Під «Міру часу (Zeitmasse)» для п’яти дерев’яних духових Карла Штокгаузена в київській Voloshyn Gallery триває персональна виставка живопису одного з найвідоміших сучасних українських художників Володимира БУДНІКОВА. Плин часу пропонує вимірювати за допомогою «інтервалів» живопису. Картини цієї серії нагадують чи то японську каліграфію, чи клинопис. Цикл було створено 2011 року протягом одного літа в Гурзуфі, паралельно з роботами над металевими скульптурами. Для майстра Крим, де він провів більшу частину свого життя, є важливим мотивом у мистецтві. Саме з цим простором ще з ранніх 1970-х він працював у жанрі пейзажу, який в його виконанні розвивався від академічного до абстрактного.
— Під час роботи слухав музику Штокгаузена. Отже, з’являлися певні асоціації, — розповідає В. Будніков.— «Риски» на цих моїх картинах пов’язані із системою «рваної» ритміки Штокгаузена. Віденська композиторська школа взагалі мені дуже близька. Після анексії Криму Володимир Будніков з дружиною-художницею Владою Ралко на півострів не їздять. «Час рушив у різних темпах...» До речі, це подружжя митців відоме своєю любов’ю до класичної музики і до Криму та філософського теоретизування. Зокрема, на теми часу і творчості. Всі три «любові», власне, й поєднав новий проект.
Нині Будніков додав до циклу картин мало не філософський трактат, у якому пояснює, як на створення живописного циклу його надихнуло споглядання різних металевих предметів, що накопичилися на гурзуфській металобазі — там художник брав матеріал для своїх скульптур. «Однакові форми зовсім не були набором однорідних значень. Прості подібні форми ніби являли собою низку повторів із ледве відмінними градаціями. Кожна форма повторювала іншу майже тотожну, але з ледь помітним зсувом. Споглядання множини майже подібних елементів нагадувало мені музичне бачення Штокхаузена, його ідею «статичного» часу, де кожна композиція вказує на єдність одночасно кількох часових планів, де час рухається в різних темпах».
Музична пауза: не слід плутати Штокгаузена зі Скрябіним. Згадка у розмові про «кольоромузику» — а отже, ненавмисне порівняння Буднікова з легендарним київським митцем Флоріаном Юр’євим — піонером цього експериментального напрямку «синтетичного» арту, який все життя розвиває у творчості ідеї Скрябіна, — здається, дещо образили автора живописних «Мір часу». «Синтетичне мистецтво» для Володимира Буднікова — це живопис, помножений на філософію, і знову на живопис.
Картини митця — глибокі, як музика. І, незважаючи на любов автора до «безпредметності», музичної чи то живописної, — дуже гармонійні.
Виставку можна побачити до 23 квітня.
