Земля, яка стоїть на трьох китах (варіант на трьох слонах). І спробуйте спростувати. У студії жорстко і послідовно українські національні інтереси, та, власне, й істину як таку відстоювала філолог Ірина Фаріон. Її різкість, яка зазвичай мені не імпонує, в даному випадку була абсолютно виправдана. Вона дала адекватну відсіч Погребінському, який навіть намагався втекти зі студії, але був зупинений Кисельовим. Політолог назвав Фаріон «професійною патріоткою». Не бачу в цьому нічого образливого, швидше, це комплімент. Особливо на тлі деяких професійних (і без усяких «лапок»!) ворогів України. Вважатимемо, що пан Погребінський до їхнього числа не належить .
Один з братів Капранових справедливо зауважив, що в сусідній Росії чітко і однозначно вирішено питання про статус російської державної мови. Там ніхто не наважиться і рота розкрити, вимагаючи ще якоїсь мови на цю роль. А якщо наважиться, з ним задушевно поспілкуються у ФСБ... Кілька років тому в Татарстані спробували дати можливість дітям з татарських шкіл здавати ЄДІ (Єдиний держіспит) також татарською мовою і негайно отримали по руках: лише російська мова. А у нас у той самий час у Криму публічно спалювали опудала міністра Івана Вакарчука, вимагаючи особливих правил для російськомовних. Що ж, «вища раса» завжди може претендувати на більше, ніж якісь там українці, татари, євреї, білоруси...
А Кудрявцева невпинно провокувала: «Ви нас називаєте національною меншістю, ми у вас люди другого сорту...» Росіяни в Україні об’єктивно є національною меншістю, якщо пані Кудрявцева доведе, що вісім мільйонів етнічних росіян більше, ніж 36 мільйонів етнічних українців, то я з нею погоджуся і визнаю росіян національною більшістю. Між іншим українці в РФ теж є національною меншістю і істерик з цього приводу не влаштовують. І хто сказав, що в цивілізованій державі бути представником національної меншості означає бути людиною «другого сорту»?
Провокатори і симулянти хочуть зовсім не рівності (з точки зору язиково-культурних прав росіяни в Україні перебувають у значно кращому становищі, ніж українці), а панування, національно-культурних привілеїв за рахунок українців, кримських татар, білорусів, поляків та ін.
До хору плакальників за «Русским миром» приєднався і Олександр Чаленко, представлений як журналіст і «русофіл». Він відразу ж запропонував провести референдум щодо мови. Але проводити референдум в умовах тотального панування в Україні російських і проросійських ЗМІ, означає отримати нечесний результат. Це те ж саме, що проводити референдум під прицілом гармат і кулеметів іноземної армії, лише в нашому випадку йдеться про інформаційні «гармати» і «кулемети», «заряджені» надприбутками сусідньої країни від продажу нафті і газу. Пан Чаленко поскаржився на посольство РФ і особисто на посла Зурабова, який заборонив пускати в цей шматочок Росії в Києві затятого русофіла Чаленка. Виявилось, що русофіл видав конфіденційну інформацію про те, що Михайло Зурабов скоро нас полишить, отримавши пост віце-прем’єра в уряді Дмитра Медведєва. Підвищення мало відбутися в травні. Але не відбулося. Мабуть, винним у фальстарті вважали нещасного русофіла і не дозволили пускати. Буває. По-церковнослов’янські це називається «своя своих не познаша...»
