Учора в Харкові було урочисто відкрито перший міський Центр утримання безпритульних тварин. Напевно, Харкову заздрять чимало міст України, особливо ті мешканці, які співчутливо ставляться до проблеми. На перший погляд, пишатися і справді є чим: комплекс розраховано на утримання близько 500 собак і 50 котів. На базі Центру передбачено сучасну ветклініку, зони для вигулу, дресирувальний майданчик, карантинний блок. Словом, притулок європейського зразка. Як повідомив «Медіа-центр «Харків-2012», подібного центру утримання безпритульних тварин немає в жодному місті України (за винятком Києва). Здавалося б, ось вона — перша ластівка, справжній рай для харківських чотириногих бродяг. Якби не одне АЛЕ.
ПРИТУЛОК НЕОБМЕЖЕНОГО ПРИЙОМУ. ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ?
Центр працюватиме як притулок необмеженого прийому. Адже це слово «притулок» для нашої української свідомості, яке сприймається майже як екзотизм, апріорі вважається благом для тварин, малює картини милосердя і допомоги, собачо-котячої ідилії. За кордоном притулки чітко поділяються на два види — обмеженого і необмеженого прийому. Між ними існує неабияка відмінність: перші не умертвляють здорових тварин, здатність же других приймати необмежену кількість тварин досягається за рахунок умертвіння попередніх «постояльців».
Притулки обмеженого прийому зазвичай належать громадським організаціям і приватним особам, а необмеженого є муніципальними. Приватні притулки перестають приймати тварин, щойно закінчуються вільні місця, натомість «щасливчиків», які потрапили туди, утримують довічно. У притулках необмеженого прийому будь-яка тварина, яка не знайшла собі господаря за визначений певний час, умертвляється. Але в країнах, де проблему безпритульних тварин вирішують гуманно не перший рік, система налагоджена таким чином, що кількість умертвінь мінімальна.
А у нас?
Якщо говорити про Харків, то 13 червня навряд чи стане переломним днем, із якого розпочнеться щасливе життя для харківських чотириногих.
Схема безповоротного вилову і притулку необмеженого прийому вже діє в нашому місті півтора року, з початку 2011-го. У підпорядкуванні комунального підприємства «Центр поводження з тваринами» (ЦПТ), яке відкриває «притулок», уже перебуває міський Центр перетримання тварин. Власне, Центр утримування — це лише нарешті добудована будівля на території Центру перетримання. Змінюється слово у назві, а схема роботи залишається такою ж: усіх виловлених на вулицях міста собак звозять у Центр, де їх сортують на перспективних для прилаштування і неперспективних. Неперспективних через п’ять-сім днів (як того вимагає Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження») умертвляють. Перспективним дають більше часу і шанс знайти дім.
ЗА ФАСАДОМ
Красномовним є той факт, що одним із перших придбань Центру стала... піч для кремації. Та й у першочерговій необхідності її придбання немає ні у кого сумнівів: згідно з представленою офіційною статистикою, з відловлених і тих, що потрапили до Центру перетримання тварин, прилаштовується лише близько 5%, решту 95% — усипляють. За підрахунками зоозахисників, із цих 5% більшість — опікунські собаки, тобто ті, якими на вулиці опікувалися, а після вилову цілеспрямовано шукали і забирали додому. Тобто власні зусилля «притулку» щодо пошуку дому для своїх «постояльців» мінімальні.
Та й кого піарити співробітникам Центру? Напівголодних, брудних, збожеволілих від жаху тварин? За свідченнями очевидців, тварини, яких вдалося забрати з Центру, перебували у стані виснаження і панічного страху, неадекватно реагували навіть на ті подразники, до яких раніше були байдужі. Очевидно, процедура вилову, що характеризується нами як гуманна, є такою тільки для нас, а для тварин вона залишається незабутньою психологічною травмою.
Виснажений стан тварин також можна пояснити: дешевий сухий корм, що закуповують для них, собаки, як правило, не їдять, а альтернативи годування «сушкою» немає.
Привчання до вигулу тварин із притулку також не культивується, оскільки бракує персоналу. Тварини сусідять у вольєрах зі своїми екскрементами.
У результаті, аби потенційний господар отримав чисту, здорову, відкриту для спілкування з людьми тварину, волонтери забирають собак на домашнє тимчасове утримання, де за власний рахунок лікують і стерилізують їх, своїми силами знаходять їм дім. Але ж цим же волонтери харківських зоозахисних організацій займаються й за межами притулку. Одна лише відмінність — собак вони беруть безпосередньо з вулиці, хоча власне між вуличним і притулковим собакою різниці ніякої немає, за винятком суми, витраченої міським бюджетом на його вилов і утримання в притулку. Отже, держава платить службі вилову і «притулку», а покращує стан тварини все одно волонтер і до того ж безкоштовно.
Крім того, доволі часто служба вилову не довозить відловлених тварин до «притулку», умертвляючи їх на місці або дорогою до скотомогильника. Свідчення тому — численні звернення громадян, які стали свідками вилову і мають намір цього ж дня забрати упійману тварину, але не знайшли їх у «притулку». Але це вже претензії до роботи служби вилову.
Чи зміниться щось, окрім гарного фасаду «притулку» і більшого потоку тварин-смертників після 13 червня, з початком роботи критого обладнаного приміщення? Чи підвищиться відсоток усиновлених із притулку тварин? Чи будуть вони отримувати менший стрес в притулку після «гуманної» процедури вилову? Чи розшириться штат співробітників притулку настільки, щоб з’явилась можливість приділяти нещасним тваринам достатню увагу? Запитання, очевидно, риторичні.
ДОДАТКОВІ ПОСЛУГИ
Реклама КП «ЦПТ» активно пропонує перелік послуг, серед яких — «прийом непотрібних тварин». Неважко здогадатися, що чекає на прийнятих тварин. Очевидці розповідають, що співробітники, коробками приймаючи цуценят і котенят, не обтяжують себе подробицями про подальшу долю малюків або ж малюють оптимістичні картини — «всіх прилаштуємо, всім знайдемо дім». Таким чином, присипляючи совість громадян, які звернулися, співробітники ЦПТ «припудрюють» проблему перевиробництва тварин. Адже доки кожен українець не зрозуміє, що кожний приплід безпородних котенят або цуценят, що з’явився на світ, — це ще одна партія потенційних смертників. Проблему безпритульних тварин ніколи не буде вирішено.
Виснажений стан тварин також можна пояснити: дешевий сухий корм, що закуповують для них, собаки, як правило, не їдять, а альтернативи годування «сушкою» немає.
Привчання до вигулу тварин із притулку також не культивується, оскільки бракує персоналу. Тварини сусідять у вольєрах зі своїми екскрементами.
У результаті, аби потенційний господар отримав чисту, здорову, відкриту для спілкування з людьми тварину, волонтери забирають собак на домашнє тимчасове утримання, де за власний рахунок лікують і стерилізують їх, своїми силами знаходять їм дім. Але ж цим же волонтери харківських зоозахисних організацій займаються й за межами притулку. Одна лише відмінність — собак вони беруть безпосередньо з вулиці, хоча власне між вуличним і притулковим собакою різниці ніякої немає, за винятком суми, витраченої міським бюджетом на його вилов і утримання в притулку. Отже, держава платить службі вилову і «притулку», а покращує стан тварини все одно волонтер і до того ж безкоштовно.
Крім того, доволі часто служба вилову не довозить відловлених тварин до «притулку», умертвляючи їх на місці або дорогою до скотомогильника. Свідчення тому — численні звернення громадян, які стали свідками вилову і мають намір цього ж дня забрати упійману тварину, але не знайшли їх у «притулку». Але це вже претензії до роботи служби вилову.
Чи зміниться щось, окрім гарного фасаду «притулку» і більшого потоку тварин-смертників після 13 червня, з початком роботи критого обладнаного приміщення? Чи підвищиться відсоток усиновлених із притулку тварин? Чи будуть вони отримувати менший стрес в притулку після «гуманної» процедури вилову? Чи розшириться штат співробітників притулку настільки, щоб з’явилась можливість приділяти нещасним тваринам достатню увагу? Запитання, очевидно, риторичні.
ДОДАТКОВІ ПОСЛУГИ
Реклама КП «ЦПТ» активно пропонує перелік послуг, серед яких — «прийом непотрібних тварин». Неважко здогадатися, що чекає на прийнятих тварин. Очевидці розповідають, що співробітники, коробками приймаючи цуценят і котенят, не обтяжують себе подробицями про подальшу долю малюків або ж малюють оптимістичні картини — «всіх прилаштуємо, всім знайдемо дім». Таким чином, присипляючи совість громадян, які звернулися, співробітники ЦПТ «припудрюють» проблему перевиробництва тварин. Адже доки кожен українець не зрозуміє, що кожний приплід безпородних котенят або цуценят, що з’явився на світ, — це ще одна партія потенційних смертників. Проблему безпритульних тварин ніколи не буде вирішено.
Але про основний профіль притулку, «гуманну евтаназію» якось у Харкові говориться мало, здебільшого акцент роблять на унікальності диво-притулку, першого в Україні, що відповідає всім вимогам західних стандартів, із пропускною спроможністю 1500 тварин на місяць. Проте це не 1500 щасливчиків, які поїхали в новий дім, а 1500 потенційних смертників, яким треба померти, щоб звільнити місце для наступних. І кому пощастило більше — тим, хто потрапив до притулку, чи тим, хто залишився за його парканом, на вулиці, де ними опікуються небайдужі люди? Навряд чи відповідь буде однозначною.
БЛАГО ДЛЯ ЛЮДЕЙ ЧИ ТВАРИН?
Звісно, «притулок», тобто Центр утримання безпритульних тварин робить місто красивішим і комфортнішим для людей. Та чи несе він хоч краплю щастя безпритульним собакам і котам?
Безумовно, порівняно з містами, де безпритульних тварин досі забивають за старим звичаєм просто на вулиці палицями або стріляють у них забороненим законом, але дуже популярним серед комунальників дитиліном, відкриття харківського міського Центру утримання безпритульних тварин — це прорив на новий рівень поводження з ними. Але, на наш погляд, кожному городянину варто здійснити екскурсію за паркан собачого раю, аби знати справжню ціну красивій казці і відсутності тварин на вулицях міста.
P.S. І пам’ятайте головне — тварини з харківського «притулку» чекають на своїх господарів і волонтерів для допомоги. Тел. (0572) 94-35-14, (057) 751-73-30
